Тут інший світ, чужа країна,

Напівраби, напівміщани.  

В пітьмі і бруді люди гинуть,

клянучи долю і гетьманів.

Іванов Василій (Шпилька), "Журавлівка" з "Путівника по Харкову", 1890 р. 

Передмови не буде. 31 березня о 6:50 я переступила поріг виборчої дільниці на Журавлівці. Було б неправдиво і надмір патетично сказати "за покликом серця і велінням розуму", хоча й не без цього. Звичайна школа, звичайний спосіб поповнення гаманців директора школи, її чоловіка і вчителів, допущених до виборчого пирога. Формування комісії відбулося у спосіб, описаний Геннадієм Хазановим  у "Американській делегації в колгоспі імені 8 Березня" - запросили на збори колектив і голова призначив на один день (всього на один день і за відгул) наркомана, повію, антисеміта, "голубого". Аналогічно групу учителів розділили на представників партій Солідарність, Батьківщина, Слуга народу, Опозиційний блок, Громадянська позиція, тільки представника Радикальної партії на Журавлівських схилах не знайшли навіть за відгул.

Попри політичний антагонізм, у виборчій комісії панувала злагода і взаєморозуміння. О 8:00 члени виборчої комісії сиділи за столами, не накритими ні червоними, ні блакитними, ні помаранчевими скатертинами - ніяких кольорових ознак домінуючої політичної орієнтації. Перші виборці кульгаючи і шаркаючи ногами звично ставали в три черги за бюлетенями, старенькі пари підтримували одне одного і заходили в блакитну кабінку для голосування по черзі, бо мали на двох одні окуляри і одну кулькову ручку. Налякані розповідями про фальсифікації за допомогою зникаючого чорнила в державних кулькових ручках, вони захищали своє волевиявлення у єдино доступний спосіб. Обличчя урочисті і світлі - один раз на п'ять років вони творили майбутнє всієї країни у спосіб проставляння значка у виборчому бюлетені. Дехто хрестився перед входом у кабіну для голосування, дехто примовляв: "Господи, допоможи обрати хорошого Президента для нашої молоді! Нам то що, ми вже своє прожили..." Були й такі, хто поганими словами обзивали Президента і Верховну Раду, а то й говорили лихе про демократію, яка зруйнувала економіку і довела народ до зубожіння. 
Ближче до полудня підтягнулася молодь з обличчями злегка нетверезими, схильна до вчинків з хуліганських мотивів. Якщо у 2004 році на моїй дільниці на ХТЗ тільки три бюлетені були зіпсовані написами типу "Благослови, Господи, царя нашого Віктора Федоровича", то цього разу 24 бюлетені мали супровідні написи "Всіх на хер!", "Треба було краще працювати!" і тому подібними, які виразно засвідчували інше волевиявлення і приналежність до іншої вікової категорії.

Попри нелюбов виборців до демократії, голосування відбувалося спокійно, організовано, без найменших натяків на намір фальсифікувати чи провокувати. Хіба що почала голосно лаятися молода жінка з переселенців, якій не давали бюлетень через відсутність відмітки про місце реєстрації у тимчасовому посвідченні особи - вона таки домоглася видачі їй бюлетеня. Та ще в приміщення, де відбувалося голосування, увійшли двоє поліцейських з автоматом на плечі у одного з них.

- Ви чому лякаєте наших виборців зброєю? Вам не можна бути тут присутніми при  голосуванні.

- Ми охороняємо нашого інспектора. Зараз вона проголосує і ми підемо.

Справді, за хвилину з кабінки вийшла нетвереза жінка років сорока у супроводі ще й третього охоронця, опустила бюлетень в урну і всі четверо відбули, найімовірніше, досвятковувати своє волевиялення.

Прибув автобус, стара розшарпана колимага, яка пам'ятає Брежнєва. Почали збиратися з переносною скринькою їхати до людей, які не можуть самостійно прийти на виборчу дільницю. Хотіла б я, щоб кожен державний урядовець, перш ніж заступити на посаду, пройшов моїм маршрутом по Журавлівці, або подібним їй районом Харкова чи будь-якого міста України. Це життя, панове, і це народ, яким ви керуєте собі на благо. Чи не хотіли б ви подивитися на своїх підданих не через скло свого автомобіля? О ні, ваш автомобіль не зможе проїхати крученими тісними провулочками цієї найдавнішої слободи Харкова. Давайте пройдемо пішки по засипаних щебенем крутих стежках, подивимося на квітучі крокуси на квітниках, блакитні проліски біля парканів, ящички з чахлою помідорною розсадою за запиленим склом маленьких вікон червоних цегляних будинків з ознаками занепаду. 

Підійдімо до металевого паркану, знайдімо кнопку електричного дзвінка, натиснімо її раз, ще раз, постукаймо в металеві ворота. Чуєте, сусід навпроти озивається з-за свого паркану: "Почекайте, бабка стара, повільно одягається. Вона вас чекає." Шарк, шарк зашаркали старечі ноги по бетонній доріжці, стук, стук, стук - це ціпок, на який вона спирається. Мені ще не зрозуміти призначення ціпка, він здається зайвою при ходьбі річчю. Відкриває хвіртку бабуся, охайна і чиста. Веде до хати. Перед порогом ослін і столик, накриті вишиваними покривками - червоне з білим. Уздовж стежки зацвітають білі і лілові крокуси, подалі, біля паркану, викладена каменями альпійська гірка з чахлими рослинами, подряпини від граблів на грядках - прибиралася до урочистої хвилини, коли зайдуть гості у двір. Для неї свято - прихід з виборчої комісії людей, яким байдуже до її прибирання і чепуріння. Яке ж то самотнє і безлюдне життя у цієї милої бабусі! Паспорт, бюлетень, короткі репліки де підписуватися і який значок ставити навпроти прізвища її обранця. Опущений бюлетень у скриньку, і свято закінчилося. Обійняти б цю бабусю, розпитати, як їй живеться, що треба... Закрилася за нами металева хвіртка і бабуся зникла з життя. У нас попереду ще 27 бабусь і дідусів. 

Далі за списком візити до приватних будинків на Будівельній вулиці, Будівельному в'їзді 1-му Будівельному в'їзді 2-му, Будівельному в'їзді 3-му Будівельному в'їзді 4-му, далі за планом вулиця Челюскінців, в’їзд Челюскінців 2-й, в’їзд Челюскінців 3-й, в’їзд Челюскінців 4-й, провулок Стельмаха Омський 1-ий, вулиця Матюшенка і вулиця Собінова. Зовсім поряд футуристичні будівлі Центра зайнятості і магазину РОСТ, а тут плутанина з провулочків і закапелків без назв і будинків без номерів. Зустрічні не знають, де знаходяться розшукувані  вулички, а тим більше, розшукувані будинки. Молодий алкоголік взявся охоче прокладати нам маршрут - йти прямо, далі направо, потім наліво, пройти біля сміттєвих баків, вийти до джерела і далі мимо сидячого ведмедя. Дорогою несподівано наткнулися на інший розшукуваний будинок. Бабуся не відкрила, вийшла сусідка: "Баба глуха, і майже весь час спить. А що Ви хочете, їй вже 94 роки. До неї заходить син. Він зараз на роботі. Ключ від бабиних дверей не залишає нікому. Ви не стукайте даремно, вона однак не почує." 

В старовину Журавлівська слобода надійно захищала її мешканців від татарських набігів. Для цього згодився крутий схил і дорога зі щебеню, якою не те що верхи, а й пішки рухатися складно. Сьогодні старезні будинки, наче законсервовані часом, навівають думки про ефемерність межі між буттям і небуттям. Вдається наткнутися на ще один розшукуваний будинок. Виходить молода жінка, веде до хати. Тут прибрано. На свіжій чистій постелі лежить бабуся. У кімнаті тяжкий запах старості і сечі. Бабуся по-дитячому радіє можливості щось значити в цьому житті - вершити долю країни. Дочка ставить за бабусю потрібні підписи і відмітку в бюлетені, бо бабуся вже не здатна поставити підпис навіть у відомості на пенсію. Закриваю очі на це порушення процедури, я не з тих, хто здатен відібрати іграшку в дитини. Дочка йде разом з нами, залишивши перед матір'ю увімкнений телевізор, а за собою закриті двері. Скільки разів ще буде одне й те ж - лежача бабуся, увімкнений телевізор, закриті вікна і двері. Скільки разів зустрічатиме візитерів тяжкий запах застарілої сечі і старечого немитого тіла.

А зараз сімейна пара. Давно вже відгуляли золоте весілля. У кімнаті прибрано, на підлозі ще радянський палас і строкатий килим на стіні, радянські меблі, старезні, але без пошкоджень і чисті. Жодної нової речі. Обоє з великою натугою ходять з милицями. Голосують за свого кандидата, дякують, що прийшли до них. В цей день всі ми патріоти і думаємо про благо для своєї країни. Як же не хочеться помилитися з вибором. 

Ще одна подружня пара, чоловік з голосом і манерами особи королівської крові і бабуся, яка знає і любить своє місце в цьому домі. Чоловік змовницьки повідомляє, що йому відомо про два комплекти надрукованих бюлетенів для невідворотної фальсифікації. Пробую розвіятии його підозри - на дільницю одержали не два комплекти, а тільки на три більше бюлетенів, ніж виборців у списку. Чоловік багатозначно киває - мовляв, що ви там знаєте, в телевізорі говорили про тридцять мільйонів зайвих бюлетенів. Я пробую натякнути, що в телевізорі можуть брехати, не можна вірити всім підряд. Марна праця. Вже за мить мене не буде в його домі, а телевізор залишиться другом і порадником до останнього дня життя.

Заходимо ще до кількох лежачих бабусь. Затхле приміщення з запахом сечі і старості, в однієї закапелок навіть без вікна. Тихо гниють у своїх ліжках, молячи Бога про смерть. Скрізь стіни завішані іконами, скрізь перед ліжком незмінний атрибут - увімкнений телевізор. Не витримує Люба, яка йде поряд:

- Не дай Бог дожити до такої старості. Вони ж нікому не потрібні. Заповіти і дарственні вже оформлені. Хтось з родичів навідається раз на день упевнитися, що ще жива, поставить біля ліжка воду, якусь їжу і замкне двері на замок, щоб ніхто не увійшов і не вийшов. Їх навіть на вулицю подихати чистим повітрям не виводять. 

- В мене теж серце рветься, дивитися на них. Невже держава не здатна подумати про притулок для людей похилого віку, де вони мали б необхідний догляд, лікування, товариство.

-Ти знаєш, скільки коштує перебування в такому будинку? Від шести до восьми тисяч на місяць! У кого є такі гроші!? От і лежать, чекають смерті.

Беруся розповідати про соціальну службу в Нью-Йорку, де місто оплачує кваліфіковану сиділку для старих, які залишаються жити разом з дітьми, де за прийнятну плату в притулках для літніх людей чисто, прибрано,  доглянуті старенькі можуть спілкуватися з іншими. Хто з кандидатів у Президенти згадав, що є така важка проблема - бездоглядні літні люди і їхні діти, які розриваються між роботою і необхідністю дбати про безпорадних рідних людей. Ніхто не обіцяє вирішити цю проблему. А чи хоча б  один знає про неї? Навіть у варварському світі у гуманний чи негуманний спосіб не допускали, щоб людина догнивала, а не доживала останні роки свого життя. Ставлення до дітей і літніх людей визначає вектор руху суспільства. Канібалізм і його сучасний аналог - евтаназія - здаються значно гуманнішим способом завершення життя, яке втратило сенс.  

Чотири з половиною години блукання журавлівськими нетрями в пошуках загублених у часі і просторі виборців, то схиляли до думок про право на евтаназію, то до фантазій на теми татарської кінноти, яка намагається добратися до багатого ясиру і зрештою зі стертими до крові об щебінь кінськими копитами забирається геть шукати легшої здобичі.

З 28 заявлених виборців були знайдені 22 у різному стані здатності до розумової діяльності, одна бабуся вже померла, ще одна напередодні впала і з черепно-мозковою травмою потрапила в лікарню,  не змогли потрапити до чотирьох, які ще хочуть обирати Президента, але вже не здатні відкрити двері.

Близько 17:00  повертаємося на виборчу дільницю, де триває голосування. Тихо розмовляємо з таким же спостерігачем, як я. Він - колишній головний інженер якогось невеликого підприємства. Про нинішню роботу не хоче й згадувати - хіба це робота. Зачепає безпрограшну тему:

- Для чого вигнали Януковича?! При ньому все працювало, не було війни, можна було звести кінці з кінцям. Непогано ж жили! Захопили владу демократи і зруйнували країну.

- Почекайте, Янукович сам втік з країни з награбованим добром, тільки п'ятки блискали. Він сам покинув владу. Хтось же повинен був керувати країною. Ви обирали Порошенка, коли вже йшла війна, яку накликав Янукович.

- То все брехня, що він вертольотами вивозив награбоване з Межигір'я.

- Зате правда, що після нього в бюджеті залишилося всього кількасот тисяч гривен.

- Ну й що? Я слухав пояснення Азарова. Так працює економіка - витрачаються гроші, бюджет пустішає, потім починають поступати платежі - бюджет знову наповнюється.

- А куди подівся золотовалютний запас? Тимошенко набрали майже тридцять мільярдів кредитів, щоб здаватися матір'ю нації, а Янукович розтратив золотовалютний запас. Розграбували країну і тепер розповідають, що так і повинно бути.

- Хто там грабував? Янукович не грабував! От кажуть, що в нього у Межигір'ї знайшли золотий батон. Ви чули про це?

- Звичайно, чула.

- А Ви знаєте, що той батон не був золотим?

- Та ну?

- Той батон був позолочений! Пекарі України зробили йому до дня народження подарунок - позолочений батон як символ того, що багатством України є хліб. 

Позолочений батон позбавив мене здатності сказати хоча б слово заперечення. На щастя остовпіння і оніміння тривало недовго, пробило 20:00 і виборча дільниця закрилася.

Зібрали до купи невикористані бюлетені, перерахували. Сума виданих і невикористаних бюлетенів зійшлася з кількістю одержаних. Єдина спроба винести вісімдесятисантиметровий бюлетень за межі дільниці була упереджена в зародку - ніяких сувенірів! Відрізали двома тупими ножицями кути невикористаних бюлетенів, упакували і опечатали їх, зрізані кутики, відомості видачі бюлетенів. Почали переносити урни з бюлетенями в суміжний фізичний кабінет, в якому стіни бузкового кольору були прикрашені коричневими формулами, написаними тим же почерком і, можливо, тією ж рукою, якою підписані сараї з дровами по всьому світу. 

Зсунуті столи, приставлені до них стільці, принесені урни. Півгодинна перерва. Вікторе Федоровичу, повернися! Я ще пам'ятаю розкішне застілля на виборчій дільниці на Рогані у такій же школі з такими ж учителями в виборчій комісії, з такими ж ентузіастами спостерігачами. Бенкет оплатив чи то Віктор Федорович, чи то Партія регіонів. Яких там тільки не було наїдків! Яких там тільки не було напоїв! Смачненько попоївши і вознісши до небес хвалу благодійникові, комісія з ентузіазмом приступила до підрахунку бюлетенів. Часи змінилися. Хвала Богу, неподалік від школи б'є джерело з харківською мінеральною № 2 - її було досхочу. У секретаря комісії був пакуночок з печивом, яким вона поділилася з усіма голодними, у Тетяни Іванівни, господарки милої мелодійної української мови, був з собою пакетик цукерок, який теж пішов у спільний котел. Електрочайник забезпечив кип'ятком, директриса - чаєм. 

Тоді, у 2004 році я чекала, що будуть фальсифікації, будуть пачками вкидатися заготовлені бюлетені у виборчі урни, що будуть підтасовки і порушення. Дійсність виявилася буденною. Такі ж світлі обличчя виборців, такі ж зосереджені і доброзичливі обличчя членів виборчої комісії, така ж тиха урочистість. Я люблю дивитися на співгромадян у часи, доленосні для країни. Вони думають не про свій добробут, а про благо країни, відповідально, боячись помилитися, зосереджено дослухаючись до голосу з Космосу, який повинен підказати правильне рішення.

Що ж підказав їм голос з Космосу цього разу?

Першими висипаються на стіл бюлетені від 22 громадян, які не здатні самостійно прийти на виборчу дільницю. Речник озвучує волевиявлення кожного: "Бойко, Вілкул, Бойко, Порошенко, Порошенко, Бойко..." Маємо перший результат: Бойко - 7, Порошенко - 6, Вілкул - 4, Тимошенко - 2, Смешко, Гриценко, Зеленський - по одному. "Ну, що, синку, допомогли тобі твої ляхи?" - саркастичний голос з підсвідомості. Це ж хто кричав, що Порошенко купив підтримку пенсіонерів підвищенням пенсій та разовою індексацією? Хто кричав, той погано знає наш народ. Цікаво, хто проголосував за Смешка і Гриценка. Чомусь уявляю інтелігентну жінку з аристократичними манерами, у якої від долівки до стелі на всю стіну полиці з книгами, Якісь старі солідні видання у сірих вицвілих обкладинках, книги німецькою мовою з історії мистецтва, про творчість Рубенса і Рембранда, віддалік поличка з малогабаритними книжечками поезії, як у мене, встигаю прочитати на одній з них ім'я Роберта Бернса... Я відразу щемно полюбила цю самотню жінку, приречену тихо згаснути серед своїх книг.

Наступною для розминки витряхується на стіл найменш наповнена урна № 4. В ній 48 бюлетенів. І тут вже стає зрозумілим результат виборів: Зеленський - 14, Бойко - 14, Порошенко - 5, Вілкул - 5, Тимошенко, Смешко і Гриценко по 2, Балашов, Кошулинський - по 1, і першою ластівкою недійсний бюлетень з написаним на всю довжину "Усі йдіть на хер!" Схопилася з місця спостерігач від Бойка, підбігла фотографувати диво-бюлетень. Закричала голова комісії "Вам не можна підходити до столу з бюлетенями!" 

Відкривається чергова скринька, знову речник повів шокуючий рахунок:: Зеленський, Зеленський, Зеленський, Зеленський, Бойко, Зеленський, Вілкул, Зеленський, Зеленський, Порошенко... І не витримав, заволав: "О Харків! Що ти робиш! Що ти робиш!" Знову монотонне: Зеленський, Зеленський, Порошенко, Тимошенко, Порошенко, Зеленський, Бойко, Бойко... Ляшко!!! "У-у-у! О-о-о!" - одним голосом загула вся комісія зі спостерігачами, далі регіт і оплески. Напруження очікування спало. Триває підрахунок з жартами, оплесками і реготом. Весела наша нація....

Вже відомі результати екзитполів - Зеленський має близько тридцяти відсотків. А в нас у Зеленського  - 37,8 %, у Бойка -  22,5 %, у Порошенка - 12,9 %, Тимошенко - 8,9 %, Вілкул - 8,8%, Гриценко - 3,7 %, Смешко - 2,3 %...

О четвертій ранку протоколи з підрахунком голосів від Журавлівки поїхали до окружної комісії. Це не молодь віддала перевагу Зеленському, а ось ці дідусі і бабусі, у яких на двох одні окуляри. Це їм розповідали про великі досягнення - підвищення обороноздатності армії, томос для України і кредити  від МВФ.  А вони хотіли припинення війни, доступної медицини, урядовців, які живуть як люди і мають ті ж проблеми, що й люди. Вони хотіли тієї казки, яку показував їм Зеленський у своїх фільмах, і вірили, що він розуміє їхні болі і їхні мрії, бо він вибився в люди з таких самих нетрів, як Журавлівка. Він для них свій. І в другому турі вони ще раз проголосують за свого... Політична тусовка вже перевзувається в повітрі, щоб потрапити в коло наближених до нового царя. Чи стане Зеленський їхнім царем чи залишиться мільйонером з нетрів, слугою народу? Залежить від далекоглядності Коломойського... 

Дзвоню куратору в штаб: "Надиктувати результати підрахунку голосів, чи завтра вранці привезти протокол з мокрими печатками?" Заспаний голос відповідає: "Не треба нічого." На дільниці залишилися я та ще один спостерігач, решта розбрелися по своїх журавлівських хатах. Викликаю таксі і їду додому.

Наступного дня передзвонюю нашій представниці в окружній комісії. Обмінюємося враженнями. Запитую: "Кого підтримаєте в другому турі?" Я знаю, що маю право на це запитання. Вона теж це знає, тому розповідає, що в штабі думки розділилися 50/50, одні голосуватимуть за Зеленського, бо Порошенко забронзовів і вже бачить себе Путіним всієї України. Обрати його - це дати добро становленню українського варіанту пострадянського диктатора. Україна має шанс цього не допустити.  Інші підтримають Порошенка, бо не хочуть маріонеткового президента, яким керуватиме Коломойський. У Порошенка шансу виграти вибори немає. За півроку до виборів у Верховну Раду Зеленський покаже, чого він вартий. А далі його або зроблять весільним генералом з правом розрізати стрічки і покладати вінки, або він стане народним героєм. В обох випадках неможлива казка про позолочений батон.