„Голдстейн, відступник і ренегат, колись давним-давно (так давно, що вже ніхто й не пам’ятав коли), був одним з керівників партії, до того ж рівним самому Старшому Братові, а потім став на шлях контрреволюції, був засуджений до страти і в загадковий спосіб втік, зник”.

(Джордж Оруел „1984”)

Усім відомо, що нації мають національні риси характеру. Бо то кат знає що, а не нація, якщо в неї немає національних рис. Наприклад, одна з наших національних рис - навіженість. Там де німець чи китаєць махне рукою і відступиться, українець упреться рогом і таки доведе справу до кінця. Якщо справа матеріальна, наприклад, біла хата, вишневий садочок, поросятко в хліву – це буде рай, у який вкладена не частка душі, а вся душа. Якщо українець взявся співати, не знайдете у всьому світі пісні мелодійнішої і душевнішої (якщо в цей час по його вухах не топчеться північний ведмідь). Але не приведи Господь українцеві упертися рогом у щось ідеологічне, наприклад, загорітися побудовою найсправедливішого і найдосконалішого суспільного устрою.

Левка Троцького не надихали ні вишневий садочок з білою хатою, ні поросятко в хліву у рідній Херсонській губернії. Його навіжена душа спала й бачила, як за його словом будується на землі рай для всіх народів світу. Щоб залучити до цієї справи побільше роботящих рук, допотопну вивіску „Небесний рай”  довелося змінити на модернову „Майбутній комунізм”. І не стало відбою від бажаючих будувати комуністичний рай зі всіми зручностями вже сьогодні. Були деякі сумніви чи під комунізм будувати одну велику білу хату з вишневим садочком, чи слід видавати зручності кожному за потребами. Геть сумніви! Головне вв'язатися, а там якось воно буде, бо такого не було, щоб ніяк не було.

Як заведено в такій делікатній справі як будівництво, будівельники розсварилися ще на стадії проектування. Проектувальники мінімалісти не хотіли надривати пупки, тому пропонували задовольнитися комунізмом в одній окремо взятій хатинці. Проектувальники максималісти вимагали забудувати весь світ комуністичними хатинками. Доки дискутували, будівельники вже й дах вивели над першою хатинкою. Мінімалісти забралися в неї, як коза-дереза у зайчикову хатку, а максималістам порекомендували будувати рай за їхніми проектами в тих краях, де волам роги правлять, а козам підкови ставлять.

І розбрелися максималісти по всьому світу. У кого грошей на квиток не було, ті державним коштом відправилися на новобудови непривітного Сибіру. Хто завбачливо подбав про квиток куди подалі, подалися до привітної Америки. Казка про Сибір – страшна казка, не будемо її на ніч глядячи навіть згадувати. Подамося ми услід за Левком Троцьким до Америки.

Європа на той час була вже ідеологічно розбещена опортуністами, ренегатами, анархістами, соціалістами, тред-юніоністами та іншими гібридами міжвидового схрещення з комуністичного ковчега. Америка ж манила своєю білосніжною ідеологічною невинністю. Аборигени, роззявивши роти, вислухали про сталінське пекло, в яке перетворився комуністичний рай через відхилення від стратегічного проекту, розробленого проектувальниками. І над усе забажали вони справедливості й добробуту істинного комуністичного раю.

Сучасні дослідження доводять здатність не тільки людського мозку оперувати абстрактними поняттями. Складно стверджувати, на якій стадії еволюції виникла така абстракція, як рай. Можливо вже горобець проводить межу між холодним, голодним, переповненим котами та шуліками реальним світом, і уявним раєм, де тепло, зелено, повно хробачків, черв’ячків і немає жодного кота чи шуліки. Варто якомусь горобчику серед зими переконливо і дохідливо процвірінькати: „Братці, гайда за мною, горобиний рай поряд, на сусідній вулиці!” - і вся горобина зграя пурхне вслід за ним до раю. Не будемо насміхатися з горобців, людина не менш довірлива і податлива, якщо перед нею цвірінькати переконливо й дохідливо.

Отож в Америці десант Левка Троцького з товаришами зайнявся ідеологічною підготовкою нових будівельників до побудови комунізму у повній відповідності з проектом Карла Маркса, Володимира Леніна (і Левка Троцького). На доказ вірності меті, наміченій проектувальниками, свій комунбуд назвали Інтернаціоналом (Четвертим). Хоча пан Левко жив і агітував у Мексиці, але мова піде про Аргентину. Перша тому причина, що навіжених українців у Мексиці замало – 100 тис. осіб (0,001 % населення), а в Аргентині  - 300 тис осіб (0,76 % населення). Друга тому причина, що вплив комуністичного троцкізму на Аргентину переконливіший і відчутніший, ніж на Мексику. Третя тому причина особиста – до Аргентини привів аргентинський поет українського походження Хуан Хельман, син українських троцкістів, які врятувалися в Аргентині від сталінських репресій. Він успадкував від батьків троцкістську ідеологію і передав її синові й доньці.

Федеративна Республіка Аргентина появилася на карті світу у 1828 році. Після тривалого протистояння прихильників централізованої держави і прихильників вільної федерації автономних провінцій, яке супроводжувалося то хаосом, то спробами утвердження диктатури, у 1862 році була проголошена Об’єднана Аргентинська Республіка і затверджена конституція, визнана всіма провінціями. Після численних державних переворотів і війн з сусідами за територію життя увійшло в мирне русло. Напередодні першої світової війни Аргентина за рівнем економічного розвитку  була в першій десятці найрозвиненіших країн світу і була найбагатшою серед країн Південної Америки. Її ВВП на душу населення був таким, як у Швейцарії, вдвічі більшим, ніж в Італії, і вдвоє меншим, ніж у Канаді. На початок ХХІ століття він був у шість разів меншим, ніж у Швейцарії, втричі меншим, ніж у Італії і у п’ять разів меншим, ніж у Канаді.

Нобелівського лауреата 1921 року Альберта Ейнштейна дивувала тільки одна річ - як така неорганізована країна як Аргентина досягла такого значного успіху. Нобелівський лауреат 1976 року Мілтон Фрідман дивувався вже двом речам – як Японія з її мізерними ресурсами досягла так багато і як Аргентина з її величезними багатствами досягла так мало.

Для Аргентини доленосною подією стало прийняття у 1912 році закону Саенса Пеньї про загальне виборче право. Право і обов’язок брати участь у загальному таємному голосуванні одержали всі чоловіки, яким сповнилося 18 років (жінки одержали право голосу у 1947 році). Ухиляння від участі в голосуванні каралося штрафом 20 песо. Віднині долю держави визначав народ демократичною більшістю.

Демократія ефективна за наявності демократів. Демократами належало стати мільйонам відсталих, малоосвічених, злиденних громадян, які здатні повестися на „гречку” і обіцянки політичних пройдисвітів. Найбільшою небезпекою для будь-якої держави є уряд, який складається з некомпетентних, корумпованих, підлих людей. Сучасне суспільне життя ускладнилося настільки, що наймудріший правитель не здатен одноосібно ні керувати державою, ні сформувати ефективний уряд. Але й демократично обрані уряди часом змушують підданих то згадувати канібальську добу, коли вони обідали невдалими вождями, то так сильно бажати сильної руки і порядку, що обирати собі в диктатори першого ліпшого самовпевненого нікчему.

Далі не буде...