29 березня

Я хочу вести щоденник, щоб в кінці життя було чим згадати своє минуле. Про що тут буде написано, я не знаю – покаже час.

7 квітня

Сьогодні день святого Благовіщення. Хоч воно й святе, однак радісно – картоплю не садили, гуляли на плану. Сподобалося. Тільки Алла дуже драчлива і криклива. Не хочу бути такою. 

Якщо подумати, школа дає мені дуже мало - тільки знання. Чому мені в нашому класі ніхто не подобається? Мабуть тому, що я їх мало знаю. Більш важливе на плану! Чому вони мене слухають? Несуть мені свої новини, тільки й чую: „Танька!”, „Тань!”, „Таня!”. Тих помири, тих розборони, той дражниться, той щось розказує. Завжди в курсі всіх справ, відчуваєш, що тебе поважають.

Досить. Буду вчити уроки. Це мій недолік - уроки.

3 травня

Фу! Чи хоч зараз щось напишу? Мабуть, ні!

Ні... Слава богам Кронади, я вже пишу!

Перше. На плану передралася з усіма хлопцями. Ось як це було. Шостий клас прийшов на нашу вулицю в похід бойової слави. Мимо їхав циган Василь. Вони його до себе погукали і він залишився на плану. Микола не дав дівчатам м'яч, сказав, що ми м'яч поб'ємо і спасибі не скажемо. Ми пішли до Аньки, взяли в неї м'яч і стали грати в футбол.

Хлопці прийшли, а ми на них нуль уваги, сміємося, пищимо, верещимо. Гриць попросився до нас, ми його взяли. Коли прийшов Микола, Гриць пішов до нього, а ми їх обох не прийняли. Вони зі своїм м'ячем плуталися під ногами, доки не набридло. Потім сіли й почали дивитися, як ми граємо.

На другий вечір знову прийшов циган. Хлопці сіли з ним, матюкалися, анекдоти розказували. Нінка пішла до них, послухала, а потім прийшла і розказала, що Вітька на мене матюкався. Я пішла туди і сказала, що зуби йому повибиваю. Він пішов додому й більше не виходив.

Ми пішли до мого двору. Сиділи в бульварі і я книжку розказувала. Коли почали розходитися, прийшли хлопці і почали дівчат додому не пускати, хотіли відлупцювати Нінку. Ми попросили дядька Тимка і він її провів додому.

Наступного вечора хлопці загнали дівчат у хату до Лазуків і не випускали, доки Аньчина мати дівчат не забрала. Це був останній вечір хлопчачого тріумфу. Ми почали діяти. Анька знайшла на провулку дохлу голландську курку, прив'язала до лапи ганчірку і причепила Миколі на воротах. Ото кумедія! Ми дражнили Миколу, хто як міг.

Коли стемніло, ми переплутали нитками дорогу в Миколин двір і засіли в кущах, дивитися, що буде далі. А далі від баби Клави Миколина мати несла каструлю з борщем, перечепилася через нитки і впала. Каструля покотилася у двір і весь борщ вивернувся. Ми страшенно налякалися, думали що нам всім дістанеться, якщо вона нас знайде. Але вона пішла в хату, а ми втекли.

Хлопці після цього ще задиралися, а ми завмерли, причаїлися. Нікого з дівчат вони не побили. Вони пробували збиратися, тільки щось в них не клеїться. Як дівчата близько, вони ще ворушаться, а немає дівчат, то й їх немає.

Друге. В олімпіаді з літератури участь не беру. Помстилася Б.Д. Вона мене хвалить на уроках і в нашому, і в інших класах. А сама проти мене! Мабуть винне те, що я не вступаю в комсомол. Дурниці! Все одно не вступлю!

18 травня

Ой-ой! Яка я нещасна. 14 травня їздила в Сірогози на районну спартакіаду. Взяла три перших місця – стрибки в довжину, спис і біг 400 метрів. Я б поїхала і на зональні змагання, якби не ці ненависні, гидкі, противні шахи. Через них я нікуди не поїду. Як я їх ненавиджу. Ну для чого я навчилася грати! Як я хочу поїхати на змагання з легкої атлетики! Стільки списа кидала! Стільки з-за нього натерпілася від матері, а все даремно. Ну і нехай! Буду я тепер вам і в шахи грать, і бігать, стрибать.

Як я 400 метрів бігла! Дівчина, що зі мною бігла, всіх обігнала, я вже й не думала її догнати, тільки вона не витримала і впала, бо відразу сильний ривок зробила. Я її спокійно обігнала. Як наші мене лаяли, що я так відстала, а тоді яке враження! Ну, та чорт з ним!

23 червня

Увага! Увага! Події змінюються з блискавичною швидкістю. Я працюю з 20 червня дояркою. Спершу руки боліли так, що не могла пальцями поворухнути, а зараз уже нічого. Як я своїх корів люблю! Вже всіх знаю: і Марту, і Ракету, і Бистру, і Голубку, Кнопку, Вишеньку, Ночку, Манечку, Снігурку, Рябку, Ластівку, Лодочку, Ясочку і маленьку Яночку. Які на фермі люди хороші, особливо тітки Соня і Віра, і дівчата Юля і Ліда. А тітка Луша погана, а можливо це тільки здається.

Тітка Марія розказала, що на ніч під коритом треба залишати пів дійниці води. Вранці треба покласти в корито коровам корм, потім почистити поміст від навозу і можна починати доїти корів. Першій корові обмити вим’я і доїти в ту воду, яка залишиться в дійниці, щоб здати більше молока. Всі доярки беруть зобов'язання надоїти від кожної корови дві тисячі чотириста кілограмів молока на рік. Якщо зоотехнік Таїсія прийде робити замір жирності молока, то молоко водою розбавляти не треба. Всі це знають і так роблять.

Треба щоб корови поверталися з паші кожна на своє місце, бо якщо поприв'язувати їх неправильно, вони починають між собою битися. Тому я їм на спинах крейдою понаписувала номери. Найсмачніше, найсолодше молоко у Бистрої, найбільше молока дає Голубка – вранці літрів п’ять, а то й шість. У Марти – здоровенної корови, роги закручені бубликом. Вона, як отаман, веде череду на пашу й з паші. Тітка говорить, що Марта ялова вже третій рік, молока з неї мало, але дійки великі й зручні, її легко доїти. Коли починаєш корову доїти, молоко ледь крапає, а потім корова відпускає молоко і вона б’є в дійницю тугими цівками так, що над молоком виростає шапка густої піни. Яка то втіха була малими їсти молочну піну ложкою!

Під коритом стоїть баночка з креозотом. Корови часто розтирають хвостами ніжні місця, туди ґедзі й мухи відкладають яйця. Щоб не заводилися в ранках личинки, треба квацяти ранки креозотом, тоді вони швидше загоюються.

На роботу я беру дволітрову гумову грілку, наливаю в неї молоко. Коли йду додому, перекидаю грілку через руку й закриваю халатом, щоб ніхто не бачив. На кожну корову щотижня видається фураж. Фураж у торбинці, накритій халатом, теж всі забирають додому. Мати дуже радіє молоку, годує ним порося. І нам вистачає.

У нас є козеня Борька ще з третього числа цього місяця. Яке воно гарне, вперте і ще й бодливе. Є теля Борька і кабанчик Борька.

25 червня

Мені Муся подарувала ластівеня. Ще живе, побачимо, що далі буде.

Мій девіз: „Злом за зло, а за добро – вдвоє добро”.

8 серпня

Мій щоденник вже давно став місячником. Треба писати частіше, бо за місяць всі події забуваються.

Сьомого липня одержала зарплату – 31 крб. 70 коп. З 20 липня працюю на групі корів тітки Соні. Сьогодні маю одержати гроші – 80 крб. 42 коп.. Ну, це так, арифметика. Перейдемо до лірики. Життя моє одноманітне - дою корів та сплю.

Десятий клас вчитимусь на медаль. Візьмуся за навчання всерйоз, особливо за фізику, математику, німецьку і хімію. Може вдасться вступити в університет.

15 серпня

До чого дивні сни сняться! Ось один з них. Ніч темна. Просто чорна. По густому парку парочки ходять, мої однолітки. І чомусь я опинилася в цьому парку одна. Тут переді мною циганка Марія звідкись появилася. „Що, - каже, - ждеш? Кого ж це ти ждеш?” А мені так ніяково стало, наче я й справді когось жду. Кажу їй: „Нікого я не жду”. А вона на мене так подивилася, що мені моторошно стало, здається, прямо наскрізь мене бачить. Я ще дужче зніяковіла, а сама з усіх сил намагаюся дивитися байдуже в сторону, чи хоча б спокійно перед нею стояти. ”Не бреши, - каже вона мені, - я все знаю, все-все, від мене нічого не сховаєш. Він жде тебе. Жде!” І відразу десь зникла. А я пішла далі. Коли це переді мною наш клас на лавках сидить. Він мені каже: „Сідай біля мене. Я тебе жду.” Тільки я не захотіла. І подумала: „Так ось хто мене жде.” От яка дивина. І я його не знаю. Що б воно означало? Чи просто я дорослішаю? Певно що так.

В кіно я не ходжу. Як гляну на себе в дзеркало, така я негарна, аж соромно в кіно йти.

4 вересня

Для чого я живу? Я заздрю Павці Корчагіну, Гулі Корольовій, Еварісту Галуа... Павка Корчагін віддав всі свої сили боротьбі за щастя інших. Я б хотіла два - три роки такого життя, як у Павки Корчагіна. Завидую Одіссею, який міг вибрати коротке і бурхливе чи довге і спокійне життя. На його місці я б теж обрала бурхливе життя.

Я щаслива, що в мене не гарна зовнішність. Якби я була гарна, то подобалась би хлопцям, були б легковажні захоплення, мало вільного від гулянь часу. А так повна свобода.

Мене ніхто не розуміє. Зовсім ніхто. Еваріста Галуа теж ніхто не розумів, але ж він був генієм.

А в мене здібності слабкі: є голос, вміння декламувати, танцювати, трішки здібностей до фізики, біології, математики, спортивні успіхи, але всього по трішечки. Маю недолік - слабкий характер. Не можу примусити себе щось зробити або не зробити. Майже все роблю стихійно!

25 вересня

Нарешті я вибралася ввечері гуляти. Лякали Миколу. Вирізали з гарбуза страшну пику і вставили всередину запалену свічку. Я в простирадлі з гарбузом вийшла йому назустріч. Він, очевидно, здрейфив дуже. Завтра думаємо знову Миколу лякати. А Гриця впіймаємо і посадимо в мішок.

24 жовтня

Ех, Танька, Танька! Минає твоє дитинство. Вже інші інтереси, захоплення. Вже не байдуже, що скаже про мене Льонька, Петя, Гришка М. Серйозних захоплень немає. Але!.. Боже, боже! Прийшло те, чого я не хотіла. Якось навіть соромно за себе. Чому? Чому не можна залишитися дитиною назавжди?!

Часом задумуюсь, чи змогла б я свідомо піти на смерть для других? Як уявлю світ без себе, то так хочеться жити, аж серце зупиняється. Але не змогла б жити, якби знала, що хтось загинув від того, що я не захотіла померти. Якби мені сказали: або ти, або хтось інший повинен загинути, вибирай! Я б загинула сама. Як страшно вмирати, страшно, важко і боляче. Я відчула вже страх смерті уві сні. Як тоді хочеться жити.

5 листопада

Скоро Жовтневі свята. Скрізь тільки й мови, що про атомну війну. В нашій сім’ї теж. Батько поряд з колодязем викопав глибоченний погріб, провів туди світло і зараз розширює міни, щоб там можна було спати. Хотів прорити хід до колодязя, але мати не дозволила, щоб сміття в воду не падало і глина не обвалювалася. Страшно подумати, що близько смерть, що всі люди можуть загинути.

Буду писати все, чого я раніше не довіряла цьому зошиту. Або ні, не буду!

Подралися з хлопцями. Я била Миколу. Видно, що сильно. А потім втекла. Не знаю, чому.

9 листопада

Війни немає. Урочисто відкрили клуб. На концерті я виступила погано. Читала поему „Сон” Шевченка. Читала довго, всім обридло, ніхто не слухав, а я й не старалися. Люба з Валеркою прийшли удвох і сіли рядом, щоб разом загинути, якщо на нас кинуть атомну бомбу.

Ходила у клуб на танці й на вечірній сеанс у кіно. Дивилася фільми „Циган” і „Королева Шантеклера”.

16 листопада

Життя тече помаленьку. Здається, я вже вирішила, що буду лікарем - нейрохірургія, проблеми головного мозку, довголіття, лікування хвороб. Як би я хотіла по справжньому лікувати людей. Жаль, звичайно, залишати такі захоплення, як математика, фізика, астрономія, але я буду надіятися, що це теж згодиться. І почерк у мене лікарський.

У нас в селі новина: розчищали балку і відрили мамонта, ще точно не відомо, чи то правда, бо розкопки не велися, але всі ознаки мамонта. Добре було б стати археологом. А проблеми зовнішнього світу: атоми, електрони, магніти, зорі, все це буде без мене, бо таки здібності в мене слабі.

А добре було б, якби цей зошит знайшли наші прапрапрапраправнуки. Не хочеться з життя зникнути безслідно.

26 листопада

З історичного музею відповіли, що мамонт їм не потрібен. Я взяла додому кілька кісточок з бивня. Інші теж відбивали й брали шматочки кістяка. Потім бульдозером його потрощили. Жаль мамонта.

Читаю Джека Лондона. Це мій улюблений письменник! Ще не минула зачарованість від твору „Зов предков”, ще не розійшлися навіяні ним почуття. Боже милий! Чому так швидко кінчається день! Я б від книг не відривалася. Сьогодні неділя, а прочитала так мало. Приходила мій любий друг – Люба. Це справжній біс, якого я люблю. Вона компліменти мені говорить, а я їй не вірю. Бо одна вона вважає мене гарненькою. То добре, що хоч нікому більше не каже, бо було б сміху. Правду кажуть, що у красивих дівчат подруги негарні.

Все таки Джек Лондон неперевершений! Як я буду спати!? Вже п'ять хвилин на першу. Читала б ще – очі болять.

8 грудня

Ні, немає мені місця на землі. Ще раз і ще раз я переконуюся, що життя страшне, страшне, страшне. Чому люди байдужі одне до одного?! Такі всі нещирі, а я... Ледача, вайлувати, безпорадна. Що з мене в житті буде? О боже! Яка я нещасна, навіть книги не допомагають. Адже радянські книги пишуться не для людей. 

10 грудня. Неділя.

Сьогодні в нас була репетиція. Вадим розучував з нами танці, співав, жартував. Танцювали всі, веселилися. А мені радості не було. Чому? Все це через мій зріст. Чому мене таку вигнало. Наші дівчата не уявляють, як вони тяжко ображають словами: „Яка ти висока!” Ніби я цього сама не знаю! Що ж мені ноги відрізать чи голову, щоб низькою бути? І Люба Д. знайшла мені для танцю пару - Вітьку Бондаренка. Я його терпіти не можу! Які в нього гидкі повадки, як він противно сміється, говорить. А мати... Як я хочу вирватися з Покровки. Мене б Марія Болконська зрозуміла, бо я розумію її нещастя – невродливість. Але вона мала мільйони, а я нічого. Отак то.

22 грудня 

Плакала в школі, бо плакала Валя П. – їй як сироті до Нового року від школи подарували кирзові чоботи. 

Ходила на вечір. Зустріла Любу І., була така довольна, аж занадто. Чорти мене смикали! Льонька П. і Шурка О. вдвох танцювали (тупцювалися), а ми з Любою мимо покрутилися. Льонька сказав на нас „любєзная пара”, а я його смикнула за підборіддя. Мені так за себе соромно стало, що я забрала Любу і пішла. Тьху! Які чорти мене смикали! Невже то я була! Чорт зна, як я буду завтра в школі. Цей „ті-ра-ра-ра” ще возомнить з себе щось. А я яка була, така й буду. 

Більше новин немає

31 грудня

Вчора у школі був новорічний карнавал. Я зробила собі костюм індіанця. Дістала з горища заячі шкурки і з них зшила чобітки хутром назовні. Цікаво, а в індіанців вони хутром всередину чи назовні? З курячого пір’я зробила собі головний убор, аж до лопаток звисало те пір’я. І накидку з чорного квадрату сатину. Здається, було непогано. Вечір для мене був зіпсований. Пом”ялося в сумці біле плаття, і після карнавалу ні в чому було танцювати – не в індіанських же чоботях хутром назовні.

Я влюбилася (а може це тільки здається) в Льоньку П. вже давно, тільки зараз ще дужче. Я вже не хочу залишати Покровку, не хочу, щоб ішов час, хочу ходити в школу, бачити його, щоб він, звичайно, не помічав моїх поглядів. Я знаю, що раніше я йому подобалася, бо скільки пам”ятаю, гляну на нього, а він на мене теж непомітно дивиться. А в дев’ятому класі він все Любу Д. зачіпав. Вона сиділа попереду мене. А в дзеркальце дивився на мене, бо не знав з фізики, що кут падіння дорівнює куту відбивання, а я знала. Гляну на нього, а з дзеркальця його очі на мене дивляться. Хлопці, мабуть, здогадалися, бо я червоніла від його дзеркальця, і почав Вовка Д. з нього сміяться.. Тоді він сховав дзеркальце.

Хочеться складати вірші, щоб аж плакати.

2 січня

Перший запис у цьому році. Вчора була в кіно. Бачила Льоньку, але не говорила з ним. Кіно „Тени над Нотр-Дам”. Нічого, так собі. Увечері з Олею С. бродяжили. Полаялася з Вітькою Ч., розійшлися сердиті і він, і я. Можна було й не лаятися, але як це зробити. Я ніколи вночі не залишалася з хлопцем сам-на-сам.

Да! Ми вчора з Олькою підкинули любовні листи Грицю від Наді Д. і Наді від Гриця. Домовлялися про побачення їхнє. Чи повірять? От якби повірили.

3-І

Нічого не вийшло. Не повірили.

4-І

Як я люблю сни. У сні я не така, як у житті, я там весела, жартівлива, дружелюбна.   Мабуть, багато я зайвих книжок читаю. Якась сентиментальна стала. Треба з цим боротися. Тьху! Чорт!

16-ІІ

Пройшло більше місяця. Зміни в часі, події в житті. Два тижні тому їздили я і Валя Л. на обласну олімпіаду з фізики в Херсон. Не розв”язала правильно жодної задачі. Сьогодні їду в Каховку по астрономії. За цей місяць здружилася з Наткою.

Сумую. Яка я дурна. Яка там у мене може бути любов. Тьху. Їздила в Херсон, довго не могла забуть Кургузова Л. з Дем”янівки, часто згадувала Балбикіна з Нижніх Сірогоз. А тепер нове захоплення – Валентин Ч. І чого? Бо він раптом заговорив до мене, як до всіх дівчат, сказав Танюшка чи ще щось, а я й розтанула. Я тепер знаю, чого я така в ставленні до хлопців, бо не хочу бути схожою на матір. 

Читала книгу „Хліб і сіль” Стельмаха. Дуже сподобалася книга, особливо Христинка і Левко. Я їм просто завидую і жалію, особливо Левка. Погано, коли ти любиш, а тебе не люблять.

10 березня 

Вже їздила на олімпіаду по астрономії, здається всі задачі розв”язала вірно. Влізла в халепу, сміялися з вікна свого номера до якихось хлопців на вулиці, а вони зайшли в готель. Довелося втікати до наших в інший номер. Все минулося.

У нас вдома святкували 8, а заодно і 9 березня. Приходили і Микола П., і Гришка Н. Як вони, та й ми всі, змінились. Чи давно дрались із-за дрібниць, а це разом танцювали. Вони мені так обоє подобаються. Так мені дивно. Дивно з себе. Як я танцюю з Миколою, а мені всередину ніби жару насипано, так гаряче, терпко. Як би я хотіла, щоб і моя доля була схожою на них. Вони мені нагадують Левка, Романа, Юрка з книги „Хліб і сіль” Стельмаха. Вони такі прості, безпосередні, щирі. У нашім класі таких хороших хлопців немає та й у Покровці таких мало. Спробую в них вициганити фотографії їхні на згадку.

Хочеться, щоб частіше були комсомольські вечори. Микола вступив у комсомол, і тепер вони разом з Грицем будуть ходити на комсомольські вечори. Отож і ми з Лідою Б., файною дівчинкою, будемо танцювати з ними. Хочеться з ними подружитись, як це було раніше і, навіть, ще дужче.

Вірю, що в мене буде справжня любов навіки. А якщо такої не буде, все одно на дрібниці не буду витрачатись.

Читала Сергій Єсенін „Королева”, А.С.Пушкін „Я вас любил”, Ярослав Смеляков «Милые красавицы России». Останнє – дурня, а два перші дуже хороші. От і все. Пока.

Коли я на Гриця дивлюся, хочу, щоб він мене любив, а я його теж ніби люблю. А на Нику дивлюся, серце завмирає, тільки „Тьох-тьох-тьох”. Це що ж, серце одного любить, розум другого? А може це мені тільки здається. А ще згадую слова Т.Г.Шевченка з вірша „Дівочі ночі”;

Я любить, я жити хочу

Серцем, не красою”.

А все таки я якась стала сентиментальна. Чому це так? Чи це просто такий вік? Чи ні?

12-ІІІ

Ходила в школу. Як завжди, лаялася з матір’ю вдома. Сміхота, ще у 8 класі я малювала картинки по Горькому, а зараз Б.Д. розвісила їх у коридорі на виставку. Буду на вечорі в клубі розказувати уривок з повісті - „Сказки о Италии”. Ходжу на шкільний шаховий турнір. Виграла у Чурюканова, Бідного і Пошви Вітьки. Програла по дурному Судольському і Дашковському. Побачимо, як буде далі. Не впізнаю Миколу і Гриця. Олька С. казала, що Гриць після вечірки такий бойовий став. І правда. А Ника... Разом йшли на турнір, погукав, догнав, йшли, говорили. А раніше це було б? Та ніколи. Та ще щоб догнав. Ой! Взагалі щось дивне робиться. Хтось увечері приходив. Ходив-ходив по вулиці під двором, доки мати не вийшла. То тоді втік. Каже мати, що в білій кепочці. Мені здається, що то Воробйов М. був. А може й ні.

Мені мати казала: „Як ти можеш з хлопцями в шахи грати!” Полаялись. Вирішила: досить. Все слухала її, до хлопців ні-ні. Дівчата і поговорять з ними і посміються, а мені зась! Виховала ненька. А тепер ще й в шахи грати з хлопцями не можна! Оце да!

Ну, з мене досить. Все. Так я й послухалась. Казали з Лідою Б. Грицеві:

- Ти думаєш з А.Б. дружить?

- Не знаю! А що?

- Та ти їй подобаєшся. Доки є можливість – дій.

А він втік. Так мені аж трохи радісно. Отак.

Читаю і конспектую Джека Лондона. Ой, як файно пише! Я вже до шостого тому дійшла. Амінь.

13-ІІІ

Недарма сьогодні 13 число. Розчарувалася я і в Грицеві, і в Миколі. Ой, які всі вони. Гуляли на плану у коня, а тоді сиділи біля Науменків на дрючках. Тут Ника й Гриць кажуть Алці: „Давай тебе облапаємо”. Куди й „любов” поділась. Нехай, чорт з ними. Такі гидкі стали.

Грала в шахи. Виграла у Клівака, програла Єрику. Тю!

Прийшла додому, батько на мені віник побив у цурки, мати його відтягнула. Дурна, дала б добити зовсім, щоб не було чим підмітати. Хай знають! І до чого прискіпався!! Ольга сказала, що у нього, в п”яного, ніс довшає. Він почав жалітися, як важко з мішками по грязі йти, десь ногу підвернув, болить. І ще щось. А тоді, мол, мене мати мало б”є. Кажу:

- Бий ти за неї.

- І битиму!

- Бий!

- Візьму палку й палкою!

- Нащо палкою, ти з ружа стрельни.

А він як обшпарений: „Я тобі не мати, щоб дражнилась! Я не допущу!”. І далі, і далі. Розходився, аж труситься, та за віник (а я за столом писала), та держаком по мені. Я сиджу. А він з усієї сили лупить, та труситься, як колярний, не бачить, куди б”є. І збив зі стільця. Як дав по голові держаком, я не вдержалася і впала. Аж рубець за вухом вискочив. А він зверху тарабане, очі вирячив. Ольга перелякалася. Та ще б, я б теж побоялася на таке дивитись.

Мати приперлася, труситься: „Ой, що ж ти робиш!” Та відразу: „Треба було його так доводить!”- до мене. Я мовчу. Не плачу, ні. Він почав: „Я ж зайшов, питаю, де мати, з порогу. Ні одна й не пискнула. За скотину питаю – мовчать. Як же не розсердитись?” Я мовчу. А він повірив у свої байки, давай матір переконувати, та вже вдвох сидять, горюють, чого ми такі вдалися, та чого я не хочу вчителькою працювати та заочно вчитися. І далі, й далі...

Хай! Я їм це запам’ятаю! „Буду канатом пороть, щоб навколішки відмолювалась!” Не всерешся? Я витерплю. Хай поре! Закалять характер буду!

Тільки от рука ломить, По уколу гад ударив, сьогодні уколи робили. Так руку крутить. Ну, нічого. Я таки правда терпляча. Тільки жити не хочеться. Для чого? Ну, хай! Начувайтесь, зміюки! 

16-ІІ

В мене все по старому. На плану сьогодні гуляли. Був і Гриць, і Микола, і Бідний, і Мішка, і всі дівчата, і Натка. Бігали в знамя. Тоді в коня. Було весело. А тоді стали, позгадували, що було смішного в минулому. Завтра договорились в посадку піти гуртом. Таки мені Микола і Гриць подобаються, хороші вони хлопці. І Бідний цікавий. Олька С. розпустила слух, що Гриць хоче побити Алку за щось. Думала, будемо знову битись. Ні, все вияснили, все в порядку. Мир. До чого добре.

Були комсомольські збори позавчора.. Вибрали нового секретаря – Надю Доценко, комітет. Було трохи спорів за Ліду Б. Виступала Зіна Доценко. І трохи за Білецьку Валю. Оце все. Сьогодні контрольна була по фізиці, я позбивала з правильного шляху всіх. Треба каятись.

І Микола чудний, не схожий на себе: приходить до гурту, а раніше тільки в футбол приходив грати. І на турнір ми з ним разом ходили. От! Знову розмазалась. Тю, яка я невиправна, тільки й пишу, хто на мене дивиться, на кого я, та ще щось біля цього. Як можна так жить? Воно ж нудно це. Невже я невиправна.

Як я вибовтала Андрію Єлисейовичу, що хочу бути лікарем? Я ж цього нікому, крім Нати, не говорила. От влипла!

Досить, буду закінчувати. А то ще чорт зна що понаписую. Мені й так соромно за все написане раніше.

Ворожить по буквах на табличках більше не буду. Така чепуха. Може для сміху в компанії, а більше ніяк не буду.

Досить! Розпатякалась!!!

17-ІІІ

Неділя. Ходили в вітропор. Гриць приніс картоплі. Накидав на яму з жаром і картоплею землі. Картопля така добра вийшла. А потім гуляли в латки на деревах.

Увечері знову зібралися. В коня грали. В мене й досі живіт болить. І в мельника трохи грали. А потім сиділи: Гриць, Вітька, Нінка, Ольга наша, Натка і я. Трохи покалякали і розійшлися. Плани на сад строїли, землянку у вітропорі зібралися вирить. Наші мрії та богові в вуха. Все більше мені Гриць подобається. Ой, дивись, „чорнобривая воріженька справедливая”, як би ти не причарувалася сама.

Ще одна радість – підросли коси, весь день по можливості намагалася полюбуватись на свою косу. Може ж виросте і не треба буде її різати.

18-ІІІ

День мало чим помітний. Простудилася, весь день носом шморгала та ще спала. А зараз читала „Макар Чудра” Горького., про Лойко Зобара і Радду. Горда любов! Справжня. Обоє гинуть, він її вбив, а його – її батько. Плакала. Завидувала. Оце кохання!

„Вот, сокол, какие люди бывают! Взглянет он тебе в очи и полонит твою душу, и ничуть тебе это не стыдно, а еще и гордо для тебя. С таким ты и сам лучше становишься. Мало, друг, таких людей! Ну, так и ладно, что мало, много хорошего было бы на свете, так его за хорошее не считали бы.»

Це про Лойко. І ще: «У него не было заветного – нужно тебе его сердце, он сам бы вырвал его из груди, да тебе и отдал, только бы тебе от этого хорошо было. Вот он какой был, сокол!»

«Идешь ты, ну и иди своим путем, не сворачивая в сторону. Прямо и иди…»

20-ІІІ

Охо-хо! Написала листа до МГУ і в Одесу в медінститут вчора.

І сміх, і гріх. В школі вікна на весну виймали, мили, вату вибирали. Ой, чудеса. Почав Льонька П. чогось Вітьку З. підсмикувати, що він не до свого вікна пішов, а до нашого. Та чого? Та як? Сміявся, сміявся і висміяв, що то він до мене поближче хоче бути. Ніколи мені такого хлопці не казали. Оце надивував. Так я аж розсміялася. А він радий, та все "Танюшка, Танюшка". Не дай бог, то моє новорічне бажання здійснилося: „Хочу, щоб полюбив Льонька П.”, яке я написала на папірці і з’їла. Мені вже перехотілося, бо подобається Гриць Н. От.

Сьогодні гуляли я, Ната, Алла, Гриць, Микола і трошки Ліда Б.. Були полаялися, бо Алка Натку по носі вдарила, а тоді помирилися. Бродили по вулиці. Я в багно ледь не до коліна влізла лівою ногою. У баби Гейчихи солому крала, щоб обтертися. Далі пішли на центральну вулицю. Якусь бабу побачили на порозі хати і втекли всі. Гришка казав, що його Гриша Скороход дражнить, ніби він до мене ходить вечорами. І мати йому казала, що він потроху до нас перебирається, вже радіолу переніс, тепер черга за кролями, а там і сам піде. Алка надулася. Видно, не хоче його втрачать. Та все його зачіпає: „Мій Гриша, мій Гриша”. Налякалася.

Зараз сиджу на теплій духовці, сушу ноги і вчу свою казку на завтра. Сьогодні була репетиція. Я сама себе не впізнаю. Відвикла одна ходить і побоялася йти поза городами. Треба заново звикать.

Бачила Любу І., любенько бесідували. Вона така файна дівчина. Здається, все. Колись буде більше. Да, мій перший хлопець – партнер на танцях, це Гриць, а другий – Микола П. Як я ворожила на Різдво, кидала чобіт через стару хату (через нову не перекинула б), то чобіт вказав, що чоловік мій буде на захід від хати. Хто ж він? Я себе не уявляю заміжньою, і не хочу. Хочеться вік на цьому плану лазить, і не старіть.

23-ІІІ

Виступала на вечорі.. Чурюканов – Челкаш і Дашковський – Гаврило дуже гарно поставили свою сцену. Дуже добре. А так, нудота сама. Увечері бродили Микола, Гриць, Вітька, я і Алла, стукали підвішеною картоплиною в вікно до Вдовиченків. Батько їхній спершу з ломакою до вікна кинувся. А тоді мати в засідці стерегла. Так їм і треба. А сьогодні ходили до Малових стукать. Так той як скажений з ліхтарем вискочив. Ми в тракторну бригаду втекли. Посиділи, за комбайнами, зібралися і пішли на план. Там постояли. Бачили, як Малов ходив по бригаді з ліхтарем, нас шукав. Алла злякалася, пішла додому. І ми теж пішли. А він, мабуть, побачив, бо по наших слідах пройшов мимо нашого двору. Не заходив. Чи вгадав нас, чи ні? Страшнувато. Так їм і треба, хай не торгують вином. Ой, таки нас на чисту воду виведуть. Бо ми як туди йшли, не таїлись, нас багато людей бачили.

Мати мене зараз і так гулять не пускає, а як узнає про картоплю, то діло буде. Вона у Вітьки випитувала, чи немає в мене кавалера. Безсовісна.

Ліда Доценко приїхала із Запоріжжя. Случаї різні розказувала. Так мене налякала. Аж страшно їхать поступать в інститут. Як ото люди в місті живуть і не бояться?

Да, зараз Фантомас в моді. Льоньці П. написав, щоб він до Прожуганової не загравав, а він тепер чогось на мене поглядає. Чи не думає, що то я написала? Щось на це скидається. Хай йому чорт! По моєму, то був Вітька Б., самий ненависний мені хлопець. Який Вітя П. – Нічний Орел, то такий він Фантомас. Вітя мене вбиває. Такий смішний. Сказала, хороший сусід. Во!

Здається 26-ІІІ.

Часу пройшло чимало. Подій теж. Бродяжимо по-старому. Алка ревнує Гриця до Нати нашої. Гриць вже на неї й не дивиться, та все лаються. Алка не розгубилася: зводе з ума Миколу.

Сьогодні Віра Петрівна, Іван Миколайович і Валя і прийшли до Науменків. Сміялися, що Гриню сватать. Микола мотоциклом приїхав, я сіла до нього, тільки зразу й встала. Він нічого не скаже мені, а сам страждатиме що в нього бензину мало.

Сиділи в бульварі. Вітька Б. брехні точив. Алка дурна його коліном по голові гупнула. Так він жалівся, що в голові стукотить і болить. Душа хлопець. Микола Алці приніс каменюку, щоб вона сіла на неї. Алка так зраділа, що слова не скаже, сидить, пишається. А Микола на неї поглядає. Тю! Хай паруються.

Оля, Ната і я перебиралися в спальню, що від вулиці. От за день наморилась. Відро цибулі висадила, маки посіяла і цілий день меблі на собі перетягували. Піду з Любиного пісенника пісні в свій пісенник переписувать. Як можна таке писать:

„Роза вянет от мороза,

Роза вянет от огня,

А моя подруга Люба

Не увянет никогда”?

28-ІІІ

Вчора голодні цілий день копали город у тітки Фені. Вона, як мати, теж любить піддивлятися і підслуховувати. Увечері гуляли. Гришка Алку лаяв, коли її не було. Грали в платочок. Потім сиділи на рицині. Вдень роботи зараз багато, всі наморені. Посиділи, поговорили і додому. Мати все з Миколиним батьком люб'язничають.

Сьогодні весь день дома як скажена копала. Зараз, мабуть, садитиму картоплю. Весна. Я люблю таку роботу: копати, садити, полоти на свободі. Ніхто над душею не висить. Роби, як умієш. То й стараєшся якомога ліпше зробить, бо по своїй волі трудишся.

Як хочу вивчитись на мотоциклі їздить. Мені сьогодні снилося, що батько купив мотоцикл, я вчилася їздити і навчилася.

29-ІІІ

Вже рік як я пишу щоденник. Сьогодні цілий день садили картоплю удвох з Натою. Любенько розмовляли про те, про се, про все. Увечері на план двинули. Ната з Миколою К. залишилися, а ми гуляли.

Сьогодні ціле нашестя на наш план. Прийшов Іван Приходько, Почав виступать – вигнали. Прийшли Єрик, Сюсік і Іван Вдовиченко. Подрались, вигнали. Як закотили гульню в гусей, в платочок, в коти й миші, в третього лишнього, в Маша, де ти. Найдовше в гусей гуляли. Одну мене не впіймали. Микола й Гриць були вовками. Другий раз почали. Всіх вовки половили, залишилися ми з Миколою. Прийшли Гришка С., Федя Ч. і Вовка Д. І до Гриця: „Давай півлітру”. Вони його в школі давлять, що вони хочуть, те він їм і обіцяє. Я до них: „Ви до нас прийшли битись чи миритись?" Вони розсміялися, а Вовка каже: „Яке там битись, ще б чого”. Гришка виніс їм по куску хліба, вони й пішли.

Ми ще трохи погуляли і почали розходитись. Як заходилися блошку на дорожку давать. Ника довгоногий мені блошку дав і втік. Коли за Олькою нашою погнався, я його впіймала, дала блошку і навтіки. Вони з Вітькою за мною. Я в хату, вони слідом. Тут мати виходить. Вони драла. А я з богом у хату зайшла. Мирно все. Ой, вже час ночі. А завтра ж день святого Олексія. Думаємо піти на лисицю та на суслів. Хоч би пішли.

Да! Сьогодні знову на мотоциклі каталася Миколиному. Чомусь Гришка сердитий на мене.

Такі в мене внучати гарні, Сашка і Вовчик. Здається все. Пока. Спать! Ні, піду поїм, бо голодна. От гарна схованка в матраці для мого блокнота.

Горе, на щоці вискочив чирячок. Вітька насміхається. Він мені корінь піона приніс.

31-03

Вчора ходили по суслів: я, Нінка Чорнодьор, Ольга, Вовка-внук, Гришка, Вітька і Микола. Стріляли з самопалів, я теж, пекли в вітропорі картоплю. Гришка сильно обсмалив обличчя з самопала. Я налякалася до смерті. Микола й Вітька руки посмалили. Впіймали в капкани чотирьох суслів. Хлопці защемили їм задні лапи в капкан і мордами одне до одного склали. Сусли люто накинулися шматать одне одного. Мабуть думали, що лапа болить через інших суслів, а не через людей.

Жалкую, що ходила. Мати дома розходилася: блядуєш, курвишся, волочишся, вієшся. Таке зло на неї взяло.

Невдача за невдачею. Боже, що за кара на мою голову. Ще й Микола з Гришкою чомусь носами крутять. Чомусь на мене сердяться. От дурна я, що з ними жартую, і як у платочок граємо, платочок кидаю, чи ще якусь увагу приділяю. Буду як у школі. Говоритиму тільки необхідне. Хай ідуть к чорту. Бо хороші, хороші, а потім поза очі, як Гришка Алку, будуть по кісточках розбирать.

Гірко тільки, що скрізь крийся, придурюйся. Ніколи не засмієшся, як весело. На плану тільки душу й відводила.

Ой, Люба прийшла. От чорт.

З 1 – квітня 

Закінчилися канікули. Була в школі. Все як завжди. Копали, прибирали свою ділянку. Дома підмітали. Збиралися на плану. Гриць не прийшов. Обличчя розпухло. Мабуть від самопала. До 40 градусів температура. От лихо.

А Микола… Ой! Сміхота. Чи думає, що я ревнувати його буду, чи що?

- Микола, прийдеш гулять увечері?

- Та хто зна.

- Приходь!

- А Алка буде? – запитав і запишався задоволено.

Дурні що він, що Гришка. Краще напишу про свого внучка Вовчика. Який він хороший і який нещасливий. Батько пиячить, вночі всіх ганяє. Він вчора вдома не ночував, на вулиці тремтів уночі від холоду. Ще й ми додому рано пішли. Я ще й подумала, чому всі пішли, а він з якимсь пацанчиком стоїть. А воно он як. Так я вже каялась, що така неуважна до нього. Тепер більше його бавлю. Який він нещасливий, дома колотнеча, а він прийде до нас, сміється. Як то йому додому йти. Господи! Нещасний внучок.