Чим менша соціальна значущість людини, тим глобальніше її мислення. Займися доступним, зосередься на цінах, засобах лікування нежиті, облаштуванні побуту чи рецептах сімейного щастя. Ні, навіть найнікчемніша людина шукає шлях за межу своїх можливостей. Шлях, вигаданий для оправдання свого буття на землі, віри в особливе призначення, в богоподібність людини.

Щоб зрозуміти шлях людства, уява веде за межі власного шляху. Приходимо і зникаємо, подібні серед подібних, так і не зрозумівши мету людського буття і значимість досвіду минущих поколінь. Прийдешні покоління зададуться тими ж запитаннями: Хто я? Для чого я? І знову будуть зі свого особистого досвіду виводити сенс загального буття.

Від народження кожен має власне ім"я як ознаку відмінності і здатність наслідувати як ознаку загальності. Від народження кожного навчають коритися або наказувати. Навчені наказувати співчувають навченим коритися. Навчені коритися прагнуть рівності з навченими наказувати. Навчені наказувати творять у слові світ людей, навчених коритися. У цьому уявному світі актори промовляють написані для них чужі слова. Навчені коритися свої власні слова пишуть на сторінках мовчання. Хто прочитає?

* * *

Ранкове місто належить кішкам і собакам. Безлюдно. Від смітникового контейнера кидається втікати кошлатий кіт чудового сіро-смугастого окрасу. Засоромився, що його бачать в такому місці? Услід за ним до смітника прийдуть люди за покидьками. Злидні сорому не мають.

Бродячі собаки без поспіху бредуть ховатися від денної спеки. Люди вже несуть їм туди харч. Уміння виляти хвостом і вдячно зазирати в очі дає собакам перевагу над кішками. Собаки виглядять ситішими й доглянутішими. Нагорода за вибір між свободою і залежністю.

Ранкове місто незвично безлюдне. Не вийшли на пробіжку бігуни, не вигулюють на повідках своїх бобиків самотні старенькі пані, не ступають гордо поряд з породистими псами молоді дівчата або їхні більш відповідальні татусі. Що з моїм годинником, з моїм часом? Чому я в місті собак і кішок. Де люди?

Спекотно... Коротко підстрижена газонна трава втратила волю до життя, пожухла, зжовкла. Зграйка горобців скаче віддалік, видзьобує в стерні якусь поживу. З ними в гурті скаче величенька пташина, дивно витягуючи довгу шию і кумедно хитаючи головою. Що за диво прибилося до горобиної зграйки? Не шпак, не голуб - ці птахи переступають з властивою виду гідністю. Наблизившись, розрізняю червону шапочку - дятел! Горобці знялися, перелетіли далі і знову застрибали в стерні. Дятел повторив переліт і теж застрибав з ними. Після третьої спроби відмовити мені у своєму товаристві горобці подалися на інший бік вулиці, а дятел вчепився кігтями у стовбур ближньої липи, зміряв відстань між нами і рішуче сховався серед гілля.

* * *

У 5:45 починається роз"їзд тролейбусів. Минулого року кожен тролейбус зупинявся біля воріт і хтось з технарів проводив зовнішній і внутрішній огляд машини перед випуском на маршрут. Щось змінилося у тролейбусному господарстві - машини слідують одна за однією без звичних  зупинок і перегукувань водіїв.

По узбіччю дороги назустріч тролейбусу йде дівчина. Позад неї переходить дорогу кішка. Водій проминає дівчину і сигналить кішці. Кішка, задерши хвоста, кидається геть з дороги. Дівчині сигнал нагадав, що її врода хвилює чоловіків. Вона оглядається, щоб побачити того, хто в тролейбусі. Ще раз і ще раз, доки запилений зад розмальованого рекламою тролейбуса не зник за поворотом. Як часто приховані причини подій розуміються невірно і скеровують життя в несподіваних напрямках. Кому гукають, тобі, чи кішці за твоєю спиною?

* * *

Близько десятої вечора уздовж бетонного паркану тролейбусного депо групками розсядуться чоловіки і жінки. Водії з кондукторами питимуть пиво, а то й горілку - пропиватимуть денний "навар". Війна на кордоні змінила ставлення і до грошей, і до життя. Глобальні проблеми буття втратили сенс. Гроші втратили сенс - їх вистачає на необхідне сьогодні, і вони не матимуть вартості завтра, яке може не настати. Справжнє життя починається близько десятої вечора і за півгодини закінчується. Вечірня прохолода, тепла розмова біля холодного пива.

- Зранку треба заплатити кредит.

- Багато?

- Двісті п"ятдесят гривень.

- Давай я тебе підвезу до банку.

- Що ти, не треба, я сама.

З таких знаків уваги починаються і велика дружба, і безмежна любов. Ці маленькі, незначні люди, навчені коритися, не опишуть словами світ своїх почуттів. Який він? Такий, як тисячі років тому? Такий, як у мене? Він здається незначним тільки тому, що не знайшов свого виявлення у слові?

                                                                           * * *

Вранці, коли пораюся в кухні, слухаю радіо. Там пам'ять зачепила назву фільму "П'ятдесят відтінків сірого", яка обіцяла щось складніше за чорно-білі малюнки. Сьогодні знайшла фільм у світовій мережі і, зневірившись у своїй здатності вимовити словами поезію Гарсіа Лорки чи Рільке, запустила перегляд. Замість обіцяного важкого порно несподівано для себе знайшла земний варіант Лемового Соляріса. Виявляється, що трагедії нерозуміння не обов"язково надавати форми контакту космічних цивілізацій. Інша людина - це загадкова планета-океан, пошук розуміння здатен налякати пробудженням сплячих  у підсвідомості монстрів. Для чого земній цивілізації шукати інші форми розумного життя? Які трагедії розіграються при контакті? 

У фільмі зустрічаються романтична юна дівчина, яку вчив дивитися на світ Томас Гарді, і успішний бізнесмен, якого з чотирьох років віддавала на сексуальні розваги мати повія, а потім подруга прийомної матері відкрила секрети важкого сексу, в якому насолода неможлива без болю. Очікування свого ідеалу кохання, який неприйнятний для іншого. Неможливість бути ні разом, ні нарізно прирікає на страждання. 

Чи повинна людина шукати іншу людину? Чи так вже й потрібне чиєсь розуміння? Самотність - це спосіб уникнення страждань. Можливо, для збереження душевної рівноваги люди майбутнього уникатимуть спроб близького контакту з іншими людьми. Нездатність розуміти іншу людину не менш болюча, ніж нездатність розуміння іншою людиною. Люди стають надто складними і емоційно вразливими. 

* * *

Чому приваблюють детективні історії? Небезпека, адреналін, справедлива кара злочинцю дають відчуття причетності до чогось глобальнішого і значимішого. Уява дієва - реальність бездіяльна. Імітація боротьби зі Злом має зворотній бік - безвільність і пасивність. Душа виснажується у вигаданому світі і спочиває у світі реальному. Мале зло не надихає на великі подвиги. Моральність і воля реальної людини не дотягують до моральності і волі вигаданих героїв. Як легко виправдати свою пасивність, якщо у свідомість вживлена думка, що для захисту маленької людини існують супергерої. Треба лише чекати. Про тебе подбають.

* * *

Уява намагається зазирнути хоча б на кілька століть уперед. Яким буде світ людей? Почуття будуть повністю перенесені у віртуальний світ? Психологи вже зараз подають як благо рівноважний стан душі. Для захисту від стресів розроблені методики уникнення болісних переживань, неприємних ситуацій. Ніби відчуття комфорту - це головне, чого повинна прагнути людина. Як можна більше зручностей для матеріальної сутності, як можна більше позитивних емоцій для душі!

Створено перше штучне обличчя - його носитимуть роботи. Але що стримає людину від спокуси замінити своє власне не надто привабливе обличчя на інше, яке відповідає стандартам краси? Що відговорить від надання цьому штучному обличчю здатності імітувати міміку, яка дає позитивний відгук? Яким може стати світ, у якому всі будуть подобатися всім?

Я хочу подобатися всім? Я хочу, щоб мій вигляд, мій внутрішній світ, мій спосіб думання і говоріння не викликали ні в кому заперечення, відторгнення, ворожості? Ні, не хочу розчинитися серед людей. Вибірковість сприйняття інших і вибірковість сприйняття іншими робить нас різними. Іншість - це індивідуальність, це сприйняття і відторгнення. Комбінація інтенсивності сприйняття і відторгнення різних рис особистості є основою байдужості, ворожості, приязні. Кохання і дружба - найбільша радість життя - неможливі без вибірковості. Як багато робиться для того, щоб світ став ідеально комфортним для людини. Якою буде плата за комфорт?

Не залишає відчуття чергової точки біфуркації в еволюції людини. Досі еволюції індивідуального і суспільного комфорту йшли паралельно. Розроблено безліч технологій, створено неймовірну кількість матеріальних благ, які захищають тіло і дають йому насолоду, не злічити інтелектуальні продукти, які розважають і дають поживу для розуму і емоцій. Немає підстав вважати вичерпаною еволюцію комфорту. Наситивши тіло, приступили до душі.

Відкриття в психології, психіатрії дають інструменти впливу на свідомість. Маніпуляції свідомістю зводять індивідуальну свідомість до усередненого рівня свідомості натовпу. Свідомість натовпу теж еволюціонує, що зрештою призведе або до неможливості маніпуляцій, або до неможливості натовпів. Друге здається більш ймовірним, при високій організації суспільства зникне потреба в підсиленні індивідуальних реакцій груповими. Прагнення психологічного комфорту веде до обмеження кількості міжособистісних контактів в реальності, перенесення їх у віртуальність. Міжлюдські стосунки стерилізуються у все більшій мірі. Індивідуальна свідомість захищається від вторгнення і ворожого, і дружнього. Зворотнім боком скупченості стає прагнення самотності. Самотність і соціальність конфліктують.

Тенденція до максимально комфортного буття глобалізується. Комфортність для обраних заперечується комфортністю для всіх. Ідея богоподібності поступається ідеї рівності.

Одна з глобальних тенденцій еволюції людини полягає у пригніченні індивідуального задля суспільного, цінності спільноти мають більшу вагу, ніж цінності індивідуальні, комфортність суспільного буття ставиться над комфортністю буття особистості. Тоталітарна свідомість має інші визначення комфортності буття. Виокремленню особистості для переживання персональної комфортності протиставляється розчинення особистості в групі для переживання суспільної комфортності. Особистість орієнтується не на власні відчуття, а на суспільні маркери комфортності. Коли Я-відчуття підпорядковується Ми-відчуттям, людина може еволюціонувати у бік підсилення і урізноманітнення форм сприйнятливості людської психіки до навіювання.

До межі, коли середовище створює загрозу для фізичного буття людини, спостерігається значна еластичність відчуття комфортності існування. Людина від печерних часів і донині здатна відчувати радість буття незалежно від рівня комфортності. Комфортність - історичне поняття, яке до того ж підпорядковується принципу відносності щастя. Для вимірювання величини щастя потрібна точка відліку і система координат. Доісторична людина має точкою відліку печерне буття. Щастя існує в координатах захищеності тіла, доступності їжі, відтворення себе в потомстві. Точкою відліку є соціальний стандарт комфорту, властивий суспільству на цьому відтинку еволюції. З часом зростає кількість просторових координат, в яких вимірюється комфорт.

Підпорядкування індивідуального на користь суспільному привносить тоталітарність у суспільний устрій з доісторичних часів. Тоталітарна свідомість демонструє свою життєздатність і еволюціонує з не меншою швидкість, як і свідомість індивідуальна. Єдність і боротьба цих двох форм свідомості залишається рушійною силою еволюції людської свідомості. Немає підстав вважати, що якась з них буде переможена. Ні в прадавні часи, ні зараз жодна з цих форм свідомості не еволюціонувала ізольовано від іншої.

* * *

Еволюція виробила у білкових форм життя спосіб реагування на зовнішні і внутрішні подразнення - інстинкт. У нижчих форм життя інстинкти керують повторюваними біохімічними процесами. Окремі форми життя регулюють інстинктами соціальну організацію. Мова йде не лише про забезпечення ефективної реалізації важливих біохімічних процесів, але й про узгоджену діяльність живих організмів, про соціальні інстинкти. Стабільність оточуючого середовища жорстко прив'язує соціальну поведінку до природних факторів.

Людина з точки зору еволюції живої матерії є вищою формою продукування життєвих ресурсів для бактерій, мікробів, вірусів. Симбіоз колонії найпростіших організмів з орієнтованою на самовдосконалення мислячою матерією є запорукою їхньої життєздатності. Як довго людина залишатиметься біохімічною лабораторією?

Діяльність людини направлена на створення стабільних зовнішніх умов середовища життєдіяльності. Це повинно сповільнити урізноманітнення способів реагування на його зміни. Людина утвердилася як життєздатна форма, яка гарантує збереження інших форм життя на Землі. Останні кілька тисячоліть еволюції людини показали, що основним руйнівним чинником став чинник соціальний. Соціальні катаклізми ведуть до самознищення людини. Основним регулятором чисельності стали війни за ресурси.

* * *

Думки сплітають паралелі. Про війну. Один з найгарніших англійських поетів Руперт Брук відправився добровольцем на фронти першої світової війни. З розбитим серцем і усвідомленим обов'язком білої людини - нести велику британську цивілізацію у дикі заморські країни.

Якщо судилося загинути мені,

Край поля клаптик на чужій землі

Назавжди стане Англією, тут

Чудовий прах облагородить грунт...

Насмішкувата доля не дала виконати обов'язок перед дикунами. Комар вкусив за губу, сепсис і безглузда смерть по дорозі до війни. Облагородив грунт на острові Скірос у Середземному морі.

Зараз російська цивілізація принесла свою ношу на землю України. Такі ж упевнені в своєму праві і своїй вищості, як колись Руперт Брук.

Є й інший погляд на цивілізаторів. Погляд людей, чия цивілізація знищена пришлими цивілізаторами разом з домівками, рідними й друзями. Біженці з Донбасу в Харкові - співчуття чи відторгнення, винуватці чи жертви?

І ще один погляд на призначення і місце людини - з Кашміру, благодатного краю гір, рік і озер. Древнього краю, в якому століттями мирно уживалися іслам і буддизм. Відразу три країни - Індія, Пакистан і Китай – принесли сюди свої цивілізаційні цінності.

* * * 

Діти знайшли двох цуценят, білого й чорного, і на ганку дев'ятиповерхового будинку зробили для них хатинку. Долівка вистелена яскраво червоним банним рушником, до постелі поклали дві строкаті подушечки з яскравими написами "Я люблю шоколад", пляшечку з молоком, шмат чорного хліба і банку з-під шпротів, наповнену чи то кашею, чи то борщем, чи сумішшю обох страв. Гратися залишеному білому цуценяті належало ганчір'яним котиком метрового зросту. О шостій ранку біле цуценя почало скімлити у своїй хатинці. Який тужливий плач за втраченим світом, за чорнявим братиком, який жалібно завив у відповідь від гаражів неподалік! 

* * * 

За парканом цвинтаря на голубій ялині викрикує папуга корела. Чи не той, який минулого року намагався стати голубом? Самотній і гарний. Вже не шукає товариства. Звик? Змирився? 

Молода біла сучка зі спинкою кольору кави з молоком носиться по газону вздовж проспекту Гагаріна з палкою в зубах. Життя переповнює її щастям, стрибає, радісно підкидаючи вгору задні лапи. Молоде сильне тіло насолоджується буттям. Як відповість місто цій бродяжці на заклик любити? Вже грайливо біжить до неї домашній пес, виведений на прогулянку. Вона радо відгукується на його залицяння, дозволяє поносити палку і показує, як це треба робити. Здалеку вже кричить "Фу!" його господар і спішить покласти край народжуваній приязні, взявши пса на повідок. Молода біла сучка зі спинкою кольору кави з молоком галопом мчить вздовж проспекту Гагаріна, розплескуючи навколо себе радість буття. І подумки услід бажаю їй... щастя. 

* * * 

Відмирає моя власна соціальна функція, моє Ми-буття, Ми-відчуття. Реакція на порушенй баланс Я і Ми? Чи реакція на порушений баланс любові? 

Сьогодні знову чулися закличні вигуки папуги корелла з цвинтаря. На його батьківщині в Австралії ось-ось почнеться весна. Не втрачає надії догукатися до своїх. Що означають півтора роки самотності для зграйного птаха? Чомусь жалість і співчуття до нього, як до людини. Йому все ж краще - він не усвідомлює себе чужинцем і не розуміє, як недосяжно далеко ті, кого він кличе.

* * *

Сьогодні - Горацій. Знову те ж містичне відчуття, що й від читання Сима Цяня - людина незмінна в часі. Ніби одна й та ж людина в різних часових і просторових координатах знаходить спосіб відобразити незмінну людську сутність. Не роздвоєння на минуще й вічне, а утвердження вічного через минуще. 

* * *

Знову про еволюцію. Знову повертаюся до бонобо. Шимпанзе виділилися в окрему гілку приматів близько шести мільйонів років тому. Бонобо відділилися від еволюційної гілки шимпанзе близько мільйона років тому. У них склалася система звуків для обміну інформацією і емоціями, придатна для передачі знань через навчання. Рівень абстрагування достатній для утворення символів предметів, явищ, дій і користування ними для спілкування. Можливо, людина має музику аналогом їхньої мови. Бонобо здатні запам'ятати і осмислено вживати для спілкування з людиною до 5000 слів. Кількість слів, які вони здатні розуміти, значно більша.

Ми так переймаємося, якою буде людина, людське суспільство через тисячу років. А якими будуть бонобо? Присутність на Землі людини порушує стабільність середовища для тварин і повинна прискорити еволюційні процеси в природі. Уявляю собі дружню бесіду людини, мавпи, ведмедя за обіднім столом. Їм буде що обговорити після врегулювання конфліктів за ресурси... через мільйони років.

Кошлатий кіт чудового сіро-смугастого окрасу вранці ліг на асфальті біля сміттєвого контейнера купкою мертвої плоті. 

* * *

Звичною ознакою осені було жовте тополине листя, зі всіх дерев вони першими помічали її прихід. Ознаки весни теж змінилися. Про її прихід сповіщав гіркуватий запах тополиних сережок. Тополі спиляні на сировину для Гепиного заводу паливних брикетів. Зате перед вікном тепер завжди бовванітиме купол православного храму. Ознака лицемірного часу. Мій час почали відлічувати липи. Тихо опадає листя, малює світлі круги циферблатів на сірому асфальті. Щоранку двірники намагаються стерти ці малюнки. Якою мітлою можна спинити час?

* * *

З 1 жовтня авто на дорогах повинні вмикати фари. Йду вздовж проспекту Гагаріна і рахую: увімкнено - раз, вимкнено - раз, два, три, чотири, увімкнено - раз, вимкнено - раз, два, три... В середньому співвідношення один до чотирьох. У напрямку аеропорту проїздить біле авто "ПОЛІЦІЯ". За хвилину співвідношення стає один до двох, ще трохи часу і вже два до одного. На підході до Південнопроектної легкові всі їдуть зі ввімкненими фарами, лише автобуси та вантаєівки трапляються з неувімкненими. На Південнопроектній на світлофорі стоїть "Поліція" і навколо зо два десятки авто. Всі миготять своїми фарами, як новорічна ялинка. Загальний рахунок за двадцять хвилин 186 до 191! А я вражена дієвістю м'якого примусу.

Те ж саме в суботу 3 жовтня. Співвідношення 10 до 1, доки не проїхала Поліція. Але проїхала тільки раз і загальний рахунок 106 до 52, тобто 2 до 1. Без примусу немає закону.

* * *

Глюк, мелодія з опери "Орфей і Еврідіка" у виконанні Сергія Рахманінова. Закінчується грудень. Сіро. Мокро. Дощі й тумани. Безлюдне місто мертвих. Коренем вростаю в чорну землю. Неможливе повернення до світу живих. Невидимкою проходжу вулицями, для кожного стрічного я вже Ніхто. Читаю написане померлими для померлих. Ще до свідомості пробиваються голоси живих.

* * * 

До початку царювання Гепи старі високі тополі росли на ближніх вулицях і вздовж пересихаючої річечки Сухий Жихор за моїм будинком. Сухий Жихор - звучить гарно і точно. На її берегах  колись гуляли люди, смажили на свята шашлики і загорали на сонечку влітку. Зараз Сухий Жихар звуть Вонючкою, береги завалені сміттям, джерела, які живили річечку, замулилися, тополі спиляли на ті самі гепині паливні брикети, в які перетворилися липи з поспекту Гагаріна, проспекту Леніна й інших колись зелених вулиць міста.

У листопаді в Харків прикочовують граки. Чорні пташині хмари вранці летять на схід до Салтівського елеватора, увечері повертаються на ночівлю на захід у передмістя. Спиляні тополі уздовж Сухого Жихора колись чорніли від птаства, яке зупинялося тут відпочити й погаласувати. Зараз їхній маршрут пролягає південніше, через кар'єр, де ще залишилися старі дерева. 

Проходжу мимо цвинтаря. Де то зараз корелла? Не чути. За спиною чую короткий стук. Озираюся. До розколотого навпіл горіха на дорожній асфальт падає грак. Заходився видзьобувати ядро зі шкаралупи. В приватному секторі росте багато горіхів і часто можна побачити граків з горіхами в дзьобах. Під час ранкових і вечірних міграцій навмисно чи випадково впускають горіхи на землю. Вдень граки заклопотано розгулюють по стерні газонів, вишукуючи загублені горіхи. Не могла зрозуміти, що шукають, доки не побачила грака за роботою. Рано вранці білки з цвинтаря підбирають на газонах не знайдене граками. 

* * *

Синицям знадобилося три дні, щоб знайти підвішений для них шмат сала. Прилітають зграйкою. Дві дзьобають сало, решта мовчки чекають своєї черги на березі. Одна нетерпляча перепурхнула на дріт біля сала і демонстративно почала дзьобати жовтувату прищепку, щоб всі бачили, яка вона голодна і який несправедливий устрій синичої зграї. Допущені до сала виспівують гімн салу - дзвінкі плямкаючі звуки, не схожі на весняні трелі про кохання і весну. Поївши, сідають зручно на гілці і витирають об неї свої дзьобики. І хто скаже, що тільки людині доступні правила гігієни і естетичні відчуття?

Несподівано для себе опинилася у Південній Америці - Уругвай, Аргентина, Бразилія, Мексика. Скільки попереджень залишає історія на своїх дорогах. Люди вперто вибирають шлях до щастя навпростець і по бездоріжжю.

Велика різниця між прозою й поезією. Письменник прикрашає реальність гарною обгорткою зі своїх фантазій, вигадуючи події, причини, можливості. Поет мінімальною кількістю слів намагається передати суть реальності.

* * *

Два дні Харків засипає снігом. Вщух поривчастий вітер. Тихо, як у вусі. З неба рине сніг. Такий  самий снігопад був на початку шістдесят дев'ятого року. Тоді Я-сприйняття охоплювало весь світ, зливалося зі світом. Вирізьблено в пам'яті тихе кружляння снігу у світлі вуличних ліхтарів і освітлених вікон і несамовита до запаморочення любов до того хлопця, з яким мовчки їли очима один одного. Його "Привіт" кружляв і сяяв разом зі сніжинками в нічному повітрі.

Не було нікого принциповішого за аскетичну альпіністку Зінку, відчайдушнішого за заціловану парубками до синців Любаньку, розсудливішого за врівноважену Вальку. Очманілі від морозного повітря, ми втовпилися в каналізаційний колодязь у Саржиному Яру і сиділи там переповнені тайною з такими ж очманілими від снігопаду трьома підлітками, заскоченими у їхній схованці на теплих трубах. Підхоплені потоком життя, кружляли і мчали разом зі снігом у щасливу невідомість. Хотілося тільки одного - щоб так було завжди.

Майже півстоліття минуло. Знову зима. З неба рине сніг. Морозне повітря п'янить так, що йде кругом голова. Вузька глибока стежка між сугробами, зрідка люди... Світ без мене мчить у невідомість, я дивлюся йому вслід і переповнює щастя від своєї споглядальної присутності.  

* * *

Вперше після зими пройшла вранці до Південнопроектної уздовж проспекту Гагаріна. Немає знайомих людей і собак. Настільки мало авто на проспекті, що порахувала їх: дорогою туди - 164, дорогою назад - 153. Усереднено - 160. Восени в будній день було 370 дорогою туди (назад не рахувала, бо не завжди встигала роздивитися, в кого включені підфарники, а в кого ні. У два рази зменшився потік авто. Ось вона - криза. 

* * *

Знову повторила облік авто на проспекті Гагаріна. Середа. Від сьомої до восьмої ранку. До Південнопроектної - 206, зворотня дорога - 244, середня кількість 225. З понеділка подорожчав бензин. На кількості авто це не відбилося.

За годину тільки й зустріла одного пса з кільцем у зубах, якого вигулював немолодий чоловік. Ні кішок, ні собак на вулиці. Лише напроти в'їзду в тролейбусне депо вештався чорний, вгодований пес під наглядом двох літніх чоловіків, які збирали сміття чи то по периметру депо, чи то по периметру цвинтаря. Ще догнала двох огрядних жіночок, які завжди в цей час йдуть на роботу до "Стоми", судячи з обривків розмов, можливо бухгалтери. Сьогодні лаяли злодійкуватий уряд і податки.

Ранок ясний, сонячний, чотири градуси тепла, безвітряно. Зараз вже пелена хмар закрила небо. 

* * *

Закінчується серпень. Вранці небо засіяне квадратно-гніздовим способом пухнастим насінням хмаринок. За одну-дві години сонце знищує ці посіви. Наступного ранку невидима рука повторює посів.

Дощовий початок серпня оживив дерева й трави. Липи досі не малюють на тротуарі циферблати сонячних годинників, але вже в зелені крон видніються окремі гілочки з жовтим листям. Зате тополі, як і належить, почали свій тихий листопад - щоранку на зеленій траві золоті листочки.

Тротуари вкриває іржа хворого листя каштанів. Каштани височіють іржавим громаддям гинучої техно-цивіілізації.

* * *

І знову весна. Мільйони років людської еволюції вписали в гени весняну програму - підготувати грунт для  вирощування потрібних рослин. Я не можу цьому протистояти. Комп'ютер не здатен втримати. Зранку голос світу повеліває - час рихлити землю. Була спроба доглядати кілька квадратних метрів під вікном. Квітучі грядки були чи не навмисно витоптані сусідами. Гени повеліли шукати безпечніше місце для грядок. І привалило щастя - нічийний схил яруги, зарослий бур'янами й травами. З півдня - яр, зате на захід неміряно погонних метрів. Рік за роком відвойовується черговий клапоть цілини і тут же засівається, засаджується квітами. Безглузде заняття - витряхувати коріння бур'янів з вивернутого груддя, розпушувати, розрівнювати. Потім підбирати рослини, які витримають сухе спекотне літо без поливу. 

Але ж як радіють руки дотику сипкого вологого чорнозему, як очі милуються рожевими дощовими черв'яками, що може бути радіснішого, від прудких ящірок і цвіркунів, які гріються на сонечку, наполовину висунувшись зі своїх нірок. Людина - частина цього світу і не здатна без нього бути людиною. 

Після осінньої тиші, все наповнено пташиними голосами. Чи бачили ви дятлові шлюбні танці? Чи слухали дятлові весільні пісні? Великий дятел у блискучому сірому вбранні і яскраво червоних штанцях зачаровував свою подругу. Скільки відтінків почуттів вкладав він у свою барабанну пісню! Хто б повірив, що стукіт може бути грайливим, веселим, ніжним, звабливим, пристрасним. Вона причепилася кігтями вище на тополі і завмерла, а він витанцьовував і виспівував перед нею метром нижче. Скільки грації в рухах - а як інакше дати їй зрозуміти, що він справжній красень. Скільки способів повертати голівку чи вистрибом переміщуватися по стовбуру! А пісня!.. Хіба пронизливий крик здатен передати всю гаму почуттів, на які здатен дятел? Тільки стук передає то пристрасний шепіт, то довірливу розповідь, то ніжне зізнання, то щирі обіцянки...  Він змусив її слухати.

Де той минулорічний довбень, який не знайшов нічого кращого, як голосно довбати дзьобом металевий лист на причілку сусідньої дачі? Хіба міг привабити якусь пташку гучний металевий гул? Хто міг би побажати своїм дітям такого дурня-батька? Мерзенні звуки змушували йти до цього довбня і проганяти його груддям геть. А він щодня повертався і знову гвалтував тишу металевим барабанним боєм. Сподіваюся, що він не знайшов собі пари і подався в інші землі, в інші краї. Там хтось гідно оцінив його ненормальну душу, і він ніколи не повернеться до металевого листа на сусідній дачі.

В електричці повно букетів вербового гілля - з зеленими сережками або пухнастими котиками. Завтра вербна неділя. Бідолашні верби... Якщо в Палестині так само обносять пальмове листя, мені жаль палестинські пальми. Трійця і вербна неділя - це час, коли не хочеться бути деревом. 

* * *

Світ переповнений болем. Сповна відчуваєш це, коли впускаєш біль у себе. Тоді приходить розуміння, що світ переповнений не любов'ю-ненавистю, не творчістю чи примітивними виживальними рефлексами, а саме болем. В ньому немає вибірковості, він всеосяжний. 

* * *

Затихли пташині хори - вже визирає з совиного гнізда найстарший пухнастик, великими очима дивиться в очі світу, який уособлюєш для нього ти. Недавно всілися на яйця стрижі на балконі - готуюся до чергового потопу з посліду. Долю пташенят вирішують відро води й ганчірка.  Так мало за: "Наші вже повернулися?" і почутий вранці шурхіт крил біля відновлюваних гнізд.  Або радісний пташиний гвалт і злива пташиного посліду, або стерильна чистота і мертва тиша.

* * *

Заспокоїлася моя смаглява електричка. Не бігають проходами люди, даруючи знайомим і продаючи незнайомим саджанці, розсаду, цибульки, насіння. Не переповідають схвильованими голосами особливості агротехніки і незвичайні врожаї. Затихли, наче птахи, які насиджують яйця - чекають рясних дощів, тепла, чуда проростання і визрівання.

Люди у військовій формі з засмаглими, як у дачників, обличчями, нагадують про війну, яка поряд. Як кипіла електричка сподіваннями на Ющенка, Януковича - вимучені злиднями люди чекали від них змін у своєму житті. Зараз розмови про погоду - будуть заморозки чи не будуть, виросте щось на грядках, чи загине від холоду. Війни ніби й немає, вона тільки для тих, хто у військовій формі, але й вони їдуть мовчки. Чи тільки здається, що особливі очі у людей, які дивилися в очі смерті. Країна впала в ступор від нездатності осмислити те, що з нею відбувається. Якийсь соціальний анабіоз. 

* * *

16 червня з трухлявого пенька біля дому вилетіли ксилокопи. Минулого року їхній виліт справив враження на кішку. Вона забралася на пеньок і влаштувала полювання. Не здобула жодної, але розважилася вволю. У цьому році це видовище не привабило нікого. 

* * *

25 липня 2017

Над стернею газонів високо піднялися Петрові батоги з яскраво-блакитними квітами. Ще біліє доцвітаючий ікотник, і нарешті зажовтіли кульбабовидні  квіточки яструбинки. Вздовж залізниці жовті смуги квіту пижми і серед них бузкові квіточки осоту. Вивелися стриженята - у цьому році потік посліду вдвоє слабший за минулорічний. Стихія по дорозі з вирію прорідила стрижину зграю. 

На кущах ще червоніють залишки малини і вже почалося цвітіння гладіолусів. Найбільша радість - виткнувся нарешті спис саураманта сантиметрів на 15 - 20. Заберу його на підвіконня - дуже хочеться, щоб жив. Посушливий пагорб не для нього.

Знову й знову повертаюся думками до "Марусі-Марусини". Людина – мить між минулим і майбутнім, впіймана тенетами буття. І перед очима тріснутий бетонний надгробок на її могилі.