"Дай йому трохи масла, він його любив." (Лесь Подерв'янський "До хуя масла")

http://www.doslidy.org.ua/stories/st-maslo.htm

Казка про Державну премію

Студентська мудрість вчить, що не буває негарних дівчат (хлопців), буває мало горілки. Доросла дійсність розширила межі студентської мудрості - не буває поганого масла, буває мало домішків. Французи жартують, що з грибною підливою можна з'їсти навіть підошву. Добрі жарти, якщо підошва зроблена зі свинячої шкіри, а не з поліуритану. Давайте пожартуємо не про підошви з підливою, а про масло з домішками. Масло дає простір фантазії, а моторна олива просить фантазійної прози. Спробуємо так: в деякому місті Х, в деякій установі Y, на деякому заводі Z виготовляли виріб B. Умовно назвемо цей виріб Вітряком. У нашому Вітряку рухалося все: крутилися шестірні, шаталися шатуни, оберталися вали, щось подавалося, фільтрувалося, коливалося, горіло, двигтіло і навіть грюкало. А що треба, щоб воно ще й їхало? Точно! Не підмажеш, не поїдеш! Вітряку для змазки треба моторна олива.

Знавці розмовного жанру полюбляють починати розповідь з історичного екскурсу, тобто відхилення якомога далі від заявленої теми, щоб в процесі наближення до теми демонструвати свій широкий світогляд і глибоку ерудицію. Надто далекий екскурс ми не подужаємо, бо доведеться пройти через Міленіум, де навіть хліб продається за талонами. Наш екскурс буде не далі Міленіуму. Тоді вперше гостро постала проблема масла, бо масло відпускали в чергу по сто грамів в руки хоч вантажнику, хоч грудному немовляті, і в боротьбі за масло немовлята перемагали вантажників.

Вітряк повинен працювати в спеку, в мороз, високо в горах, в піщаній пустелі, в тропіках, за полярним колом. Для Вітряків нічого не шкодували, тому всепогодної та всетемпературної оливи вистачало для них завжди аж до настання Міленіуму. Міленіум все змінив, олива залишилася, але зникли домішки до неї. Олива без домішків малокорисна річ. Не буде в оливі домішків - зупиняться Вітряки, не стане хліба. люди знову харчуватимуться корінцями та стеблами і повернуться туди, звідки прийшли - на дерева.

Отож задля порятунку людства (і задля грошових знаків) наші герої Гоша і Танюша, які добре зналися на домішках до оливи, придумали, де добувати домішки, і як додавати їх до оливи в потрібних кількостях. Зарплата в Міленіумі вже перетворилася на щось ефемерне, плаваюче в божественному ефірі. Деяку матеріальність ще вдавалося зберегти Державній премії. Якщо твої таланти не мають шансів на визнання в галузі вишуканих мистецтв, доводиться шукати щастя в галузі оливи. Гоші від батьків дісталися циганські гени. Ні, він не гадав по руці, не крав коней, не знімав і не насилав наврочення. Він володів ціннішим даром - даром навіювання. Доволі швидко він знайшов прихильників задуму здобути Державну премію за розробку вітчизняної оливи з вітчизняними домішками. Бути лауреатами Державної премії визвалися керівник установи Y, директор заводу Z і командир легіону Вітряків з настільки секретною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею. Трудомістку частину задуму потенційні лауреати доручили Гоші й Танюші.

Для початку майбутні лауреати провели операцію з налагодження каналу доставки невітчизняних домішок зі столиці братської держави. Брати найрідніші доти, доки пасуть разом Золоте порося. Братство зазнає тяжкого випробування, коли настає час ділити його по-братськи. Тоді зникає ілюзія братства і приходить розуміння, що людина людині не брат.

Поїзди ходили регулярно. Гоша відправився з секретною місією до все ще братської столиці. Давні плідні зв'язки у братському вітрякобудуванні ще не встигли заіржавіти від політичної негоди. Готівка і горілка в умовах розвиненого соціалізму відкривали дорогу взаєморозумінню і взаємовигідній співпраці. Зміна суспільного ладу змінює спосіб розподілу матеріальних благ, але не змінює людську природу. Новонароджений капіталізм не обманув сподівань, готівку і горілку він прийняв з не меншою прихильністю. Наступного дня Гоша вже володів оберемком щирих побажань щасливої дороги від чи то ще братів, чи то вже друзів, і чудовою субстанцією з прекрасною назвою циклогексилнітрат. Далі чекав митний контроль і багатообіцяючий перестук вагонних коліс.

Тисячі, мільйони пасажирів безперервно човникували між державами туди й назад: різниця в цінах і курсах валют створили сприятливі умови для накопичення первинних капіталів піонерами капіталістичного руху. Митний контроль не надто переймався місткими баулами, наповненими товарами. Капіталісти знали таксу, митники знали міру. Але цього разу знайома процедура митної перевірки дала збій. Митники увійшли в купе разом з "людьми в чорному" і попросили надати всі речі для огляду. Які речі?!. Кілька шоколадок "Гвардійський", пакуночки карамелі, кілограм апельсинів і шматок дефіцитного сиру. Все!

- Де інші речі?

- Інших речей немає.

- Покажи добровільно, якщо не хочеш мати проблему!

- Мені нічого показувати, це все, що в мене є.

- Ми все одно знайдемо, але тоді тобі гірше буде!

- Шукайте.

Митники розгорнули матраци, перемацали подушки, зазирнули в сундуки під лавами і на третю полицю. Безрезультатно. Вивернули кишені, роздягнули до трусів, прощупали шви на одязі - циклогексилнітрат зник безслідно. Ні погрози, ні умовляння не діяли - пасажир не намагався провезти через кордон заборонену субстанцію.

Упіймаши облизня, митники зрештою припинили свої нетрадиційні домагання, а пасажир повіз до міста Х великі сумніви у щирості братів. Гоша тихо посміювався у вуса. Стратегічний вантаж їхав у іншому вагоні з випадково (чи не випадково) зустрінутим на вулиці столиці гошиним другом. Друг знав про братство значно більше, ніж пересічні громадяни, тому завбачливо запропонував скористатися своїми послугами. На вокзалі міста Х він віддав вантаж. Місія була виконана.

Далі належало провести рекламну акцію. 9 Травня у Києві традиційно проходив парад. На параді завжди рухалася колона Вітряків - символ могутності молодої держави. Символ мав суттєвий недолік - за ним завжди тягнувся чорний шлейф смердючого диму. Потенційні лауреати Премії запропонували розпоряднику параду доставити необхідну кількість бездимної соляри. Привезений зі вже небратської і ще недружньої столиці циклогексилнітрат збільшував цетанове число палива, чим забезпечував повне згоряння і ліквідацію димного шлейфу. Хто поставляє паливо, той заробляє на його поставці. Боротьба гіпотетичної бездимності зі вже матеріалізованим парадно-торговим баришем закінчилася перемогою баришу. На параді не змінене низьке цетанове число звично зробило свою незмінно чорну справу. То й що?

Перша поразка не зламала волю до перемоги. Почалися плідні переговори на високих рівнях про блискучі перспективи, які відкриває циклогексилнітрат на міжнародних ринках Вітряків. Результатом став договір на поставку соляри для вітчизняних Вітряків, які саме готували до показу на міжнародній виставці в одній арабській країні біля місця з дивною назвою Аби-Каби, яке було чи то праматір'ю газелей, чи то великим родовищем нафти.

В призначений день Вітряк продемонстрував свою здатність працювати в умовах високогір'я і в піщаній пустелі, в умовах денної спеки і нічного холоду, на воді і на суші. Сам арабський шейх зацікавлено спостерігав за тим, що витворяв Вітряк. Закінчивши демонстрацію, Вітряк під'їхав до шейха і зупинився перед ним на розкішному килимі. Після того як шейх висловив своє захоплення екіпажу, Вітряк відправився на місце тимчасової дислокації, не залишивши після себе на килимі ні краплини оливи чи палива, не загубивши жодної гайки чи болта, і не образивши шейха нахабною хмарою чорного диму.

Вітряк Братів був гіршим, тому заздрісні Брати почали водити до нашого Вітряка екскурсії, показувати вразливі місця і розповідати про недоліки. Попри обіцянки, в Європу наш чудовий Вітряк не взяли, хоча спочатку спокусилися його дешевизною - для досконалості на борту не вистачало комфортного санвузла і сучасної електроніки. Останнє не було проблемою, Європа мала електроніки більше ніж досхочу. Проблему комфортного санвузла (але не електроніки) нещодавно успішно вирішили конкуруючі брати у своєму Вітряку з прекрасним іменем Армада. М'який диван міг би дати їм ще більше конкурентних переваг.

Згідно з законом збереження будь-чого, що в одне місце прибуде, те з іншого місця відбуде. Замовлення на наші Вітряки зменшувало кількість замовлень на європейські Вітряки, що, відповідно, вело до зменшення кількості робочих місць в Європі і могло створити соціальну напруженість. Тому все залишилося так, як було. Зате азійські правителі на соціальні проблеми не зважали. Минуло небагато часу і завод Z одержав від них замовлення на кілька сотень Вітряків.

Окрилені успіхом рекламної акції, концесіонери зі здобуття Державної премії приступили до головної частини плану - розробки моторної оливи для Вітряків. Моторні оливи можна порівняти з хлібобулочними виробами - всі вони складаються з борошна, але вигляд, смак, призначення залежать від того, що в борошно домішують, і за якою технологією випікають. Аналогічно всі моторні оливи складаються з базової оливи, а розрізняються домішками і технологією приготування.

То ацтеки з інками не знали, що таке мазниця з дьогтем, бо не змайстрували ні колеса, ні воза. Не відали вони, що мастило зменшує тертя і збільшує гарантійний термін експлуатації транспортних засобів. Тягли бідолахи все на своїх плечах і так втомлювалися, що не мали сили думати, як і хто за них буде доставляти камені для піраміди в Теотіуакані чи в Чолулу. Їх можна вибачити - навколо ні коня, ні вола, тільки індики. Ми з вами теж не стали б заморочуватися возом для індика.

Гоша і Танюша собаку з'їли на моторній оливі. Можливо, правильніше сказати "з моторною оливою"? Обійдемося без шокуючих деталей застілля, все ж мова про Міленіум. Вони не були серед провідних спеціалістів "Mobil", "Castrol", "Shell" або хоча б "Лукойл". Вони були звичайними рядовими, які носять в целофанових пакетах бутерброди поряд з маршальськими жезлами, по одному для себе і кілька запасних для потрібних людей. Хто усвідомив неминучість переходу від недобудованого комунізму до незапланованого капіталізму, той усвідомив і неминучість перетворення вчорашнього гегемона або на злиденного пролетаря, або на зажерливого капіталіста.

Після стабільного занепаду Міленіуму почався нестабільний розквіт. Збільшення кількості транспортних засобів майже на 50 % збільшило об'єм ринку моторних олив. Життя дає тільки один шанс. Ще можна було встигнути вхопити свою частку на особливо таємному ринку оливи для Вітряків. Дехто безуспішно пробував долучитися до класу капіталістів, випікаючи пиріжки і продаючи їх на ринках чи в електричках. Розбагатіти власною працею спробували і Гоша з Танюшею. Велике корито, бочка з базовою оливою, набір домішків, відомий кожному студенту хіммотологічних спеціальностей - в кутку цеху закипіла робота. Танюша наливала в корито оливу, додавала домішки і старанно перемішувала все великим дерев'яним веслом. Гоша налагоджував зв'язки серед виробників і споживачів оливи. Масштаб виробництва у кориті з веслом справляв неналежне враження. Не вистачало переконливої вивіски і солідної науково-виробничої бази, прикрашеної іменами академіків і професорів. Все потрібне було знайдене. Це в питаннях мови країна розділена, готівка і горілка об'єднали бізнеси Сходу, Заходу, Центру і Півдня. Спільними зусиллями була створена, випробувана, сертифікована і запатентована вітчизняна моторна олива для Вітряків. Нарешті можна було подати необхідні документи в Комітет з Державних премій України в галузі оливи і чекати довгоочікуваної нагороди.

Не так сталося, як гадалося. Невідомо хто і перед ким розпустив язика, але на засідання комітету крім заявлених потенційних лауреатів в особі Гоші і Танюші, директора заводу Z, керівника установи У, командира легіону Вітряків з настільки таємною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею, прибула особа з Центру, долучена до процесу в кориті з веслом, але не долучена до процесу з лауреатством. Особа з Центру заявила своє право теж бути лауреатом. Претендентам на Державну премію не забороняється доводити свої права у спосіб, який відповідає їхній природі і схильностям. Спосіб виявився настільки голосним і переконливим, що Комітет вказав на двері всім учасникам правового процесу.

Минув рік. Рани загоїлися і відболіли. За цей час Центр був викинутий з оливового бізнесу через голосні мовні протиріччя і потрапив під процедуру банкрутства. А не фіг! У новому році концесіонери з оливи у тому ж складі знову подали документи на здобуття Державної премії. Всі необхідні ритуали були виконані, ніщо не віщувало несподіванок. В призначений час почалося засідання Комітету, яке перервалося у зв'язку з терміновим надходженням важливої інформації - Командир легіону Вітряків з настільки секретною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею, взятий під варту за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Державна премія синім птахом щастя випурхнула у відкрите вікно і розтанула в сірому небі столиці.

Керівник установи Y через кілька років таки став лауреатом Державної премії, але вже в галузі Вітрякобудування. На той час інфляція обгризла Державну премію так, що премії йому вистачило тільки на святковий бенкет з нагоди одержання Премії, ще й довелося докласти з власних заощаджень. Вирощене на оливі Золоте порося схудло і, доки не здохло, треба було спішити розділити його між братами-кандидатами в лауреати. Ділити Золоте порося явилася ціла орда любителів оливи. Ще одному братству належало довести, що воно не було імітацією.

Радянська інтелігенція підтвердила прогноз класика теорії комунізму - коли ослабла залізна рука пролетаріату, інтелігенція покинула будувати недорозвинений комунізм і з не меншим ентузіазмом приступила до побудови монопольного капіталізму. Розум, не обтяжений знанням теорії функціонування капіталу, не здатен створити нічого кращого за хаос стихійного ринку, де людина людині вовк. Розум, необтяжений капіталом, але озброєний науковим комунізмом і соціалістичним змаганням, прагне передбачуваності і порядку. Він не приймає ідею ринкового хаосу і конкурентної боротьби не на життя, а на смерть. Діти досконалої бюрократичної системи зневажають аргументи Кольта, вони володіють потужнішою зброєю - папером з мокрою печаткою, який гарантує монопольне право на виробництво і реалізацію.

Концесіонери з виробництва оливи припізнилися на розподіл ринку. Змагання за Державну премію не принесло їм ні слави, ні грошей, але допомогло налагодити зв'язки у світі виробників, продавців і споживачів оливи. Олива, як золотоносна ділянка, її експлуатує той, хто прибіг першим, застовпив її і придбав дозвільний документ.

Казка про державне замовлення

Якщо Ви знаєте секрети виготовлення моторної оливи, це не означає, що Вам повезло. Повезе тоді, коли Ви захочете і зумієте розпорядитися цим з найбільшою вигодою для себе. Герої нашої казки знали, вміли і хотіли. Співвідношення домішків до базової оливи було визначене, випробуване і запатентоване як винахід. Оливу перевірили в багатоетапних випробуваннях, які завершилися звітами, довідками і технічними умовами з експлуатації Вітряків. Віднині і довіку Вітряки повинні були працювати на запатентованій оливі ОЙЛМОР КРАНТ Х-4042 ДТ. Всяк, хто порушить умови експлуатації, втратить право на гарантійне обслуговування і в разі поломки Вітряка почує: “КРАНТ – ремонт гарант, не КРАНТ – ремонт не гарант”.

Корито і весло в якості знаряддя виробництва відправилися в музей кустарних промислів. Треба було визначатися з надійними людьми, які здатні виробляти оливу в промислових масштабах і, головне, чесно робити відрахування авторської винагороди з кожного проданого кілограма оливи. Хто чесніший – Славойл, Галойл, Агройл? Виробник оливи для Вітряків одержував монопольне право поставляти її у всі місця дислокації і експлуатації Вітряків. Оскільки Вітряк – це державний стратегічний продукт, то олива для державних Вітряків закуповується з державного бюджету у великих об’ємах за великі гроші. Доступ до таких великих грошей – найщасливіша мрія як матерого монополіста, так і новонародженого капіталіста. Розпорядження цими коштами – щаслива дійсність як для досвідченого корупціонера, так і для корупціонера-початківця.

За збігом обставин винайдена олива мала в своїй назві слово ОЙЛМОР, тому вибір був зроблений на користь того виробника, який знаходився на березі моря. Ділові стосунки у відрядженнях зміцнювали не тільки готівка і горілка, але й море, крики чайок, ранкові й вечірні зорі. Партнерство переростало у братську дружбу, не затьмарену набігами “людей у чорному”. Але у казки про моторну оливу не буде традиційного кінця: “Вони жили довго й щасливо і померли в один день”. З оливовими концесіонерами трапився конфуз, суть якого описав відомий сатирик: “Не треба було чіпати горілку”.

Якщо тобі пощастило упіймати золоту рибку, не нахабній, співвіднось свої бажання з її можливостями. Якщо тобі пощастило заволодіти монопольним ринком, не нахабній, співвіднось свої можливості з бажаннями впливових конкурентів. Всі дороги ведуть до храму. Гоша впевнено йшов до свого храму і зустрів на цій дорозі оливового конкурента на прізвисько Рудий. Два зелених огірка виявили, що обоє йдуть до одного храму – до бочки з солоними огірками. Державна премія – то тьху, а не храм, Рудий на такі дрібниці не розмінювався. Між Гошею і Рудим виникло взаєморозуміння, яке дуже швидко переросло в братську дружбу.

Людині ніколи не буває досить. Якщо вона має багато, то хоче мати ще більше. Хвилі рукотворного моря плюскотять так само приємно, як і природного, і на його берегах столиця зі столичними принадами і можливостями, а не провінційне містечко з типовим набором принад – горілка, готівка, пляж. Та й спорідненість душ – не вигадка, а приємна дійсність. Це в шкільній арифметиці якщо до одного яблука додати друге яблуко, в сумі буде два яблука. З людьми арифметика дає несподівані суми непередбаченої якості. Братська дружба Гоші й Рудого в сумі дала бізнес-вибухівку з кодовою назвою АГРОЙЛ, яка повинна була знищити ОЙЛМОР. Задум був до геніальності простий. Гоша володів секретом виготовлення оливи ОЙЛМОР КРАНТ Х-4042 ДТ. Рудий мав можливість налагодити її випуск на своєму скромному підприємстві. Занісши, умовивши і натиснувши на певних осіб, які видають дозволи з печаткою на закупки і поставки оливи для Вітряків, нові бізнес-партнери приступили до реалізації плану завоювання ринку оливи для Вітряків.

Особисто в мене образ Остапа Сулеймана Берта Марія Бендер-бея викликає тільки позитивні емоції. Винахідливого, цілеспрямованого, енергійного і невгамовного творця свого щастя доля закинула в пасивну орду любителів державної халяви. Хіба не зрозуміло, що орда не здатна збудувати ні комунізм, ні капіталізм, ні собачу будку.

Здавалося б, шекспірівські пристрасті відпалали в минулому. Люд дрібніє у змаганнях за те, що складає суть людського щастя: кохання і багатство. Кохання виявляється зрадливим, багатство – минущим, змагання – марним. Наш прихід у життя ледь помічає чиновник, який виписує “Свідоцтво про народження”. Нашого “Свідоцтва про смерть” жадібно чекає маленька зграйка працівників ритуальної служби, медицини і міліції, які з нього матимуть зиск. Між цими двома подіями безплідне поле сірих буднів.

Якби СРСР сконав років на двадцять раніше, зараз був би Гоша доларовим мільйонером, а не скромним шефом одного з десятків підрозділів установи Y. Годі зітхати: “Якби молодість хотіла, якби старість могла”. Гошина старість і хотіла, і могла. Споріднена душа Рудого теж і хотіла, і могла. План доступу до коштів державного бюджету складався і втілювався в життя вже без Танюші. Вона дочекалася внуків і втратила інтерес до кохання, до багатства, до корита з оливою і вибула з боротьби за філейну частину Золотого поросяти.

Моральний кодекс будівника монопольного капіталізму не встановив обмежень на засоби ведення конкурентної боротьби. Засобів не надто багато. Засіб № 1 – рекламування власних переваг, засіб № 2 – дискредитація конкурента, засіб № 3 – поєднання засобів № 1 і № 2. Вигадувати щось інше – все одно що вигадувати особливу конструкцію п’ятого колеса до воза. Умови складалися найсприятливіші. На місце вчорашніх партійних висуванців прийшли сьогоднішні політичні пристосуванці. Невігластво робить розум пристосуванців довірливим, а мову шахраїв переконливою. Слова: лужне число, зольність, закоксованість, зношеність, температура застигання, лако- і нагаровідкладення викликали у невігласів розм’яшення мозку, супроводжуване пароксизмами довірливої любові до здатних авторитетно і переконливо жонглювати цими словами. Вельможні невігласи не надто шанують злиденних розумників, але охоче користуються їхньою готовністю прислужитися за незаслужено малу частку заслужено великої винагороди.

Гоша з Рудим почали сумісну операцію з рекламування продукції Агройл. Гоша знав домішки і технологію, Рудий мав власне виробництво більше за корито. Перший вихід Агройлу на ринок державних закупівель спричинив перший скандал: “Украли!”. Подібна прикрість колись завадила Великому Комбінаторові Остапу Бендеру завоювати прихильність Зосі:

– Послухайте, що я накропав учора вночі при миготливому світлі електричної лампи: Я мить чудову пам’ятаю, /Коли з’явилась вперше ти, /Немов святе видіння раю, /Взірець краси і чистоти. Правда ж гарно? Талановито? І тільки на світанку, коли були дописані останні рядки, я згадав, що цей вірш вже написав О. Пушкін. Який удар з боку класика!

Остап Бендер на цьому припинив зазіхання на права Пушкіна, навіть заради кохання Зосі він не став переставляти місцями рядки, щоб перетворити оригінал на невпізнанну копію: “Коли з’явилась вперше ти, /Я мить чудову пам’ятаю, /Взірець краси і чистоти, /Немов святе видіння раю”. Рудому не заважала бендерова щепетильність у ставленні до чужих авторських прав. Тому склад оливи Агройл відрізнявся від складу оливи Моройл лише порядком переліку складових у Таблиці функціональних домішків. Але Моройл, на відміну від Пушкіна, міг пильнувати завойовану частку ринку, тому кинувся до суду захищати її від зайд. Судді хоч і не були експертами в галузі оливи, але при розгляді наданих обома сторонами авторських документів все ж змогли побачити, в чому полягає новаторський вклад Агройл у розробку оригінальної моторної оливи.

Якби ж то тільки порівняли порядок рядків! Хтось напоумив суддів витребувати для ознайомлення різні документи з печатками: випробування оливи, сертифікати, звіти, довідки, дозволи. Гоша кинувся добувати необхідні папери, користуючись своїм службовим положенням в установі Y. Але хто б надав їх за спасибі в умовах, коли персонал установи сидить, як голодні грифи в пустелі на верхівках дерев, виглядаючи хоч якоїсь поживи. Рудий міг стати поживою, тому почув: “Давайте договір, давайте оливу, оплатіть роботу – будуть вам і випробування, і висновки”. Ринкові перспективи змусили Рудого піти на значні витрати. Ах, бочки з точками і бочки без точок! Ах, бочки з правильною оливою і бочки з неправильною оливою! Де це все? Для чого це все? Моройл однак одержав рішення суду, яке підтвердило його монопольне право на поставку оливи для вітчизняних Вітряків.

Інший би обтерся і здався. Але ні Гоша, ні Рудий не збиралися здаватися. Програти бій не означає програти війну. Так доречно палала справжня війна. Різко виріс попит на оливу для Вітряків. В хаосі війни виріс шанс вихопити нарешті свою частку. Змінилися обставини, змінилися засоби. Не вдалася операція з рекламування, могла вдатися операція з дискредитації. Умови для цього склалися сприятливі. Радянська бюрократія зі схованими до слушної нагоди партійними квитками, які документально засвідчували розум, честь і совість, пройшла процес люстрації і стала до державного керма такою, якою була насправді: без розуму, без честі і без совісті.

Колись потужне виробництво Вітряків здрібніло, виродилося. Викрутка і ковадло не найкращі інструменти для виготовлення Вітряка. В польових умовах Вітряк, замість розмахувати крилами, безпорадно завмирав, розсипався від поломок і неполадок. Хто винен? Звичайно ж, не конструктори, вони вже або по закордонах, або на заслуженому відпочинку. Звичайно ж, не технологи – цих дармоїдів давно позвільняли за скороченням штатів, як рудимент совка. Звичайно ж, не контролери – навіщо контролювати найсвідоміших і найреволюційніших робітників. Звичайно ж, не робітники – де взяти інших працювати в таких умовах і за таку платню. Як не крути, звичайно, винна у всьому… Та ні, не невістка, про яку ви подумали. Винною призначили оливу!

Почалася масштабна операція “Дискредитація”. Складно визначити підкилимний внесок Гоші і Рудого у кримінальну справу проти конкурента. найімовірніше спрацювали перевірені часом засоби – доноси в компетентні органи. Власники Моройл одержали підозру про злочин, кримінальну справу, і статті у ЗМІ з описами їхньої злочинної діяльності по зниженню дієздатності Вітряків шляхом поставок неякісної оливи. Ті, хто ще вчора не знав про існування слів зольність і закоксованість, сьогодні бадьоро рапортували про підривну діяльність ворожої агентури по збільшенню закоксованості вікон циліндрів і виникненню задирів поршнів через оливу з високою зольністю.

Якби Гоголь працював у лабораторії, якою керує Гоша, то діалог голови з козаком Чубом був би таким:

– А дозволь тебе запитати, чим ти змащуєш свої чоботи, смальцем чи дьогтем?

– Моторною оливою ОЙЛМОР КРАНТ Х-4042 ДТ. Ця олива годиться тільки на те, щоб мастити нею чоботи.

Гоша і Рудий не мали нічого проти монопольного ринку розвиненого соціалізму. Партійний квиток у кишені був вхідним квитком у вище коло вершителів людських доль і давав приємне відчуття значущості, причетності і долученості. Крах був несподіваним. Таку країну зруйнували! Таких людей з вершини Олімпу кинули на самісіньке дно Мордору! З чіткої стратегічної лінії партії народився хаос мільйонів тоненьких індивідуальних пунктирчиків. Куди? З ким? Як? Вчорашні брати по партії вмить перетворилися на вовків по бізнесу, прораби комунізму переродилися в акул капіталізму. Хто сказав, що зміна суспільних формацій може тривати десятиліттями, а то й століттями? Покоління радянських людей, підготовлене до життя при комунізмі, перевзулося в повітрі і приземлилося в капіталізмі, наче там завжди й було, хто з тачкою, хто з заводом, хто з легіоном іржавих Вітряків.

В яких академіях вони встигли пройти курс науки як списаний в утиль металобрухт перетворити на новенький Вітряк за допомогою банки фарби і пензля? Виблискуючи оновленим декором, відправилися Вітряки на жнива війн, наших і чужих. Неприємності почалися майже відразу. Фарба й пензель годяться, щоб малювати Потьомкінські села, але ж у свій час Потьомкін вимагав від селян з намальованих сіл тільки посмішок, поклонів і радісних вигуків “Слава!”, а не м’яса, молока і хліба. Мальовані Вітряки повинні були виконувати поставлені завдання, а вміли вони робити тільки те, що вже звикли робити – розвалюватися. Хто винен? Так олива ж.

От не слід було чіпати оливу. І хоча не Гоша з Рудим торгували ветхими Вітряками, як новими, але вони відразу відчули, вітер змін. Їх визнали солоними огірками, тобто, своїми, і як кваліфікованим експертам, доручили провести експертизу й надати висновок. І вони зробили логічний висновок – неякісну оливу ОЙЛМОР КРАНТ Х-4042 ДТ необхідно вилучити і замінити на оливу АГРОЙЛ 15WT-40KWT. Пустили козла в капусту! Нарешті державне замовлення саме пішло в руки Гоші з Рудим. Аж тут так невчасно з азійської країни прийшли вісті, що Вітряки й там почали розвалюватися. І ніякого пояснення, якими шляхами і з чийого дозволу туди потрапила олива АГРОЙЛ 15WT-40KWT. Там Вітряки перефарбовані, тут дозволи підроблені. Але не думайте, що це кінець нашої казки.

Далі буде