За законами виборчого жанру, хвиля  громадянської свідомості підхопила й закинула мене у штаб Анатолія Гриценка. Молоді, сучасні хлопці і дівчата запропонували піти спостерігачем на будь-яку дільницю. В місті відстань - поняття відносне. У 2004 році моя виборча дільниця в комісії від Ющенка була в чорта на рогах, тобто на Рогані. Тут більшість складали працівники ХТЗ, які не бачили зарплати близько півроку. Роздмухані в ЗМІ любов до Януковича і нелюбов до Ющенка були настільки сильними, що помаранчеві соратники після спільної підсумкової пиятики розвезли партійним автобусом по домах не помаранчеву меншість, а блакитну більшість.  

Отож пишу заяву, підкріплюю її копією паспорта і ідентифікаційного коду, залишаю контактний телефон та інтернет-адресу, встановлюю на телефон вайбер і переходжу в режим очікування героїчних справ. Наступного дня близько півночі тенькнув вайбер: "Ми готуємо випуск газети. Ви могли б прислати фото і невелику розповідь, чому Ви будете голосувати за Гриценка?" Миттєва реакція: "Я подумаю  і завтра відповім". Бадьоренький відгук: "ОК". Далі розсудлива думка - не поспішай робити завтра те, що можна зробити післязавтра.

Завдання злегка озадачило.  Мене не умовили сфотографуватися навіть для заводської дошки пошани. То фото не буде.  Згадалося, як фото нашого ректора від імені вчених міста Харкова закликало всю Україну підтримати Януковича.  Виправдовувався він тим, що його згоди ніхто не запитував. Приїхали з фотокамерою, сказали "Треба", сфотографували й поїхали. Ні, що завгодно, тільки не фото.

Далі почалася боротьба аргументів  в підтримку кандидати в президенти.  Альона Апіна  пропонує своє: "А я люблю военных, красивых здоровенных" Їй піддакує Алла Пугачова: "Ах, какой был мужчина, Настоящий полковник." Не бути мені агітатором...

На щастя, про допис більше не згадували. Цього тижня дзвінок зі штабу:

- Можете прийти на тренінг?

- Що там буде? - цікавлюся.

- Інструктаж для спостерігачів, як поводити себе на виборах.

- Добра справа.  Звичайно прийду. Скажіть час і місце.

- Неділя. Тринадцята нуль-нуль. вулиця Дівоча, 6, громадське об'єднання "Розвиток".

- Дякую за запрошення. Буду обов'язково.

Сьогодні в тринадцять нуль-нуль відкриваю двері ГО "Розвиток". На вході молода дівчина. Запитую: "Тут гриценківці збираються". Одержавши ствердну відповідь, проходжу в невелику залу зі сценою.  Біля вікна сидить самотній молодик, який теж підтверджує, що гриценківці збираються тут. Сідаю з книгою біля вікна чекати, коли збереться народ. Прийшли чотири молоді дівчини. Слух вловлює в їхній тихій розмові слово "кошторис". Кошториси мене не цікавлять, тому зосереджуюся на книзі.

З півгодинним запізненням приходить чоловік років за п'ятдесят, піднімається на сцену. Починається дія, задля якої я тут:

- Моє ім'я Петро Петрович. Мене уповноважив Олександр Сергійович повідомити вам, що Носенко Сергій Михайлович зняв свою кандидатуру з виборів і відкликає своїх представників з окружних комісій. Київ не надіслав нам кошторис, тому ми не зможемо заплатити за вашу роботу. Я приватний підприємець і власних грошей для того, щоб розрахуватися з Вами, не маю. Можу тільки компенсувати дорожні витрати, якщо на підтвердження будуть надані проїздні білети.

Схоже, що білети не зберігав ніхто. Народ захвилювався:

- Чому нас не попередили, що Носенко був технічним кандидатом?

- Він був реальним кандидатом, але вирішив не брати участь у виборах.

- Де Олександр Сергійович? Чому його немає? - сердитий голос з зали.

- Я не знаю, він мене не інформував про це, тільки доручив повідомити, що вас відкликають з комісій, можете туди не ходити.

- Як це не ходити?! Ми складали присягу, що будемо на всіх засіданнях, а хто не виконуватиме свої обов'язки, того чекає кримінальна відповідальність

- Тоді ходіть на засідання.

- Але ж нас відкликають? З якого числа нас відкликають?

- Я не знаю.

- Дайте телефон Олександра Сергійовича.

- Не можу, це його приватний телефон, він не доручав мені давати будь-кому свій телефон.

- Дайте телефон юриста!

- Не можу.

- Тоді дайте телефон Олександра Сергійовича.

- Не дам. Заходьте на сайт ЦВК і дзвоніть за вказаними там телефонами.

- Там немає телефону Олександра Сергійовича! Дайте його телефон!

- Не дам!

Не чекаючи початку хуліганських дій, забираюся геть, роздумуючи про те, що це було. Зрозуміло, що людям дуже не пощастило.  Заробітчанство на виборах - відома річ. Голови і секретарі комісій після закінчення виборів роблять великі покупки - оновлюють меблі, роблять ремонти в квартирах, а на рівні округів - то навіть купують квартири й машини. Цих людей кинули як лохів. Потрапити на заробітки до іншого кандидата вони вже не зможуть, а цей кандидат виявився яловим.

Глухуваті члени виборчих комісій не вловили різницю в звучанні прізвищ Носенка і Гриценка.  Та й прізвище нічого не важить, головне, щоб кандидати платили.

Щасливі час не помічають.  Виявляється, то була субота. І чим субота гірша за неділю?