Роздивляється Таня круг себе. Дерев'яні ослони накриті смугастими ряднами. У лівому кутку навпроти дверей висять дві ікони. На верхній зображений Бог, який великою голкою проколює кулю. За іконами пучечки сушених квітів чабрецю і чорнобривців, щоб класти в труну біля покійника. Перед іконою висить каганець, який горітиме у свята. 

Бабусі не сподобалося, що Таня дражнить Нату, а Ната плаче. Вона насварилася, що за таке Бог голкою проткне язика. Таня виждала час і тихенько подражнила Нату. З язиком нічого не сталося і Таня зрозуміла, що Божої голки можна не боятися. 

Справа від дверей за піччю стоїть бабусине дерев’яне ліжко. Зліва дерев’яна широка лава - лежак, на ній набитий соломою матрац, накритий смугастим рядном. Біля лави прядка з вовняною куделицею. Біля печі ще одна лава, вища і ширша, тому зветься інакше - піл. Піл теж накритий смугастим рядном.

Бабуся з татом почали розмови. Ната перша угледіла біля дверей віник і заходилася ним розмахувати, підмітати глиняну долівку. В Сибіру долівка була не така - дерев'яна. Від віника здійнялася курява, затанцював пил у промені світла, яке з вікна падало на піч. Бабуся похвалила: „Гарна господарочка підростає. Візьми кухлик, набери води у відрі в сінях за дверима, побризкай долівку, щоб не так пил піднімався”. Сестричка метнулася з кухликом за двері і ось вже пирскає водою на всі боки. Та й знову за віник.

- Бабусю, а де взяти совок - питається.

- Там, де й віник брала. Бачиш?"

Сестричка вже пил на совок змітає і за поріг. Заздрісно Тані, що не її бабуся хвалить. Дочекалася, коли сестричка повернеться. Тільки та сіла на ослінчик, Таня стриб, хвать віник і давай ним розмахувати. Бабуся сміється:

- О! Ще одна господарочка до нашої хати. Та не мети, вже ж чисто.

- Ні, бабусю, бачите, ось ще трохи пилу залишилося, треба підмести.

- Та ж долівка земляна, її скільки не мети, всеодно пил буде.

Тут і Ната підхопилася, і вже обидві сестрички старанно розмахують віниками від вікон до порогу, знову від вікон до порогу і ще від вікон до порогу... В хаті пил стовпом. Бабуся не витримала: „Поставте віники на місце, та йдіть у двір погуляйте. До собаки близько не підходьте, бо вкусить!”

Вийшли, розглядаються. Хата біла, внизу підведена чорним, вікна обведені синім. З причілка у квітнику шипшина та стрижка, з-за них хата виглядає на вулицю синіми очима. Біля порогу клен у таких же квіточках - ниточках, що й по дорозі від роз'їзду до села. Під кленом стіл і лавки. Біля порога маленькі ослінчики. Посиділи дівчатка на ослінчиках, забралися на велику лавку, погойдалися на ній трішки, впали разом з лавкою, але не боляче. Підвели лавку. Пішли до дивного паркану - з кілків. На кілках розвішані глиняні горщики, глечики, кухлики, макітри великі та маленькі. Поколихали паркан - горщики заторохтіли. Злякалися дівчатка, але не дуже. Пішли за двір роздивлятися Україну.

Дерева і земля ще чорні, тільки де-не-де жовтіють дрібнесенькі квіточки кавунців та трапляються дрібненькі фіолетові квіточки - зайчики. Не багато часу минуло, як поруч опинився білявий Василько: "Як вас звати? А звідки ви?” Таня похвалилася, що батько витяг її на вудку з Азовського моря, і була винагороджена розповіддю про чарівну капусту, в якій знаходять покровських дітей. У чотири роки теж буває кохання з першого погляду. У Тані з’явився наречений. З ним гралися в крем’яшки, драли з-під солом’яної стріхи горобині яйця, будували хатки у бабусиній дерезі, полювали разом на тхора, ходили в Степ шукати гнізда жайворонків і перепілок. За рік батьки купили хату на іншій вулиці, і два закоханих серця розсталися назавжди. „Як виросту, я тебе викраду”, - пообіцяв Василько на прощання і два носи дружно захлюпали від горя розлуки. 

Звечоріло. Час готуватися до сну. Таню, як найменшу, поклали спати у ліжко на перину під бік до бабусі. В ту ж ніч бабуся відправила її на піч, бо крутилася і штовхала її ногами. Чутно було тільки людське дихання, хрупання шашелі в ліжку і сюрчання цвіркуна під піччю.

Вранці Таня прокинулася від того, що рипнули двері. Це бабуся внесла гірку “кирпича”, вийшла, повернулася з оберемком соломи. Розтопила піч. Розбудила Феню й Марусю. Сполохи від вогню в печі освітлюють, як вони над тазом зливають з кухлика воду для вмивання, чешуть волосся, заплітають у коси кісники, підв’язують коси “кошиком”. Маруся йде вправлятися біля худоби. В господарстві порося Васька у хліву, корова Зойка у сараї, качки-курі в курятнику, у ямі два валахи. Феня - сімейна куховарка, вона береться варити борщ у великому чавуні, у ще більшому чавуні гріється вода, щоб запарити солому для корови.

Бабуся вчиняє тісто на хліб у великих дерев’яних ночвах. Вимішує, притрушує його мукою, хрестить і малює на ньому хрест. Маруся заходить за дійницею. Перед тим як вийти, кидає в неї дрібку солі.

В хаті сьогодні гості, тому у ворочок відкидають відігрітий сир для вареників, поклали ворочок на столі під гніт, щоб стекла сироватка. Все, що відбувається, розбурхує таку цікавість, що спостерігати з печі вже не сила. Бабуся помічає Таню: “Спи, ще рано”.

- Я вже не хочу.

- То йди сюди, я тобі зіллю вмитися. Бери мильце, добре миль ручки.

Вмилася. Бабуся дала гребінець і кісники. Попередила: „Не кидай вичесане волосся у вогонь, бо голова болітиме”. І вже вона біля столу – місить тісто для вареників. У кутку біля печі стоїть знаряддя: дерев’яна лопата, кочерга, чаплія, три різного розміру рогачі. Феня рогачем вихоплює з печі чавун, кидає в нього нашинковані овочі. Прийшла Маруся з дійницею, кличе Таню: “Іди сюди, почастую пінкою”. Поверх молока пишна шапка густої білої пінки. Зачерпнула ложкою і вже пінка тане в роті. Закінчилася пінка. Маруся накриває глечики марлевою цідилкою, цідить в них молоко. Справилася, ухопила найбільший рогач, дістала чавун з окропом, перелила воду у дійницю, вийшла. Феня чаплією підхопила сковорідку з салом і цибулею, відправила поближче до вогню. Смачно булькає борщ і шкварчить сало.

Феня з бабусею стали до столу ліпити вареники. Таня до них – бо не видно, що роблять. Проситься: „Можна і мені?” Дали в руки качалку, показали, як розкатувати варениці. Феня з бабусею ліплять пузаті вареники з сиром і викладають їх на перекинуті дном догори два сита – більше і менше. Двійко Таніних кривобоких вареників теж примостилися на сито.

Після сніданку тітка Маруся повела сестричок показувати порося, корову, собак, курей, качок, город і балку. Води в балці немає, бо зима була малосніжною. Городи ще не відсадили, то зранку всі разом садили город. В дивовижу граблі, сапи, лопати. Бабуся навчала не класти граблі догори вістрями, а сапу догори лезом, щоб ніхто випадково не поранився.

Після обіду треба допомагати бабусі рвати зношений одяг на тоненькі смужечки – драчки, зв’язувати їх вузликами і змотувати в клубки. Сестрички напросилися піти з бабусею до баби Харитини. У неї єдиний на все село дерев’яний ткацький станок, поточений шашелю, як бабусине ліжко. На ньому з пофарбованих у червоний і синій кольори драчок тчуть смугасті рядна і такі ж смугасті килимки на долівку. За роботу баба Харитина бере масло, яйця, хліб, самогон, як з ким домовиться. Сестричкам дозволили сидіти біля станка і розмотувати клубки з драчками, допомагати слідкувати, щоб не плуталися і не рвалися.