Їжачок Юрчик народився таким крихітним, що мама їжачиха загубила його в траві. Юрчик залишився сам-один на зігрітій травневим сонечком землі. Чи то він так злякався, чи так і повинно бути у новонароджених їжачків, його рожева шкірка почала покриватися дрібними пухирчиками. З них проткнулися м'якенькі білі голочки, які нікого не могли вколоти і ні від кого не могли захистити. Якби його помітила якась пташка, то дзьобнула би. Якби його помітила земляна жаба, то злизала б довгим язиком. Якби його помітила ящірка, то б проковтнула. На щастя, Юрчика cховав від усіх широкий лист подорожника. Час тягнувся дуже повільно. Юрчик чекав маму, але мама не приходила. Юрчик почав тихенько плакати, як плачуть усі загублені діти. Ніхто не зважав на його сльози.

В цей час біля тополі відбувалося щось незвичайне. У королеви мурашника Ерешкігаль виросли крила. Всі мурахи зібралися разом з нею зустрічати повелителя сонця Нергала. Коли Ерешкігаль зустрінеться з Нергалом, він забере їх усіх на небо. Там мурахи стануть зірками, а їхня королева Ерешкігаль - Місяцем.

Мурахи хвилювалися. Вони ніколи не бачили Нергала і кожен боявся, чи не буде боляче ставати зіркою. Як витримати, не скрикнувши? Зірки повинні мовчати. Варто хоча б застогнати, і падаючою зіркою полетиш вниз на землю, де знову станеш мурахою.

Королева Ерешкігаль розправила крила. Це був знак вирушати в дорогу. Першими відправилися вперед розвідники. За ними з мурашника вийшли воїни, готові захистити свою королеву. Останніми вирушили фуражири. Їм у поході належало дбати про харчі. Поряд з королевою йшли слуги і робітники, готові виконати будь-який наказ королеви. Чорна мурашина смужка потягнулася з мурашника в Невідомість на зустріч з Незвичайним.

Ви мабуть думаєте, що світ складається з доріг, які ведуть до Мети. Але ж ні! Світ складається з перехресть, на яких відбуваються зустрічі і вирішуються долі. На одному з таких перехресть мурахи-розвідники натрапили на хлипаючого їжачка Юрчика. Вони оглянули його здалеку, потім зблизька, потім полоскотали його вусиками і навіть вкусили за м'якенькі голочки. Юрчик вирішив, що прийшла його мама. Він зрадів так сильно, що мурахи-розвідники відчули його радість своїми вусиками-антенами. Вони подумали, що Юрчик радіє зустрічі з мурахами, і побігли до королеви зі звісткою, що зустріли Нергала.

- Який? Який він з себе, повелитель Сонця Нергал? - захвилювалася королева. Вона боялася, що йому можуть не сподобатися її блискучі прозорі крила, гладенька чорна шкіра, тендітна талія, тоненькі лапки і великі круглі очі.

- О, королево! Він незвичайний! - в один голос відповіли мурахи-розвідники.

- Він схожий на мене? В нього теж є крила? - непокоїлася королева.

- Він схожий на Сонце - круглий, теплий і на всі боки від нього розходяться білі промінчики.

В душі королева сподівалася, що Нергал виявиться крилатим чорним мурахою. Вони змахнуть крилами і разом злетять на небо. Там облаштують затишний мурашник, в якому щасливо житимуть разом зі своїми небесними дітьми. Як на небі опиняться безкрилі підлеглі її королівства, Ерешкігаль не знала. Про це повинен був подбати Нергал. Вона не опиралася долі і відразу полюбила Нергала – тепле кругле Сонце з промінчиками.

Королева знову змахнула крилами і чорна мурашина смужка простелилася до листа подорожника, під яким схлипував Юрчик. Мурахи не чують звуків, вони слухають запахи і розмовляють запахами. Тому вони не чули, що Юрчик плаче, але відчули, що він голодний. Звісно, дорога з неба на землю дуже далека і забирає багато сил. Королева Ерешкігаль побачила свого судженого. Вона знала, що він буде незвичайним. Саме таким повинен бути повелитель Сонця - теплим сонечком з промінчиками. І йому потрібна допомога. Ерешкегіль віддала наказ нагодувати Юрчика.

Фуражири побігли на пасовище, де мурахи-пастухи випасали кілька сотень попелиць. Полоскотавши вусиками їхні животики, вони одержали від них краплинки солодкого сиропу і поспішили з ним до Юрчика. Мурашине молочко припало до смаку їжачку. Він наївся і заснув. Королева Ерешкігаль оберігала його сон. Як тільки їжачок прокинувся, вона знову наказала мурахам його нагодувати. Вона мала терпіння дочекатися, коли Нергал набереться сил і вони разом полетять на небо.

Минув день, другий, третій... Мурахи піклувалися про малого їжачка. Він швиденько ріс і набирався сил. Через два тижні в нього відкрилися оченята і він побачив королеву Ерешкігаль, яка не відходила від нього ні на мить.

- Мама! Яка гарна моя мама! – подумав Юрчик і кожна його голочка випромінювала любов до неї.

Ерешкігаль відчула його любов, її крильця затріпотіли від щастя. Її сонечко, її Нергал впізнав і полюбив свою королеву. Вона змахнула крилами і знялася в повітря. Але Нергал залишився на землі. "Мабуть, він не відновив сили і сьогодні ще не зможе летіти", - подумала Ерешкігаль і повернулася до Юрчика. "Я теж зможу літати, як моя мама! В мене теж будуть такі гарні крила, як у неї", - радів Юрчик і ворушив лапками, щоб злетіти.

Він ніколи не бачив нікого, крім мурах, тому уявляв себе таким, як вони. Він не вмів лічити, тому вважав що в нього не чотири, а шість лапок, як у мурахи, і всього два вусики. В Ерешкігаль не було голочок, і їжачок не міг зрозуміти, чому. Зрештою вирішив, що коли він виросте, то в нього теж не буде голочок, а буде чорна, блискуча шкіра, і такі ж гарні, прозорі крила, як у мами.

Юрчик навчився бігати, голочки його стали сірими й гострими. Він охоче їв жуків, хробаків та іншу живність, яку приносили мурахи. Зрештою він і сам навчився ловити все, що бігало, стрибало, повзало біля нього. Особливо йому смакували дощові черв'яки. Юрчик ріс швидким і вправним, але вже знав, що цього замало. Мурахи чекали, коли він разом з їхньою королевою полетить на небо.

Треба було вчитися літати. Юрчик почав придивлятися, як це роблять птахи. І нарешті все зрозумів. Треба забратися на гілку і змахнути крилами. Юрчик помахав своїми лапками і розгубився. Лапок було більше, ніж у птаха крил. Якими з них треба махати, передніми чи задніми?  Він знову придивився до птахів, як вони сідають на гілку задніми лапками, обхоплюють її пальцями, щоб не впасти, потім підстрибують і швидко-швидко махають передніми лапками.

Юрчик знайшов дерево з низькою гілкою, на яку можна було видряпатися. Відштовхнувся від гілки і не встиг махнути лапками, як ткнувся носом в траву. Він не розгубився. Неподалік вчилися літати перепелята - вони теж махали крилами і бігали по землі. Бігати на задніх лапках і розмахувати передніми лапками було ще гірше, ніж злітати з гілки. Юрчик втішив себе, що йому не треба бути перепілкою, і знову поліз на свою гілку. Він то махав лапками і зістрибував з гілки, то зістрибував з гілки і махав лапками. Але знову і знову тикався носом в траву.

- Ти надто великий, тобі треба великі крила. Спробуй махати не лапками, а листами лопуха, - підказала йому горихвістка, яка з цікавістю спостерігала за Юрчиковими польотами.

"Як це я сам не здогадався?" - аж скрикнув Юрчик і мерщій кинувся до лопухів. Він швидко відгриз два величезних листа і подався з ними до своєї гілки. Розчепірив лапки, замахав лопуховими крилами і полетів.

- Дивіться, дивіться! Їжак летить! - зацвірінчали, защебетали, затьохкали птахи.

А Юрчик летів все вище й вище. Королева Ерешкігаль помітила в небі свого Нергала і теж змахнула крилами. Вона догнала Юрчика, і вони разом прилетіли на небо. Там Юрчик став Нергалом, повелителем Сонця, а мурашина королева Ерешкігаль стала Місяцем. Звичайно, вони забрали до себе всіх своїх мурах. Виявилося, що стати зіркою зовсім не боляче, тільки лоскотно. Мурахам на небі весело, але якщо хтось голосно засміється, то від сміху може впасти на землю і знову стане мурахою. Коли чуєте сміх з неба, негайно загадуйте бажання, бо услід неодмінно побачите падаючу зірку.