Вечір. Кіт Васька заступив на чергування у всесвітній мережі. Зручно вмостившись на колінах господаря (Гм-гм! Варто розібратися, хто тут господар!), поклав лапи на клавіатуру і приступив до зчитування новин із монітора. Людське життя його цікавило мало, треноване око вихоплювало з потоку новин шифровки центру Всесвітньої Асоціації Котових (ВАСК). Коли траплялися повідомлення про кривди бездомних котів чи поневіряння кошачих у приватних зоопарках, мимоволі Васьчині пазурі на третину вгрузали під шкіру "господареві”. І не треба ойкати, хотіли війни – отримуйте.

Буденне життя Васьки (такі імена мають всі таємні агенти ВАСК) не порушували ні природні, ні суспільні катаклізмами. Його героїчна душа прагнула подвигу, самовідданого служіння і навіть героїчної загибелі задля порятунку цивілізації котових. Домашньому котові, який спостерігає життя за вікном, сидячи на підвіконні, або в моніторі комп'ютера, забравшись господареві на коліна, нагода для подвигів випадає не часто.

Цього разу, залишившись сам один біля комп’ютера, Васька наважився – лапи вправно забігали по клавіатурі, набираючи давно задумане: "Васьки всього світу – єднайтеся!”, удар по клавіші "Enter” і заклик відправився шукати своїх у всесвітній павутині.

Васька вже почав дрімати, як здалеку долинуло слабке "У-а-а!” (так повідомляють про свій прихід у світ всі живі істоти від приматів до одноклітинних включно). Васька нашорошив вуса. "У-а-а!” – вже гучніше.

- Ви хто? – швидкий рух лап по клавіатурі.

- Ми з Вами однієї крові, - прилетіла відповідь.

Васьчине серце тьохнуло солов’єм. Але природна обережність взяла гору.

- Однієї – це якої? Ваш родовід, паспортні дані і фото, будь ласка.

- Гаразд, але тільки одночасно з Вами. Чому я маю Вам довіряти? – м’яко, але твердо відгукнулася мережа.

- На рахунок три обмінюємося інформацією, - взяв ініціативу на себе Васька, - Один, два, ТРИ! - удар по "Enter” і погляд у монітор.

Голосне "М'яв!” - і надіслане фото Васька споглядав уже сидячи на шафі.

- Куди Ви поділися? Що сталося? Я Вам не подобаюся? – засигналив монітор.

Засоромлений Васька повагом сповз з шафи і повернувся до комп’ютера, де з монітора зирив на нього якийсь вовчисько. Васька взявся розглядати єдинокровця – миролюбна поза і відстань у кількасот чи тисяч кілометрів не порушували відчуття безпеки. Заспокоювало і те, що в книгах Васька не зустрічав розповідей про війни між вовками і котами. Про всяк випадок Васька уточнив:

- Ви зумієте залізти на дерево або... на шафу?

Що сам Васька вміє лазити по деревах, він не став би стверджувати, бо за все життя заліз тільки на одне дерево. Знання методу математичної індукції і прагнення оперувати лише науково доведеними фактами не дозволяли йому поширити один випадок на два чи енну кількість. А ось запитання про шафу мало життєво важливе значення. Шафа теж була одна, але Васька залазив на неї у разі небезпеки багато разів. Йому зовсім не хотілося опинитися на своїй шафі одночасно з незнайомим вовчиськом.

- Залазити на шафу мені ніколи не доводилося. А що робити на шафі? – мережа проігнорувала дерева, що видалося Васьці дуже підозрілим.

- Ви завжди запитуєте, що Вам робити? – огризнувся він.

- Вибачте, будь ласка, я не хотів Вас образити. Ви вірно зауважили деяку некоректність мого запитання. Мені дуже прикро, що наше знайомство починається з непорозуміння. Я ніколи в житті ні з ким не сварився. Мені здалося, що Ви могли б розповісти про шафи багато цікавого. Я ніколи не бував на шафі.

- На шафі можна думати про різні розумні речі. Я полюбляю забратися на шафу, де немає жодної живої істоти, і думати про устрій світу... іноді у віршах, - поблажливо розтлумачив Васька..

- О! Ви теж думаєте віршами! – емоційно відгукнулася мережа.

- Так. Але свої думки я думаю здебільшого чужими віршами, - сховав Васька пазурі в подушечки і скромно розпушив вуса.

- Я теж чужими, але вони для мене такі рідні, як свої, - ще скромніше промурмотіла мережа.

- Ви теж кіт Васька? – довірливо натякнув на своє таємне призначення Васька.

- Ні, я звичайний службовий пес, - втратив пильність співбесідник.

Васька усвідомив себе у світі аж на шафі, де дряпав кігтями стіну, намагаючись забратися ще вище. Він добре знав свої можливості і розумів природу доступних вивченню речей. Нерозумна дія присоромила Ваську. Він давно експериментально довів, що вище шафи неможливо забратися. Звідси можна тільки звалитися або стрибнути вниз.

Крадькома Васька поглянув на монітор – чи не помітив вовчисько котячої ганьби. І знову засоромився, бо добре знав, що при відключеній веб-камері його ніхто не бачить. Непомічена ганьба ганьбою не вважається.

Васька знову зліз зі своєї шафи і рішуче відбарабанив у простір:

- Скільки існує світ, ніколи не товаришували коти з собаками. Вас у школі цьому не вчили?

- Вибачте, якщо я Вас ненавмисне налякав. Я повинен був завбачити таку різку реакцію. У вас така вразлива душа!... Як я міг! Ніколи не зможу собі вибачити, якщо не заспокою Вас прямо зараз! – миролюбно замуркотіла мережа.

- Гаразд, заспокоюйте, тільки швидше, бо я поспішаю! – ображено відгукнувся Васька і вмостився зручніше.

- Я хоч і службовий пес, але не зовсім службовий і не повністю пес. У мене є багато друзів серед котів. Одного з них, точніше, одну з них звуть майже так, як Вас – Кася. Мені подобається її муркотіння. Я так не вмію, але хотів би навчитися. Давно хотів потоваришувати з поетичним, розумним і незалежним котом. Саме таким, як Ви. Я дуже ціную незалежність, властиву всім котам. Я теж в душі незалежний і часом ніби кіт. Чому б нам не спробувати просто потеревенити?

Васьчині пазурі знову сховалися в подушечки. "Кася”, - подумки промуркотів він, а в голові вже сам по собі складався план. Котяча підступність брала верх над новонародженим дружнім почуттям:

- Вибачте і Ви мою нетактовність. Я теж люблю теревені. Ми можемо теревенити через Всесвітню мережу міжкотового телепатичного зв'язку. Вона значно швидша, зручніша, не потребує спеціального обладнання, і має для теревенів багато сервісів, недоступних у звичайному інтернеті. Ви користувалися телепатичною мережею? – нейтрально дружнім голосом поцікавився Васька.

- Ні, але якщо Ви мене докладно проінструктуєте, я зроблю все, що для цього треба, - довірливо відгукнулася мережа.

- Закрийте очі і промовте "Я – Васька” .

Минув день, другий, третій... Васька щодня сигналив "Васьки всіх країн – єднайтеся!” Жодного відгуку. Третій тиждень тонув у мовчанні. І Васька здався. Він забрався на шафу і промовив: ”Я – Васька!” Шафа не врятувала - кігтиста лапа дряпонула по писку. Васька навіть не м’явкнув. За другим разом він встиг ухилитися, за третім - злетів з шафи, яка не рятувала, а тільки обмежувала поле для маневру.

- Пробачте, я більше не буду, - заволав він у простір

- Що не буду? – відгукнувся простір.

- Самі знаєте що, - ухилився від відповіді і від ще одного удару лапою Васька.

- Я знаю! А чи знаєте Ви? - прогриміло з простору.

- Знаю, - м'явкнув Васька.

- Що "знаю”? - не втихав простір.

- Ви – не Кася, - знічено визнав Васька.

- А хто я, - не вгамовувався простір.

- Здравія бажаю, пане полковнику Всесвітньої Асоціації Котових! – бадьоро відрапортував Васька і, задерши хвіст, втік зі Всесвітньої мережі міжкотового телепатичного зв'язку.

- Як звідси вибратися? – неслося йому вслід, але Васька вже був далеко.