19 червня.

Яка чудова гра "Мельник"!!! Гравців скільки завгодно. У кожного палка довжиною близько метра. Треба провести на землі лінію, потім через кожні три кроки провести такі ж лінії. Всі стають біля першої лінії, ставлять на носок палку і жбурляють її ногою як можна далі. Чия палка впаде найближче - той мельник. За три кроки від останньої лінії ставлять бляшану банку або дерев'яний стовпчик. Мельник залишається біля стовпчика. Гравці по черзі кидають свої палки, щоб збити стовпчик. Якщо хтось його зіб'є, всі, хто вже кидав палку, біжать за своїми палками. Мельник повинен поставити стовпчик на місце, догнати когось з гравців, торкнутися його палкою і збити палкою стовпчик. Якщо все це зробить, то стане звичайним гравцем, а кого він торкнувся, стане мельником. Всі збирають свої палки і гра починається з новим мельником. 

Я б грала в мельника зранку до ночі. Це така весела гра! Як я хочу завжди залишатися дитиною! Як я люблю нашу компанію!

Сьогодні надвечір до нас прийшла тьотя Маруся і почала умовляти матір:

- Твоя Таня вже величенька. Може дозволиш їй підмінити мене на фермі. Треба хату мазать, сіна на зиму накосить, на городі повно роботи. А підмінної доярки на фермі немає. Ні вихідних, ні відпустки. Пусти Таню, хай якусь копійку заробить, та й зерно ж на зароблений карбованець колгосп дасть, буде чим кабана вигодувать.

- Вона ж ще мала, куди їй 16 корів видоїти, - засумнівалася мати.

- Лупчихина Клава молодша, а вже доїть групу,  - не здавалася тітка.

- Порівняла Таню з Клавою. Клава - здорова лошиця, більша за тебе, їй не важко, - наводила свої резони мати.

- Таню, йди сюди, - покликала тітка. - Ми про тебе говоримо. Підеш доїти мою групу корів, доки я буду у відпустці? Я допомагатиму тобі.

Серце йокнуло - це ж кінець і ранковій рибалці і моїм іграм на вулиці. Але ж я пишаюся тим, що вмію доїти корову, а моя старша сестра не вміє і боїться. Серце сповнюється пихою і відвагою:

- Добре, тьотю, я піду. Коли виходити на роботу?

- Давай зараз підеш зі мною на вечірню дойку, я тобі все покажу, а завтра вранці вийдеш вже сама.

Метнулася до хати за черевиками, бо, мабуть, не гоже йти на роботу босоніж. І ось вже поряд з тіткою почимчикувала на ферму. Ой, що буде!

Тітка підвела до будки з дерев'яним помостом, на якому виставлені порожні молочні бідони:

- Сюди будеш приносити відра з молоком. Тітка Валя, обліковець, мірятиме і записуватиме, скільки ти принесла. Потім піднімайся на поміст і виливай молоко в бідон - за ним після закінчення дойки приїде молоковоз.і повезе молоко у Сірогози на молокозавод.

Пішли до рядів бетонних корит з ланцюгами для прив'язування корів.

- Ось тут стоять мої корови. Я приготувала крейду, треба буде написати коровам на спинах номери, щоб вони ставали на свої місця. Якщо якась стане не на своє місце, сусідки почнуть бити її рогами і можуть сильно поранити.

- Хіба їм не всеодно, де ставати?

- Корови, як люди, мають свої симпатії - з кимось товаришують, а з кимось ворогують. Хай стоять так, як їм подобається, то їхнє коров'яче діло. А твоє діло слідкувати, щоб ніхто не порушував порядок.

За коритом нехитре доярське знаряддя: стільчик, велика прутяна корзина, чотири відра, сохне розстелений на відрі марлевий цідильник, стоїть баночка з креозотом, який у молочній справі здається зайвим.

- Для чого креозот? 

- Корови розтирають підхвістя своїми хвостами. Ранки запалюються, загнивають, мухи відкладають в ранки яйця і личинки роз'їдають ранку. Креозот відохочує від ранки мух, то вона швидше загоюється. Як подоїш корів, шкребачкою позчищай їм гній з ляшок, щоб не ходили засраними, як у тітки Соньки. Сама чепуриться, а корови в неї найбрудніші на фермі. Вранці, як прийдеш, підніми корів, позгрібай навоз з помосту,  - передає доярську премудрість тітка.

Оглянулася, чи ніхто поблизу не дослухається до її науки і притишеним голосом продовжила:

- З вечора у дійниці залишай воду для підмивання вимені. Як сядеш до першої корови, обтряхни з вимені сміття і дої прямо у воду.

- Що, не виливати воду? - перепитую здивовано.

- Тихіше, не кричи. Всі так роблять, щоб був більшим удій. Якщо ти здаватимеш менше молока, ніж я, відразу здогадаються, звідки різниця. Та й твоя зарплата залежить від надоєного. Головне, коли Таська приходить заміряти жирність молока, старайся, щоб у ньому не було води. І ще одне - скажи матері, хай дасть тобі  дволітрову гумову грілку. Щоб ніхто не бачив, наллєш молока у грілку. Коли йтимеш додому, поклади грілку на руку і зверху прикрий халатом, щоб її не було видно. Вам молоко зайвим не буде. Найсолодше молоко у Бистрої, надої собі кружку й пий. І додому молоко з-під неї бери.

Підвезли безтаркою зелену масу, скинули кучами між рядами корит. Тітка показала, як треба накладати корзину, щоб в неї вмістилося побільше. Рознесли разом зелену масу в корито своїм коровам. Куча швидко зникла, доярки-сусідки спішили схопити корму побільше, бо ж молоко в корови на язиці.

Ось біля водонапорної башти здійнялася курява - колгоспне стадо поверталося з паші. Спочатку кинулися  до наповненого водою довгого бетонного корита, напившись, побігли до корит з кормом. Не ситна паша в сухому степу, корови більше гуляють, ніж пасуться. Попереду всіх неслася здоровенна корова з рогами калачиком - справжнісінький отаман. Решта шанобливо бігли за нею, не сміючи ні на крок вирватися вперед. Це була корова № 1 з групи тітки Марусі, немолода роками, третій рік ялова, третій рік за добу давала 4 - 5 літрів молока. Але хто здатен відправити її на м'ясокомбінат?!.

Колись мене, ще чотирирічну, тітка брала з собою на ферму. В її групі була корова Ластівка настільки стара, що вже не могла ходити зі стадом на пашу. Щоб подоїти, її піднімали разом кілька доярок. Віддавши борг колгоспу у вигляді 1-2 літрів молока, Ластівка опускалася на передні коліна і важко падала на бік. Здавалося дивним таке турботливе ставлення до корови і до її літ.

Людина, яка за своє життя поїдає не лічено скільки птахів і тварин, здатна на нелогічний, непояснюваний  гуманізм до старої тварини.

А зараз звідусюди чулося: "Гей! Куди! Назад!" Набравши повен рот зелені в чужому кориті, найхитріші корови, поспішно пережовуючи вкрадене, слідували на свої місця. Забрязкали ланцюги, ще кілька хвилин заганяли самих дурних чи впертих, які мандрували поміж коритами. І ось вже вдарили дзвонами тугі цівки молока в дійницях. 

"Сідай до Марти, в неї найм'якше вим'я," - запросила тьотя Маруся. Почалося моє доярське життя.

28 червня.

Без чверті четверта ранку. Дзвонить будильник. Схоплююся. Беру наготовлену матір'ю гумову грілку, прикриваю її робочим халатом і поспішаю на ферму. Приходжу першою. За три години треба встигнути видоїти шістнадцять корів, бо о сьомій пастухи погонять стадо на пашу. Корови чи то сплять, чи то дрімають, ремигаючи жуйку. Невдоволено підводяться з зігрітої їхніми боками солом'яної підстилки, перемішаної з теплим навозом. Совковою лопатою згрібаю навоз з помосту, обшкрібаю навоз з самих неохайних і обтряхую солому. Дійниця з водою в одну руку, стільчик в другу. Сідаю до корови №1 - до Марти. Прив'язую хвіст до ноги, щоб не ляпала ним по обличчю, підмиваю вим'я (решті обтиратиму вим'я мокрою ганчіркою). Люблю Марту за спокійну, слухняну вдачу. Вона беззаперечно визнає моє право на владу над нею. З великою втіхою чешу їй шию під підборіддям і ділю з нею насолоду від цього. Шматочок хліба, прихоплений з дому, вона приймає гідно і з вдячністю. Я не помиляюся? Ми закохалися одна в одну? Та хіба я закохана тільки в дисципліновану Марту? Я закохана у всіх своїх корів. Кожна з них гідна, щоб її ім'я залишилося назавжди в моїй пам'яті: Марта, Ракета, Бистра, Голубка, Кнопка, Вишня, Нічка, Майка, Снігурка, Рябка, Ластівка, Лодочка, Ясочка, Яночка, Лютка і Квітка. 

Я працюю на фермі з 20 червня. Спочатку пальці боліли так, що не могла ними ворушити. А через тиждень біль відпустив. Тьотя Маруся приходила кілька днів на ранкову дойку, але коли побачила, що я встигаю і без неї, перестала приходити. Попередила, якщо пастухи скажуть, що якась з корів загуляла, щоб я покликала її, вона поведе корову на штучне запліднення. Але я справилася сама. Таська, наш ззотехнік, сказала, щоб я привела до неї Лодочку. Я привела і тримала її, доки Таська ввела Лодочці під хвіст якусь трубку з сіменем. Наказала, щоб я порозминала корові поясницю, що я й зробила. Всього то й діла на десять хвилин. 

Були збори доярок нашої бригади. На цих зборах всі брали соціалістичні зобов'язання надоїти від кожної корови 1 800 кг молока за рік. Тільки тітка Алла зобов'язалася надоїти 2 400 кг від кожної корови. Вона ударник комуністичної праці і передова доярка. Її фото висить на дошці пошани району. Приходить на роботу останньою. Решта доярок перемивають їй кості, кажуть, що до неї їздить перший секретар райкому партії. Вона хвалиться, що своєму чоловікові не дозволяє цілувати себе в груди. А вони підсміюються, що своєму коханцеві вона нічого не забороняє. 

Я запитала у тьоті Марусі, чому корови тітки Алли дають більше молока, ніж інші. Може вона більше води домішує до молока? Але секрет виявився простішим. Тітка Алла кожного року бере групу первотьолок. Для них надій від 1,5  корови рахується як від однієї. Якщо 1,8 помножити на 1.5, то одержиш рекордні 2,4. Хай і так, все одно не люблю тітку Аллу, бо вона жорстока і б'є своїх корів стільцем так, що час від часу стілець розлітається  на друзки. Доки їй зроблять новий стілець, вона користується запасним інших доярок. Але швидко розбиває і новий стілець. Вона дуже гарна, як намальована. Зі свого кучерявого волосся робить гарну зачіску. Ніколи б на неї раніше не подумала, що вона така жорстока.

3 липня.

Учора вранці тільки сіла доїти Марту - з неї завжди починаю - як щось наче штовхнуло в груди. Оглянулася на всі боки - в чому справа, що не так. Небо на сході сіріє і навколо вже не пітьма, а ранкова прозорість. Дивлюся, з боку Догмарівського вітропору наче сіра стіна стала і все ближче й ближче. Ось водонапірну башту поглинула, і посунула до корів. Це ж котиться хвилею туман! Вперед вириваються то сірі пасма, то круглі клуби. Тихо, беззвучно, навіть корови перестали ремигать свою жуйку. Накотилася, обкутало все сіра хмара і вже не видно далі від Марти більше трьох корів. І так волого зробилося, аж холодно. Піднімалося сонце, туман все рідшав, доки й зовсім зник. А мені в голові все звучить: "Глянь, моя рибонько, срібною хвилею котиться полем туман." 

Я таки попалася на тому, що додавала воду в молоко. Починала доїти корів першою і несла здавати молоко першою. Коли прийшла Таська заміряти жирність, в мене вже були повні відра. Діватися нікуди, понесла, що мала. Жирність вийшла 2,5 %. Це дуже мало, у тьоті Марусі було 3,5 %. Одне хоч трохи втішає, що додому щодня приношу 6 літрів молока. Вистачає і нам, і малому поросяті. Мати дуже радіє такому щастю. Знала б вона, як страшно йти з цією грілкою. мимо людей, особливо, коли на ферму приїздить голова колгоспу. Здається, що зараз покличе до себе і накаже показати, що в мене сховане під халатом. Я ж злодійка!

Голова недавно приїхав і почав ганьбити тітку Соню, що в неї корови нечищені. Набрав кружку молока з її дійниці і каже: "Пий!".  А тітка вперлася: "Не хочу!". Він їй знову: "Пий!"  А вона знову: "Не буду!" "Як же людям пити це молоко, в якому навоз плаває?! Тобі не соромно?"- посоромив її він, та з тим і поїхав.

20 липня. 

7 липня я одержала гроші за роботу на фермі - 31 крб. 70 копійок. Сьогодні, 20 липня пішла працювати на групу корів тітки Соні. Навіть з піввідра води мені не вдається надоювати стільки, як тітка Соня. Скільки ж води додавала вона в молоко? Вона приходила за зарплатою на ферму, дізналася, що надої від її корів зменшилися і присудила: "Мала ще, руки слабкі, не видоює до кінця. Нічого, як вийду, роздою корів знову." 

8 серпня.

Одержала гроші за повністю відпрацьований липень - 86 крб. 42 коп. Звичайно, всі гроші віддала матері. Вона частину залишила, щоб викупити зерно, яке даватимуть на зароблений карбованець. Запитала, чи не буду я проти, щоб з цих грошей купити пальто старшій сестрі, бо вона вже дівка, її треба гарно вдягати. Що поробиш, треба, так треба. 

Що можу сказати про своє літо. Життя моє одноманітне: дою корів, їм та сплю. Майже нічого не читаю. Не ходжу в клуб дивитися кіно, не ходжу на вулицю гулять. Весь час хочеться спати. В дев'ять приходжу з ранкової дойки, в одинадцять йду на обідню. В три приходжу з обідньої дойки, в шість йду на вечірню. Приходжу ввечері після восьми. Як інші доярки порають городи, годують сім'ї, доглядають домашню худобу і птицю? Руда Юля якось жалілася доярському товариству, що так спати хочеться, а її Володька будить щоранку - хоче кохання. Ну яке може бути кохання? Мені так жаль цих жінок, їхнє недосипання, їхні покручені від важкої роботи пальці з розпухлими суглобами, їхню покірність.

Комуністична партія звернулася до випускників сільських шкіл, щоб вони залишалися працювати в селі. Два роки тому Валя Шулешко, яка закінчила школу з золотою медаллю, пішла дояркою на ферму. Моя мати дуже жалкує, що Валя не пішла вчитися далі в інституті або хоча б у технікумі. Мати думає, що я спробую доярської праці і не захочу ні за що залишатися в селі. Вона пішла вчитися в інституті після того, як під німецькими нагайками полола ланку в час окупації. Було дуже важко. Зараз без німецьких нагайок люди працюють менше, скільки можуть, і дозволяють собі відпочити, коли виб'ються з сил.

Обіцяють, що нашому класу на випускному вечорі разом з атестатами всім вручать паспорти. Я не знаю, чи залишуся працювати в селі. Мені дуже подобаються корови і ще дужче подобаються люди. Не люблю тільки, коли пастухи приходять до доярок і починають валити їх на купи зеленого корму й лапати. Навіть Клавку валять, а вона верещить і регоче. Я б померла від горя, якби таке робили зі мною.

14 серпня. 

Вчора востаннє ходила на роботу на ферму. Сьогодні їздила в Сірогози. Сфотографувалася. Скоро в школу. Візьмуся серйозно за навчання, щоб школу закінчити з золотою медаллю. 

20 серпня.

Знову почали снитися сни. До чого дивний сон наснився сьогодні. Ніч. Темно так, аж чорно. Ні зірок, ні місяця. По густому парку гуляють парочки. І чомусь я теж опинилася в цьому парку. Тут переді мною звідкись з'явилася Марія-циганка. "Що, - каже, - ждеш? Кого ж це ти ждеш?" Мені так ніяково стало, ніби я й справді когось жду. "Нікого, - кажу, - я не жду." А вона так подивилася, наче мене наскрізь бачить. Я ще більше зніяковіла, а сама намагаюся дивитися байдуже в сторону, або хоча б спокійно стояти перед нею. "Не бреши, - каже вона мені, - я все знаю. Все-все, від мене нічого не сховаєш. Він жде тебе, жде!" І відразу зникла. Я йду далі. Коли це переді мною наш клас на лавочках сидить. і Він мені каже: "Сідай біля мене, я тебе жду." Тільки я не захотіла сідати, тільки подумала: "Ось хто мене жде."  Ось така дивина. І я його не знаю. Щоб це воно означало? Чи просто я дорослішаю? Мабуть, так.