Передмова

Тримаючись за стінку і переступаючи ненадійними ніженятами, маля тягнеться за осяйним кружальцем, що танцює на білій стінці. Нарешті рученята відчувають м"яке тепло і намагаються схопити його - моє. Але кружальце тихенько зміщується далі, змушуючи переступити ще один крочок услід.  Знову рученята намагаються схопити м"яку сяючу тайну. Марне. Знову і знову... "Мамо! Да-а-ай!" - кличе маму. Сміється мама, підхоплює дитя на руки, показує люстерко, сонечко у вікні і відпускає сонячного зайчика з люстерка бігати по стінці: "Бачиш, це сонячний зайчик. Візьми, він твій", - і вже маля разом з мамою ловлять свого сонячного зайчика. "Дай-дай-дай!"- маля відбирає люстерко у мами і зазирає в нього, щоб роздивитися, як звідти вистрибують сонячні зайчики. Зникає зайчик на стінці, а з люстерка заглядає в очі маляті пара таких же оченят.

- Зайчик? - маля запитально оглядається на маму.

- Це ти, моє серденько! Ось твій носик, ось ротик, щічка ліва, щічка права - мама пам'ятає свій обов'язок привести дитину у цей світ і навчити в ньому жити.

- Носик? - вторить маля.

- Дай пальчик, давай доторкнемося до носика, - і мама дитячим пальчиком торкається до його носика. Зображення в дзеркалі повторює рух і маля посміхається до того, хто сміється з люстерка, тримаючись за свій носик.

- Зайчик де? - запитально оглядається на маму.

Ми всі пройдемо науку як за допомогою сонця і люстерка відправити сонячного зайчика до людей зі звісткою про себе. Але хто прийде на поклик і побачить у нашому люстерку не себе, а сяючого теплом сонячного зайчика?