Братик Бі сидів під грушею і милувався вечірнім краєвидом – різнобарв’ям осінніх дерев і різнобарв’ям неба. Зеленіла смужка вечірньої зорі на заході, багрянів горизонт на сході, між ними на голубому небі рожевіли розкидані сонцем завитки чарівного  листопаду з райського дерева щастя. Братик Бі вважав райське дерево щастя метафорою, а не гіпотезою. У нього була власна цілком земна теорія щастя, яку він невпинно розширював і вдосконалював. Знання теорії загального щастя наповнювало його індивідуальним заячим щастям. «Треба б додати до теорії розділ про залежність глибини щастя від інтенсивності монохроматичних смуг у спектрі вечірнього сонячного світла», - думав він, переводячи щасливий погляд то з заходу на схід, то зі сходу на захід, то проробляючи те ж саме з північчю і півднем. Уява вже підказувала йому потрібну формулу: інтенсивність смуг спектра щастя прямо пропорційна  інтенсивності монохроматичних смуг спектра сонячного світла. 

Осінь радувала тишею. Після перших заморозків листя висохло і завмерло на гіллі, чекаючи вітру, який започаткував би довгожданий листопад. Братик Бі любив осінь за неповторюваність земних листопадів і різноманітність небесних вистав зі світла й хмар. Жодна його осінь не була схожа на іншу. Навіть моркву кожної осені він знаходив на іншому полі. Віра в те, що вона десь є, додавала йому сил, коли ноги починали переконувати очі, що на всій землі не залишилося жодної морквини. Зрештою він емпірично відкрив Закон незмінності кількості моркви, яким стверджував, що загальна кількість моркви на землі є величиною сталою. Такими ж емпірично підтвердженими були наслідки з цього закону:

Наслідок 1. Якщо заєць шукає поле з морквою, він його знайде.

Наслідок 2. Якщо заєць не знаходить моркви, він не заєць.

Після Великої пожежі улюблена груша, хоч і не рясно, але все ж вродила. Грушки були смачними, і Братик Бі подумував, що слід їм теж відвести належне місце в теорії щастя. Додатковий параметр у Законі незмінності кількості моркви порушував  його стислу стрункість - кількість грушок під грушею не була сталою величиною. Непокоїв емпірично доведений факт – чим менше родило грушок, тим більшим було щастя від поїдання кожної з них. Напрошувався Закон повноти щастя: чим менше грушок, тим більшим щастям наповнена кожна з них. Братик Бі не міг прийняти очевидний наслідок: нульовий урожай грушок наповнений безмежним щастям.

Грушки змусили Братика Бі перейти від милування краєвидами до роздумів про універсальність законів заячого щастя. Слідування цим законам могло зробити щасливою всю заячу спільноту. Чому тільки заячу? Слід універсалізувати поняття щастя, адже всі живущі мають однакову білкову природу, тому закони щастя повинні бути для всіх однаковими.  Але як дослідити  універсальне білкове щастя, якщо тобі емпірично доступне тільки щастя заяче? У Братика Бі думки про нездійсненне  викликали розпач. Його власне неуніверсальне щастя почало швидко танути. Аж тут почулося знайоме:

- Моє шанування, Братику Бі.

- Мої вітання, Братику Му, - відгукнувся Братик Бі, - Ви, як завжди, несподівано. Чи вдалим було полювання?  Ви потрапили під дощ?

На небі все ще де-не-де сяяли рожеві завитки,  ллючи струмені світла, а не дощу. Ліс був сухий,  Братик Му, хоч і мокрий, був  придатний для обговорення теорії універсального білкового щастя. Братик Бі налаштувався на дослідження.

- Полювання не було невдалим, бо його зовсім не було, - розсудливо і зважено, як завжди,  заговорив Братик Му.

Помітивши, як враз сполошився Братик Бі, негайно його заспокоїв:

 - Я повертаюся з рибалки. Люблю посидіти біля річки з вудкою, старію мабуть, люблю тишу й самотність. Миші обридли, за зайцями гасати не хочеться. Після Ваших розповідей про всеохоплюючу заячу любов у кожному зайцеві ввижаються мені Ваші любі родичі, яких не можна кривдити. Не переходити ж мені на морквяну дієту. Ви не заперечуєте проти того, щоб вовки харчувалися карасями?

Братика Бі морквяна дієта влаштовувала більше. Каротин, гемоглобін, вітаміни чудово впливали на якість заячої шубки. З початком морквяного сезону хутро вилискувало, шовковилося, щічки рум’янилися, вуса розпушувалися, а кількість щастя в кожній морквині, на відміну від грушок, залишалася сталою. Братику Бі не жаль було моркви для Братика Му, в чому він тут же його запевнив.

- Я можу показати Вам своє поле з морквою. Немає моркви смачнішої за Каротель. Вашим дітям вона теж сподобається – солодка, духмяна, хрумка, сама в рот так і проситься. За нею не треба лізти в воду, як за карасями. Бачте, як Ви промокли. Мабуть займалися підводним полюванням? Вже холодно, недовго й простудитися, - Братик Бі так пройнявся турботою про здоров’я Братика Му, що на якийсь час забув про намір прилаштувати вовче щастя до своєї універсальної теорії.

-  У Вас хибні уявлення про рибалку, - поблажливо відгукнувся Братик Му. – Це Вам треба забратися на морквяне поле, щоб поласувати морквою. До мене на берег карасики самі вискакують.

- Як це, самі? Вони хочуть, щоб Ви їх з’їли? – Братик Бі неабияк здивувався такому різновиду білкового щастя. Морква з грядок сама до нього не вискакувала. Доводилося добряче потрудитися, щоб її видобути з грунту.

- Ні, вони хочуть поласувати смачнішою і духмянішою за моркву наживкою, яку я для них приношу.  Вони ковтають разом з наживкою схований в ній гачок, до гачка я прив’язую волосінь, волосінь прив’язую до вудила, яке тримаю в руці. Як тільки карась ковтає наживку, я смикаю вудило, карась вискакує з води на берег. Тут я його й ковтаю.

- З гачком і без солі? – налякано прошепотів Братик Бі. Він уявив, як його разом з гачком у морквині Братик Му висмикує з морквяного поля і ковтає без солі.

- Та не лякайтеся так, гачок мені не зашкодить, я його відразу виймаю, щоб ловити ним інших карасів, - Братик Му вирішив, що Братик Бі злякався, як би він не наковтався гачків і не захворів.

- Але ж Ви обманюєте карасів. Ви уявляєте, якими нещасними вони себе відчувають? - Братик Бі уявляв, як це воно, намірившись смачно пообідати, самому перетворитися на обід. Братик Бі не терпів обману навіть щодо моркви, а карасі, на його думку, відчували більше й складніше, ніж морква.

- Спробуйте вийти за межі заячих уявлень про щастя.  Якби Ваша воля, все живе на землі мало б щастя харчуватися тільки морквою, - Братик Му не виявив ні найменшого бажання перейти на морквяну дієту заради щастя карасів.

- Не тільки морквою! Є ще грушки, капуста, яблунева кора і багато інших смачних речей! Ви не задумувалися над тим, що прагнення щастя властиве всім живим істотам, а відчуття щастя  універсальне? Карасі, яких Ви їсте, теж прагнуть щастя! – тут Братик Бі відчув, що крім нього у всьому світі нікого не хвилює щастя карасів. Та й його воно почало хвилювати тільки зараз як складова універсального білкового  щастя.  Він навіть пожалкував, що так багато часу приділяв моркві й досі не завів знайомство з жодним карасем. Братик Му міг би заповнити прогалину в його знаннях про карасів.

- Розкажіть, будь ласка, про карасів, які вони? – зважився на розвідку Братик Бі.

- Вони смачні! – розповідь Братика Му про карасів виявилася на диво короткою.

- Я не про це запитую. Чим вони живуть? Чого прагнуть? – наполігся Братик Бі.

- Чим живуть? Живуть вони тим, що знайдуть у воді. За моїми спостереженнями, здатні цілісінький день порпатися у багнюці, вишукуючи там щось поживне для себе. Ковтають все підряд і не думають про щастя черв’яків, личинок і комах, які потрапили їм до рота. Їсти й спати – ось і все їхнє щастя.

- Ви, мабуть, помиляєтеся. Подивіться на них, як вони вранці й увечері вистрибують з води. Я думаю, що вони прагнуть літати, як чайка на ймення Джонатан Лівінгстон, - Братик Бі відчув, що його з області гіпотез зносить в область метафор, і замовк.

- Я до карасів ставлюся з такою ж любов’ю, як Ви до моркви, - примирливо проказав Братик Му. – Якщо хочуть, нехай літають. Але якби Вам довелося ганятися за літаючою морквою, чи не почали б Ви харчуватися не такими спритними, як морква, карасями?

Розмова про карасів не просунула Братика Бі ні на крок в теорії універсального білкового щастя. Їсти обманутих карасів і ганятися за літаючою морквою йому не хотілося. Зрештою після вдалої рибалки в очах Братика Му не проскакували хижі іскри, а бесіда була пізнавальною і повчальною. Махнувши лапою на  щастя карасів, Братик Бі взявся досліджувати вовче щастя:

- Братику Му, якби Вам дозволили обирати, ким бути, Ви б захотіли залишитися вовком? – Братик Бі цим запитанням хитро замаскував інше – у чому вовче щастя.

- Я вже думав про це. Колись я хотів мати крила, як у сови, щоб літати. Не так, як літають карасі, а по справжньому. Просто совою не хотів би бути, сови мені не подобаються. Хотів бути крилатим вовком. Але крила заважатимуть ловити мишей. Вони зайві й під час рибалки. Згодилися б крила полювати на крилатих зайців, а зі звичайними зайцями я й без крил добре справляюся.

Братик Му затнувся і подивився, як відреагував на його слова Братик Бі. Братик Бі сидів тихо, поставивши торчком вуха-прапорці, чекав подальшої розповіді про вовче щастя. І Братик Му продовжив:

- Після знайомства з Вами, на зайців я полюю віртуально і гіпотетично. Тому крила і в цьому випадку будуть непотрібні.  Залишуся я тим, ким є, і таким, як є.

- Ви хочете сказати, що Ви щасливий бути вовком? – перепитав Братик Бі.

- Щастя – це така річ, яка помітна лише здалеку, зблизька її не роздивитися. Можливо, колись виявиться, що саме зараз я щасливий.

- А чи не хотіли б Ви стати зайцем, - Братик Бі мав добру душу і готовий був поділитися здобутими секретами універсального заячого щастя.

- Ні, не хотів би. Бачте, сидите Ви під грушею на узліссі не з зайцем, а з вовком. Та й я маю втіху від розмов саме з зайцем. Якби було інакше, не було б цих розмов. Можете сказати, це звичка, чи щастя?

В теорії універсального білкового щастя  відповіді на це запитання ще не було і Братик Бі відмітив для себе, що слід дослідити залежність інтенсивності  щастя від тривалості звички.

Авжеж, Братик Му вмів делікатно ставити завдання.