Durch alle Welten, durch alle Gegenden an allen Wegenden 
          Das ewige Paar der sich — Nie — Begegnenden. 

          Через усі світи, через усі краї в кінці усіх доріг

         Ці вічні двоє, яким -  ніколи - не зустрітися.

 (Марина Цвєтаєва, „Листи до Бориса Пастернака”, 25 травня 1926 року)

Ніколи не дивилася на Рільке як на всерозуміючого доброго друга - таким був для мене Уолт Уїтмен. Ніколи не завмирало серце від поетичних образів олюдненого Всесвіту Рільке - чарувала фантастична тайна Всесвіту Гарсіа Лорки. Вперше взяла в руки збірку російськомовних перекладів Рільке у вісімнадцять років, бо його любила Марина Цвєтаєва, яка вразила беззахисною відкритістю (оголеністю?)  почуттів і досконалою єдністю емоції й слова. Рільке був самотній. Коли навколо переповнений любов’ю, ще не пізнаний світ людей, самотність хоч генія, хоч звичайної людини не хвилює. Від Рільке залишилося в "поетичному зошиті" з десяток добросовісно викопійованих віршів і в пам'яті кілька рядків, в яких душа співвідчула ще не знайомий смак самотності:     

                    Ночі створені не для печалі.

                    З ближнім тебе вони розлучають,

                    і не варто вдивлятись в пітьму.

                    Якщо ти вночі засвітив світильник,

                    щоб подивитись в обличчя людині,

                    подумати мусиш: кому.

Хто з нас не залишався сам один зі своїми проблемами, хто не намагався прибитися до берега життя, як кинуте в воду щеня? Боротьба зі стихією поглинає багато сил і закриває  горизонт. І все ж настає час помітити неунікальність свого плавання, виміряти свої "досягнення" мірою тих, хто борсався поряд, і тих, хто залишався за далеким горизонтом.

Було прочитано чимало книг, розумних, добрих, щирих. Але зараз хочеться перечитувати саме поезію. На ній немає печаті старомодності, вона над часом і поза часом. Проза старіє, поезія – ні. Поетичний рядок не обтяжений атрибутикою минулого – тільки емоція, тільки відчуття, тільки переживання. Проза описує плин часу, поезія зупиняє мить. Проза багатолюдна, в поезії присутній тільки поет.

Коли довірлива всеядність молодості поступилася місцем недовірливій перебірливості зрілості, між мною і Рільке не стало перекладача. Розшифровуючи, розгадуючи чужу мову, відчуваєш багатовимірність слова, навіть не знаходячи відповідник рідною мовою. Чужий переклад подібний фотознімку, він дає уявлення про місце, але на світ краще дивитися власними очима.

То яким був світ Рільке, австрійського поета, який народився в Чехії, жив у Франції, Італії, Австрії, Німеччині, бував у Данії, Єгипті, Росії, Україні, помер у Швейцарії?

Перша  половина ХІХ століття в Європі відзначилася прагненням свободи, захистом прав людини, розвитком індивідуалізму. Це призвело до падіння монархій, встановлення демократичних форм управління, технічного прогресу і зростання загального добробуту. В другій половині ХІХ століття покоління німців, виховане Шілером, Гете, Кантом, Моцартом, Бетховеном, ліберальними французькими просвітителями сходило з історичної сцени. На зміну лібералізму прийшов рух за творення і зміцнення національних держав. Ідеологія лібералізму була переможена ідеологіями націоналізму (національного капіталізму) і соціалізму (державного капіталізму).

Зміцнення держави породжує тоталітаризм. „Німецька культура почула свій вирок, коли у 1870 році один з найвідоміших німецьких вчених - Еміль Дюбуа-Раймен - похвалився, не зустрівши заперечень, що Берлінський університет є інтелектуальним охоронцем дому Гогенцоллернів. Там, де університети стають охоронцями, а вчені жадають зайняти своє місце на „науковому фронті”, широко відкриваються двері для варварства.” (Людвіг фон Мізес „Тотальна держава і тотальна війна”)

 . . .

Дочитавши "Четверту елегію", запитала себе: "Яка сила тримає мене так довго біля Рільке?" Відкриваю Вікіпедію - 4 грудня сповнилося 140 років з дня народження Райнера Марії Рільке, 29 грудня 1926 року він помер від лейкемії.

Містика?.. Радісний і печальний місяць грудень.

„Надворі холодний день, гострий і негостинний, сповнений прози й суворості. Але довкола мого ліжка кружляють добрі духи, поруч зі мною лежать два томи Рільке, які я собі позичив. Час від часу я входжу в його важкий і напружений світ, під багатоярусні склепіння його небес, і знову повертаюся до себе.” (Бруно Шульц, Лист до Романи Гальперн від 30 вересня 1936 року)