http://www.ratical.org/ratville/CAH/warisaracket.html

Розділ перший. Війна – це рекет

Війна – це рекет. Так було завжди.

Вона, мабуть, найдревніша, без сумніву найвигідніша, безумовно найбрудніша. Вона одна єдина міжнародного масштабу. Вона одна єдина, де прибуток вираховується в доларах, а втрати в життях.

Рекет – це найкраща характеристика, як мені здається, це щось не те, чим здається більшості людей. Лише невелика „закулісна” група знає, що це таке. Він ведеться в інтересах дуже небагатьох за рахунок дуже багатьох. На війні декілька людей роблять величезні статки.

У першій світовій війні лише жменька отримала прибуток від конфлікту. Принаймі 21 000 нових мільйонерів і мільярдерів появилася в Сполучених Штатах під час Світової війни. Така їх кількість визнала свої величезні прибутки  на крові у своїх податкових деклараціях. Як багато інших воєнних мільйонерів на війні фальсифікували свої податкові декларації, ніхто не знає.

У скількох з цих воєнних мільйонерів була на плечі гвинтівка? Скільки з них рили окопи? Скільки з них знають, що це означає йти голодним у повний щурів бліндаж? Скільки з них провели безсонну страшну ніч, ховаючись від снарядів, шрапнелі і кулеметних куль? Скільки з них відбивали штикову атаку ворога? Скільки з них були поранені або вбиті в бою?

Війною народи добувають додаткову територію, якщо перемагають. Вони просто відбирають її. Ці нові придбані території негайно засвоюються тими небагатьма – з тих небагатьох, хто збирав долари на крові в цій війні. Громадською підтримкою законів.

І що це за закони?

Ці закони ведуть страшний облік. Недавно поставлені надгробки. Покалічені тіла. Зруйнована психіка. Розбиті серця і домівки. Економічна нестабільність. Депресія і всі супутні їй страждання. Непосильне оподаткування протягом декількох поколінь і поколінь.

Протягом багатьох років, як солдат, я підозрював, що війна була рекетом, коли я перейшов до цивільного життя, я в повній мірі переконався в цьому. Зараз, коли я бачу, як насуваються міжнародні військові хмари, як сьогодні, я повинен дивитися правді в очі і говорити.

Зараз вони обирають союзників. Франція і Росія зустрілися і домовилися стояти пліч-о-пліч. Італія та Австрія поспішили укласти подібну угоду. Польща і Німеччина дивляться одна на одну баранячими очима, забувши на мить (один унікальний випадок) їхній спір з приводу польського коридору.

Вбивство короля Югославії Олександра (Югославія) складне питання. Югославія і Угорщина, давні найлютіші вороги, майже перегризли один одному глотки. Італія готова напасти. Але Франція чекає. Так само Чехословаччина. Всі вони чекають майбутню війну. Не люди – не ті, хто бореться і платить, і гине – тільки ті, хто заохочують війну і залишаються в беспеці вдома, щоб отримати прибуток.

Є 40 000 000 озброєних чоловіків в сучасному світі, і наші державні діячі і дипломати мають нахабство говорити, що війна ще не в процесі розв’язання.

Пекельні дзвони! Чи цих 40 мільйонів чоловіків навчають танцювати?

Не в Італіїї, звичайно. Прем’єр Муссоліні знає, до чого їх готують. Він, принаймі, достатньо відвертий, щоб висловитися. Тільки днями, дуче в "International Conciliation", друкується Фондом Карнегі за міжнародний мир, сказав:

„І перш за все, фашизм, чим більше він вдивляється і спостерігає майбутнє і прогрес людства, незалежно від політичних уподобань моменту, не вірить ні в можливість, ні в користь вічного миру... Війна в одиночку не приводить до найвищого прояву всієї людської енергії і ставить печать благородства на людях, які мають мужність її зустріти”.

Без сумніву Муссоліні думає саме те, що він каже. Його добре навчена армія, його великий повітряний флот, і навіть його флот готові до війни – мабуть він непокоїться за них. Нещодавно він став на бік Угорщини в останньому конфлікті з Югославією і продемонстрував це. І термінова мобілізація його військ на австрійському кордоні після вбивства Дольфуса це теж показала. В Європі є й інші, чиє брязкання зброєю віщує війну рано чи пізно.

Герр Гітлер з його переозброєнням Німеччини і його постійними вимогами все більше й більше зброї, дорівнює загрозі миру, якщо не більше. Франція лише недавно збільшила термін військової служби для її молоді від року до півтора років.

Так, скрізь нації демонструють свою зброю. Скажені пси Європи на свободі. На Сході маневрують ще спритніше. Ще в 1904 році, коли воювали Росія і Японія, ми прогнали наших давніх друзів росіян і підтримали Японію. Тоді наші дуже щедрі міжнародні банкіри фінансували Японію. В даний час ми спостерігаємо тенденцію натравлювання нас на японців. Що означає для нас політика відкритих дверей в Китаї? Наша торгівля з Китаєм складає близько 90 млн.дол. на рік. Або Філіпінські острови? Ми витратили близько 600 млн. дол. на Філіпінах за тридцять п’ять років, і ми (наші банкіри, промисловці і спекулянти вклали туди приватних інвестицій менше 250 млн. дол.

Далі, задля збереження торгівлі з Китаєм близько 90 млн. дол., або захисту приватних інвестицій на Філіпінах менше ніж 200 млн. дол., нас усіх сколихне ненависть до Японії і ми підемо на війну - війну, яка цілком може коштувати нам десятки мільярдів доларів, сотні тисяч життів американців, багато сотень тисяч фізично скалічених і психічно неврівноважених інших людей.

Звичайно, ці втрати компенсують прибутки – прийде удача. Повалять мільйони і мільярди доларів. До декількох. До виробників боєприпасів. Банкірів. Суднобудівників. Виробників обладнання. Постачальників м’яса. Спекулянтів. Вони досягнуть успіху.

Так, вони готуються до нової війни. Чому б і ні? Їм заплатять високі дивіденди.

Але яка користь людям, які будуть убиті? Яка користь їхнім матерям і сестрам, їхнім дружинам і коханим? Яка користь їхнім дітям?

Яка користь комусь, крім тих небагатьох, для кого війна означає великі прибутки?

Та й яка користь нації?

Візьміть наш власний стан справ. До 1898 року ми не володіли ніякою територіює за межами материкової частини Північної Америки. На той час наш національний борг був трохи більший за 1 млрд. дол. Тоді ми стали „однодумцями міжнародного рівня”. Ми забули чи викинули з голови поради Батьків-засновників країни. Ми забули застереження Джорджа Вашингтона щодо „заплутаних союзів”. Ми пішли воювати. Ми придбали зовнішні території. На кінець Першої світової війни, як прямий наслідок нашої нікчемності в міжнародних справах, наш державний борг виріс до більше ніж 25 млрд. дол. Наше активне торгівельне сальдо  протягом двадцятип’ятирічного періоду склало близько 24 млрд.дол. Тому на чисто бухгалтерській основі ми одержували погіршення рік за роком, і наша зовнішня торгівля цілком може обходитися без воєн.

Було б набагато дешевше (якщо не сказати більш безпечно) для середнього американця, який платить за рахунками, триматися подалі від іноземних кордонів. Для дуже небагатьох цей рекет, як бутлегерство та інші рекети злочинного світу, приносить фантастичний прибуток, але вартість операцій виставляється людям – які без прибутку.

Розділ другий. Хто одержує прибутки?

Світова війна, точніше наша нетривала участь у ній, обійшлася Сполученим Штатам майже у 52 млрд. дол. Розберемося з цим. Це означає, 400 дол. з кожного американського чоловіка, жінки і дитини. І ми ще не сплатили борг. Ми його сплачуємо, наші діти будуть платити, і діти наших дітей, ймовірно, продовжать оплачувати вартість цієї війни.

Нормальний прибуток приватної фірми в Сполучених Штатах шість, вісім, а іноді і дванадцять відсотків. Але війна – прибуткова пора – ах! це інша справа – двадцять, шістдесят, сто, триста і навіть тисяча вісімсот відсотків – немає меж. Все, що здатен взяти ринок. У дяді Сема є гроші. Дайте йому волю.

Звичайно, під час війни так грубо не говорять. Її одягають в промови про патріотизм, любов до Батьківщини і „ми всі повинні взяти її тягар на наші плечі”, але прибутки підскакують і піднімаються і злітають – і благополучно потрапляють в кишені. Давайте просто розглянемо кілька прикладів:

Візьміть наших друзів Дюпонів – виробників пороху – хоч один з них давав недавно свідчення перед комісією Сенату, що їхній порох виграв війну? Або врятував світову демократію? Чи ще щось? Що вони робили під час війни? Вони були патріотичною корпорацією. Що ж, середній заробіток Дюпонів за час з 1910 до 1914 року складав 6 млн.дол. щорічно. Це не так багато, але Дюпони могли на цьому заробляти. Тепер давайте подівимося на їхній середньорічний прибуток за роки війни з 1914 до 1916 року. Ми знаходимо п’ятдесят вісім мільйонів доларів прибутку за рік! Майже в десять разів більше, ніж у мирний час, а прибуток у мирний час був дуже хорошим. Прибутки зросли більше ніж на 950 відсотків.

Візьміть якусь з наших маленьких сталевих компаній, які патріотично перейшли з виробництва рейок, балок і мостів на виробництво товарів  військового призначення. Що ж, їх річний дохід за 1910 – 1914 роки в середньому 6 млн. дол. Потім прийшла війна. І як законослухняні громадяни Bethlehem Steel швидко приступила до виробництва боєприпасів. Підскочили їхні прибутки – чи вони дозволили Дяді Сему торгуватися з ними? Що ж, їхній середньорічний прибуток у 1914 – 1918 роках склав 49 млн. дол. на рік!

Чи давайте візьмемо United States Steel. Нормальні прибутки протягом п’ятирічного довоєнного терміну складали 105 млн. дол. на рік. Непогано. Потім одночасно з приходом війни вгору пішли прибутки. Середньорічний прибуток за період 1914 – 1918 років склав 240 млн. дол. Непогано.

Тут ви маєте дещо про прибутки на сталі і пороху. Давайте подивимося на щось інше. Хіба що, трішки міді.  Її завжди добре виробляти під час війни.

Анаконда, наприклад. Середньорічний прибуток протягом довоєнних 1910 – 1914 років у розмірі 10 млн. дол. За рокі війни 1914 – 1918 прибуток підскочив до 34 млн. дол. на рік.

Або Utah Copper. Середнє значення прибутку  5 млн. дол. щорічно протягом 1910-1914 років. За час війни він підскочив до 21 млн. дол. щорічно.

Візьмемо ці п’ять груп з трьома малими компаніями. Загальний середньорічний прибуток  у довоєнний період 1910 – 1914 склав 137 480 000 дол. Потім враз прийшла війна. Середньорічний прибуток для цієї групи різко зріс до 408 300 00 дол.

Невеличке зростання прибутку на 200 відсотків.

Чи платили вони за війну? Війна платила їм. Вона платила їм. І не їм одним. Є ще й інші. Давайте візьмемо шкіру.

За трирічний період до війни загальний прибуток Central Leather Company був 3 500 00 дол. Це близько 1 167 000 дол. на рік. Ну, а 1916 рік обернувся Central Leather прибутком в розмірі 15 млн. дол., невеличке зростання на 1 100 відсотків. Це все. General Chemical Company за три роки до початку війни мала середньорічний прибуток трохи більший за 800 000 дол. Прийшла війна і прибуток підскочив до 12 млн. дол. стрибком у 1400 відсотків.

International Nickel Company – а ви не зможете вести війну без нікелю – показала збільшення прибутку від звичайного середньорічного 4 млн. дол. до 73 млн. дол.  Непогано? Зростання більше ніж на 1700 відсотків.

У Американської цукро-рафінадної компанії середньорічний прибуток 2 млн. дол. протягом трьох років до початку війни. У 1916 році зафіксовано прибуток 6 млн. дол.

Читайте документ Сенату № 259. Шістдесят п’ята сесія Конгресу, повідомлення про прибутки корпорацій і державні доходи. Огляд прибутків 122 постачальників м’яса, 153 виробників бавовни, 299 виробників одягу, 49 металургійних заводів і 340 виробників вугілля під час війни. Прибуток до 25 відсотків – виняток. Наприклад у вугільних компаній під час війни прибуток на їхній капітал від 100 до 7 856 відсотків. Постачальники м’яса з Чикаго збільшили свої прибутки у два – три рази.

І давайте не забудемо банкірів, які фінансували велику війну. Якщо хто зібрав вершки з прибутків, то це банкіри. Будучи партнерами, а не членами корпорацій, вони не повинні були повідомляти акціонерам про свої прибутки. І їхні прибутки засекречені, оскільки вони величезні. Як банкіри зробили свої мільйони і мільярди, я не знаю, тому що ці маленькі секрети не стають надбанням громадськості – навіть перед слідчим органом Сенату.

Але ось як деякі інші патріотичні промисловці і спекулянти торували свій шлях до військових прибутків. Візьміть взуттєвиків. Вони люблять війну. Вона дає бізнес з надприбутками. Вони заробили величезні прибутки від продажу нашим союзникам за кордон. Можливо, як виробники боєприпасів і зброярі, вони теж торгують з ворогами. Долар за доларом приходять з Німеччини або Франції. Але вони добре заробляють і на дяді Сему. Наприклад, вони продали дяді Сему 35 млн. пар кованого взуття. Солдатів було 40 млн. Вісім пар і більше на одного солдата. У моєму полку під час війни в солдата була тільки одна пара. Деяке з цього взуття можливо є й донині. То були хороші черевики. Але коли війна закінчилася, дяді Сему залишилося 25 млн. пар. Купив і оплатив. Прибутки підраховуються і кладуться в кишеню.

Було ще багато лівої шкіри. Таким чином шкіряники продавали вашому дяді Сему сотні тисяч сідел з кавалерії Макклеллана. Але за кордоном не було американської кавалерії! Однак хтось повинен був здихатися цієї шкіри. Хтось повинен був отримати з цього прибуток – таким чином ми мали багато сідел Макклеллана. І ми, можливо, їх ще маємо.

Крім того в когось було багато протимоскітних сіток. Вони продали дяді Сему 20 млн. протимоскітних сіток для використання солдатами за кордоном. Я вважаю, хлопчики повинні були встановлювати їх над собою, коли намагалися заснути в багні окопів – одною рукою розчесуючи вошей на спині, а іншою ганяючи снуючих щурів. Ну, жоден з них не отримував хоч коли-небудь протимоскітну сітку у Франції.

Так чи інакше, ці дбайливі виробники хотіли переконатися, що жоден солдат не залишився без протимоскітної сітки, так 40 млн. додаткових ярдів протимоскітної сітки були продані дяді Сему.

Там були дуже хороші прибутки з москітних сіток в ті дні, навіть якби у Франції зовсім не було москітів. Я думаю, якби війна тривала трохи довше, підприємливі виробники москітних сіток взаємозаліком продали б вашому дяді Сему пару партій москітів для висадки у Франції, так що з москітною сіткою буде все в порядку.

Виробники літаків і двигунів вважають, що вони теж повинні отримати власний прибуток з цієї війни. Чом би й ні? Все інше ставало їхнім? Так що 1 млрд. дол. – пораховані, якщо ви живете достатньо довго – витрачені дядею Семом на створення авіаційних двигунів, які ніколи не відірвалися від землі. Жоден літак або двигун, замовлений на мільярд доларів ніколи не бував в бою у Франції. Просто ті ж виробники заробили свій маленький прибуток на 30, 100 або, можливо, на 300 відсотків.

Виготовлення нижніх сорочок для солдатів обходиться в 14 центів, і дядя Сем заплатив від 30 до 40 центів за кожну з них – маленький прибуток для виробника нижніх сорочок. І виробник шкарпеток, і такі ж виробники пілоток, і виробники касок – всі отримали прибутки.

Для чого, коли закінчилася війна, близько 4 млн. комплектів обмундирування  - ранці і речі, якими їх заповнюють – забили склади на цьому боці. Зараз вони через деякий час списуються, тому що змінилися правила їхнього комплектування. Але виробники у воєнний час збирали їх і прибуток від них – і вони наступного разу зроблять все це знову.

Було багато блискучих ідей, як отримати прибуток під час війни.

Один дуже універсальний патріот продав дяді Сему дванадцять десятків 48-дюймових гайкових ключів. О, то були дуже хороші гайкові ключі. Біда лише в тому, що колись була виготовлена одна єдина гайка, яка підходила за розміром до цих ключів. Тобто та, яка тримає турбіну Ніагарського водоспаду. Але після того, як дядя Сем купив їх і виробник був задоволений прибутком, гайкові ключи завантажили у вагон і обшукали все в Сполучених Штатах, щоб знайти їм застосування. Коли Перемир’я було підписано, це стало сумним ударом по виробнику ключів. Він якраз намірився робити гайки під ці гайкові ключі. Потім він планував продати і їх теж вашому дяді Сему.

Була ще одна блискуча ідея, що полковники не повинні їздити на автомобілях, і вони навіть не повинні їздити верхи на конях. Хтось, ймовірно, бачив зображення  Енді Джексона на козлах легкого візка. То ж якісь 6 000 легких візків були продані дяді Сему для полковників! Не був використаний жоден з них. Але виробник візків отримав свій військовий прибуток.

Суднобудівники вважають, що прибутки повинні прийти до декого з них теж. Вони побудували багато кораблів, на яких заробили багато прибутку. На суму понад 3 млрд. дол. З деякими кораблями було все в порядку. Але 635 млн. дол. витрачені на дерев’яні вироби, які не будуть плавати! Шви розкрилися і вони затонули. Хоча ми за них заплатили. І в чиїйсь кишені прибуток.

За оцінками статистиків, економістіі і аналітиків ця війна обійшлася дяді Сему в 52 млрд.дол. З цієї суми 39 млрд. дол. витрачено справді на війну. Ці витрати принесли 16 млрд. прибутку. Таким чином 21 000 мільярдерів і мільйонерів їх отримали. Це 16 млрд. дол. прибутку, а не кіт чхнув. Це доволі кругленька сума. І вона дісталася далеко не всім.

Сенатська комісія вивчення військової промисловості і її прибутків у воєнний час, незважаючи на сенсаційність відкриттів, ледь подряпала поверхню.

І все ж був якийсь ефект. Державний департамент вивчає „протягом певного часу” методи утримання від війни. Військове міністерство раптом вирішує, що навесні є чудовий план. Персони керівників комітету – департаменти армії і військово-морського флоту гідно представляли головні спекулянти Уолл-Стріт – вирішували, як обмежити прибуток під час війни. За яку межу не рекомендується переступати. Хммм. Можливо, прибуток 300, 600 і 1600 відсотків при перетворенні крові на золото слід було б обмежити дещо меншим значенням.

Мабуть, цей план не передбачає будь-якого обмеження втрат – тобто втрат тих, хто бореться за війну. Наскільки мені вдалося встановити, в схемі немає нічого, що обмежує втрати солдат, чи одного ока, чи однієї руки, чи обмежує кількість ран однією, двома чи трьома. Або обмежує втрати життя.

Судячи зі всього, там немає нічого в цій схемі, що говорить, не більше 12 відсотків полку повинно бути поранено в бою, або не більше 7 відсотків повинно бути вбитими.

Звичайно, Комісію не можуть турбувати такі дрібниці.

Розділ третій. Хто оплачує рахунки?

Хто забезпечую прибуток – ці приємні дрібнички від 20 купити на 100,00 доларів облігацій Свободи і повернути їх банкірам за 84 або 86 доларів. Ці банкіри зібрали плюс 100 доларів. Це була звичайна маніпуляція. Банкіри контролюють таємний грошовий ринок. Це досить просто для них, знизити ціну цих облігацій. Тоді всі ми – люди – злякалися і продали облігації за 84 чи 86 доларів. Банкіри їх купили. Потім ці банкіри спровокували ажіотажний попит і державні облігації пішли за номіналом і вище. Тоді банкіри одержали свої прибутки.

Але солдат оплачує більшу частину рахунків.

Якщо ви цьому не вірите, відвідайте американський цвинтар десь за кордоном. Або відвідайте якусь з лікарень для ветеранів в Сполучених Штатах. Подорожуючи по країні, в якій я перебуваю під час написання цієї статті, я відвідав вісімнадцять державних лікарень для ветеранів. У них в цілому близько 50 000 спустошених чоловіків – чоловіків, які були рятівниками нації вісімнадцять років тому. Високопрофесійний головний хірург державної лікарні в Мілуокі, де є 3 800 живих мерців, сказав мені, що смертність серед ветеранів в три рази вища, ніж серед тих, хто залишився вдома.

Хлопчиків зі звичайним світоглядом вивели з полів, офісів, фабрик, аудиторій і поставили в стрій. Там їх обробили, переробили, повністю змінили, щоб вони дивилися на вбивство як на звичайну річ. Їх поставили плечем до плеча і засобами масової психології повністю змінили. Ми використовували їх протягом декількох років, навчали їх взагалі нічого не думати, вбивати або бути вбитими.

Потім раптом ми списали їх, сказавши їм, щоб вони ще раз переробили свою особистість. На цей раз вони повинні були зробити переналаштування без масової психології, без допомоги офіцерів і консультацій, без загальнонаціональної пропаганди. Ми їх більше не потребували. Таким чином без будь-яких розмов про „три хвилини” чи „Кредит Свободи”, без парадів. Багато, дуже багато цих прекрасних юнаків в кінцевому рахунку психічно знищені, тому що вони не змогли поодинці подбати „про особистість”.

В урядовій лікарні в Меріон, штат Індіана, 1800 цих хлопчиків в загорожі! Пятсот з них в казармі з металевими гратами і проволокою навколо будівлі і на входах. Вони були морально знищені. Ці хлопці навіть не схожі на людські істоти. О, очі на їхніх обличчях! Фізчно вони в хорошій формі, але розум їх покинув.

Є тисячі і тисячі таких випадків, і з часом їх все більше й більше. Жахливі хвилювання війни, раптове переривання цих хвилювань – юнаки не змогли цього витримати.

Це частина платежу. Так багато померлих – вони оплатили свою частку військових прибутків. Так багато психічно і фізично зруйнованих – вони в даний час платять їх частку військових прибутків. Але інші оплачували теж – вони оплатили розбитими серцями, коли відірвали себе від своїх домівок, від своїх родин, щоб вдягнути форму дяді Сема - на якій був зароблений прибуток. Вони оплатили іншу частину в тренувальних таборах, де вони були розміщені і тренувалися в той час, коли інші зайняли їхні робочі місця і їхнє місце в громадському житті. Заплатили за це в окопах, де вони стріляли і були застреленіі, де вони були голодними протягом багатьох днів в той час, де вони спали в багні, на холоді, під дощем – під жахливу колискову зі стогонів і криків вмираючих.

Але не забувайте, солдат оплатив частину рахунків також доларами й центами.

До і під час іспано-американської війни у нас була система призових, матроси і солдати воювали і за гроші теж. Під час громадянської війни їм були виплачені бонуси, часто до того, як їх почали використовувати. Уряд або держава платили по 1200 дол. за військову службу. В іспано-американській війні виплачувалися призові гроші. Коли ми захоплювали якесь судно, всі солдати отримували свою частку – принаймі, повинні були. Тоді було визначено, що ми могли б зменшити вартість війни, призначивши призові гроші і притримати їх до вимоги солдата з якоїсь нагоди. Тоді солдати не могли б торгуватиси за свою роботу, всі інші могли б, але содати не могли.

Наполеон якось сказав: „Всіх людей зачаровують прикраси... вони безумовно голодні до них.”

Таким чином, розвиваючи наполеонівську систему – бізнес на медалях – уряд виявив, що він може одержати солдатів за менші гроші, тому що хлопчики люблять прикраси. До громадянської війни не було ніяких медалей. Тоді Конгрес роздав Почесні медалі. Це полегшило набір добровольців. Після громадянської війни аж до іспано-американської не випускалися ніякі нові медалі.

Під час світової війни ми використовували пропаганду, щоб змусити хлопчиків призиватися на військову службу. Вона була спрямоване на те, щоб ті, хто не пішли до армії, відчували сором.

Настільки брудною була пропаганда війни, що навіть Бог був залучений до неї. За рідкісним винятком наші священослужителі приєдналися до криків вбивати, вбивати, вбивати..  Коли вбивати німців, Бог на нашому боці... це його воля, що німці будуть вбитими.

А в Німеччині хороші пастори закликали німців вбивати наших союзників на догоду тому ж Богові. Це було частиною загальної пропаганди, вибудованої на тому, щоб люди прийняли в свідомість війну і вбивство.

Красиві ідеали були виписані для наших хлопчиків, які були послані помирати. Це було „війна покладе край усім війнам”. Це було „війна, щоб зробити світ безпечним і демократичним”. Ніхто не згадав про них, коли вони пішли геть, їхня смерть означатиме величезні військові прибутки. Ніхто не говорив цим американським солдатам, що їх можуть вбити кулі, зроблені їхніми братами тут. Ніхто не сказав їм, що кораблі, на яких вони зібралися пливти, можуть торпедувати підводні човни, побудовані за патентами США. Їм просто скзали, що це повинна бути „чудова пригода”.

Таким чином, було вирішено заплатити за війну за допомогою опудала патріотизму, переернутого догори ногами. Так ми дали їм велику зарплату розміром 30 дол. за місяць.

Всі вони, щоб заробити цю щедру суму, повинні були покинути своїх близьких, відмовитися від своїх робочих місць, лежати в багні окопів, їсти консерви (коли їм їх давали) і вбивати, вбивати, вбивати... і бути вбитими.

Але зачекайте!

Половину цієї заробітної плати (трохи більше, ніж клепальник верфі або різноробочий військового заводу заробляє вдома у повній безпеці за день) швидко відберуть у нього, щоб підтримати підлеглих, щоб вони прийняли його до свого товариства. Далі ми змусимо його заплатити за те, щоб застрахуватися від нещасних випадків – у якогось роботодавця в освіченій державі – і це коштуватиме йому 6 дол. за місяць. У нього залишиться менше ніж 9 дол. на місяць.

Далі самий вінець всього нахабства – він буде фактично вимушений платити за свої власні боєприпаси, одяг і їжу, щоб купити облігації Свободи. Більшість солдатів не отримували грошей на протязі всіх днів служби.

Ми змусили їх купити Облігації Сободи за 100 дол, а потім викупили їх - коли вони повернулися з війни і не могли знайти роботу – за 84 і 86 доларів. І солдати купили облігацій на суму близько 2 млрд. дол.!

Так содат оплатить більшу частину рахунків. Його сім’я заплатить більше. Вони оплатять їх такими самими розбитими серцями. Коли страждає він, вони страждають. Ночами, коли він лежить в окопі і дивиться, як шрапнель розривається поряд, вони без сну лежать вдома  в своїх ліжках – його батько, його мати, його дружина, сестри, брати, його сини і його доньки.

Коли він повернеться додому без очей, без ноги або з порушеною психікою, вони неймовірно страждатимуть – стільки ж, а часом навіть більше, ніж він. Так і вони теж віддали свої долари на прибуток виробників зброї, банкірів, суднобудівників, і заробіток спекулянтів. Вони теж купили облігації Свободи і зробили свій внесок в прибуток банкірів перемир’я, в фокус-покус з маніпуляціями цін на облігації Свободи.

І навіть зараз сім’ї поранених і психічно зламаних, і тих, які ніколи не були спроможні перебудуватися, як і раніше страждають і досі платять.

Розділ четвертий. Як зупинити рекет!

Гаразд, це рекет, все вірно.

Дещиця прибутку – і багато хто платить. Але є спосіб зупинити це. Ви не зможете покінчити з ним на конференціях з роззброєння. Ви не зможете усунути його мирними переговорами в Женеві. Благомислячі але непрактичні групи не здатні знищити його резолюціями. Його можна ефективно знищити лише взявшись за прибутки на війні.

Єдиний спосіб знищити цей рекет це призвати капітал, промисловість і робітників на строкову службу народові. За місяць до того, як уряд може призвати молодь нації – він повинен призвати капітал, промисловість і робочий клас. Нехай посадові особи, директори, впливові керівники наших воєнних заводів, наші виробники зброї, наші суднобудівники, наші будівельники літаків і виробники всіх інших речей, які забезпечують прибуток під час війни, а також банкіри і спекулянти будуть призвані – отримують 30 дол. в місяць, отримують таку ж зарплату, як хлопці в окопах.

Нехай робіткики цих заводів отримують цю ж зарплату – всі робітники, всі президенти, всі керівники, всі режисери, всі менеджери, всі банкіри – так, і всі генерали, всі адмірали, всі офіцери, всі політики, всі власники державних офісів – всі в країні повинні бути обмежені загальним щомісячним доходом не більшим, ніж у солдата в окопах!

Нехай всім цим королям, магнатам, власникам бізнесу, всім  працівникам у промисловості, всім нашим сенаторам, губернаторам і великим компаніям платять половину щомісячної зарплати 30 дол., а половиною своїх щомісячних 30 дол. хай вони оплатять страхування від військових ризиків і куплять облігації Свободи.

Чому б і ні?

Над ними не тяжіє ризик бути вбитими, їхні тіла не будуть пошматовані, їхня психіка не буде зруйнована. Вони не сплять в брудних окопах. Вони не голодують. Станьте солдатами!

Дайте бізнесу, промисловості, робітникам тридцять днів на обдумування і ви побачите, на той час не буде війни. Це зупинить воєнний рекет – це і ніщо інше.

Можливо, я занадто оптимістичний. Деякі капітали все ще говорять. Так капіталу не дозволять одержувати прибуток від війни, якщо люди  - які страждають і платять ціну – зрозуміють, що ті, кого вони обирають на посади, повинні виконувати волю їхню, а не спекулянтів.

Ще один крок у боротьбі, яка зупинить воєнний рекет, це обмежений плебісцит для визначення, чи слід оголошувати війну. Плебісцит не всіх виборців, а тільки тих, хто буде призваний, щоб воювати і вмирати. Не дуже багато сенсу в тому, щоб 76 – річний президент заводу з виробництва боєприпасів, або плоскостопий голова міжнародного банку, або косоокий менеджер заводу з пошиву уніформи – всі, хто матиме величезні прибутки з війни – голосували за те, чи нація повинна йти на війну, чи ні. Їх ніколи не призовуть взяти в руки зброю – спати в окопі і бути вбитими. Тільки ті, кого призовуть ризикувати життям заради своєї країни, повинні мати привілей голосувати, щоб вирішити, чи треба народу йти на війну.

Існує достатньо прецедентів для обмеження права голосу тих, хто не достатньо дієздатний. Для більшості необхідною умовою є здатність читати й писати, щоб мати право голосу. Для деяких необхідна умова володіння власністю. Було б простим щорічне опитування  присутніх фізично чоловіків допризовного віку, для реєстрації у їхніх громадах, як це робилося під час підготовки до  світової війни. Ті, хто міг прийти і хто по цій причині буде призваний взяти в руки зброю під час війни, буде мати право голосу в обмеженому плебісциті. Вони повинні мати право приймати рішення – а не Конгрес, члени якого знаходяться за межами призовного віку і мало хто з яких здатен тримати в руках зброю. Тільки ті, хто будуть страждати, повинні мати право голосу.

Третій крок у справі припинення воєнного рекету – переконатися в тому, що наші збройні сили дійсно призначені для оборони.

На кожній сесії Конгресу ставиться питання про збільшення подальших військово-морських асигнувань. Тилові пацюки адмірали Вашингтону  (і завжди їх багато) дуже спритні. І вони розумні. Вони не кричать, що „Нам потрібно багато бойових кораблів для війни з цією нацією чи іншою нацією”. О ні. Перш за все нехай це вам буде відомо, Америці загрожує велика морська держава. Майже в будь-який день ці адмірали вам скажуть, що великий флот цього передбачуваного супротивника вдарить раптово і знищить 125 мільйонів людей. Ось так. Потім вони починають виплакувати збільшення військово-морського флоту. Для чого? Для того, щоб боротися з ворогом? О Боже. О ні. Тільки щоб оборонятися.

Далі, між іншим, вони оголошують маневри в Тихому океані. Для оборони. Угу.

Тихий океан – то великий-великий океан. У нас величезне узбережжя Тихого океану. Чи слід проводити маневри за дві чи три сотні миль від берега? О ні. Маневри будуть за дві тисячі, так, можливо навіть у тридцяти п’яти сотнях миль від узбережжя.

Японці, гордий народ, звичайно з радісними обличчями спостерігатимуть флот Сполучених Штатів так близько біля берегів Японії. Настільки ж радісними, як у жителів Каліфорнії, якби вони роздивилися у ранковому тумані, як японський флот грає у військові ігри біля Лос-Анджелеса.

Кораблі нашого флоту повинні бути спеціальним законом обмежені 200-мильною зоною біля нашого узбережжя. Якби цей закон прийняли у 1898 році, Мен ніколи б не зайшов у гавань Гавани. Вона ніколи б не була зірвана. Там не було б ніякої війни з Іспанією з людськими жертвами. Двісті миль, на думку експертів, достатньо для оборони. Наша нація не зможе почати наступальну війну, якщо її кораблі не могтимуть піти далі, ніж на 200 миль від берегової лінії. Літакам можна дозволити для розвідки віддалятися від узбережжя на 500 миль. І армія не повинна ніколи виходити за територіальні межі нашої країни.

Підведемо підсумки: три необхідні кроки для знищення віськового рекету.

Війна повинна бути вигідною для нас.

Ми повинні надати молодим людям землі, які будуть воювати, право вирішувати бути чи не бути війні.

Ми повинні ставити перед нашими військовими силами тільки мету національної оборони.

Розділ п’ятий. Чорт візьми війну!

Я не дурень, щоб вірити, що війна це справа минулого. Я знаю, що люди не хочуть війни, але немає ніякого сенсу у висловлюванні, що нас неможливо втягнути в іншу війну.

Погляньмо назад, Вудро Вільсон був переобраний президентом у 1916 році на платформі, що він „уберіг нас від війни”, обіцяючи „уберегти нас від війни”. І все ж через п’ять місців він попросив Конгрес оголосити війну Німеччині.

Люди не запитали, чи змінив він свою думку за цей п’яимісячний інтервал. У чотирьох мільйонів молодих людей, які вдягли форму і марширували, чи плавали, не запитали, чи хочуть вони йти вперед, щоб страждати й померти.

Тоді що змусило наш уряд так миттєво змінити свою думку?

Гроші.

Делегація союзників, пригадуєте, приїхала незадовго до оголошення війни і переконала президента. Президент скликав групу радників. Голова делегації одержав слово. Відкинувши дипломатію, ось що він сказав президенту і його групі:

„Тут немає сенсу більше обманювати себе. Підстави для союзу втрачаються. Зараз ми заборгували вам (американським банкірам, американським виробникам боєприпасів, американським промисловцям, американським спекулянтам, американським експортерам) п’ять чи шість мільярдів доларів. Якщо ми втрачаємо (а без допомоги Сполучених Штатів ми повинні втрачати), ми, Англія, Франція та Італія можемо не повернути ці гроші... і Німеччина теж.

Так...”

Якби була визнана незаконною таємниця, наскільки військові переговори були хвилюючими,і якби пресу запросили бути присутньою на цій конференції, або по цій справі велася радіотрансляція, Америка ніколи б не вступила в Першу світову війну. Але ця конференція, як і всі дискусії про війну, була оповита найсуворішою секретністю. Коли наших хлопчиків відправили на війну, їм сказали, що ця „війна зробить світ безпечнішим для демократії” і „війна покінчить зі всіма війнами”.

Що ж, через вісімнадцять років у світі менше демократії, ніж було досі. Крім того бізнес наш, чи Росії, чи Німеччини, чи Англії, чи Франції, чи Італії, чи Австрії ведеться за демократії чи монархії? Чи вони комуністи, чи фашисти? Наше завдання полягає в збереженні нашої власної демократії.

У всякому разу дуже мало було зроблено, щоб переконати нас, що Перша світова війна стала дійсно війною, яка покінчила зі всіма війнами.

Так, у нас були конференції з обмеження озброєння і конференції з питань роззброєння. Вони нічого не значать. Одні просто не вдалися, результати інших були анульовані. Ми посилаємо наших професійних солдатів, наших моряків, наших політиків і наших дипломатів на ці конференції. І що відбувається?

Професійні солдати і моряки не хочуть роззброюватися. Жоден адмірал не хоче залишитися без кораблів. Жоден генерал не хоче залишитися без армії. Обидва не хочуть бути безробітними. І на всіх цих конференціях,  приховані у фоновому режимі, але все потужніші, присутні зловісні агенти тих, хто отримує вигоду від війни. Вони бачать, що ці конференції не роззброюють і серйозно не обмежують озброєння.

Головна мета будь-якої влади на будь-якій з цих конференцій не добитися роззброєння, щоб запобігти війні, а швидша, отримати побільше озброєння для себе і поменше для будь-якого потенційного супротивника.

Існує лише один спосіб покінчити з будь-якою подобою практичності. Тобто всім народам зібратися разом і зруйнувати кожен корабель, кожен пістолет, кожну гвинтівку, кожен танк, кожен військовий літак. Навіть цього, якби це було можливо, було б не достатньо.

Наступна війна, на думку експертів, буде вестися не з лінкорів, не артилерією, не гвинтівками, не автоматами. Вона буде вестися хімічними речовинами і газами.

Таємно кожна нація досліджує і вдосконалює нові і жахливі способи масового знищення ворога. Так, кораблі і далі бдуть будуватися і суднобудівники одержать свій прибуток. І гармати все ще будуть виготовлятися, і будуть вироблятися порох і гвинтівки, виробники боєприпасів повинні одержати свої величезні прибутки. І солдати, звичайно, повинні носити форму, її виробники повинні теж одержати свої військові прибутки.

Але перемога чи поразка визначатиметься майстерністю і винахідливістю наших вчених.

Якщо дати їм завдання виробляти отруйний газ і все більше й більше диявольських механічних та вибухових засобів знищення, у них не залишиться часу на конструктивну роботу над творенням більшого процвітання всіх народів. Поставивши їм це корисне завдання, ми всі можемо заробити більше грошей з миру, ніж з війни – навіть виробники боєприпасів.

Так... Я кажу,

Чорт візьми війну!

1935 р.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%80,_%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%BB%D0%B8