Після доброї вечері настає час розумних роздумів про різні дурниці. Сьогодні Васька роздумував про природу могутньої Руки, яка водить перед його носом мишоподібним клаптиком, прив'язаним до нитки, і про витоки сили, яка змушує його кидати всі справи й легковажно ганятися за цим клаптиком. Звісно, Васька знав, що переслідує подобу миші, що натомлений марною біготнею, буде жалкувати за втраченим часом. Але хіба в нього є вибір? Світ так влаштований, що коли немає реальних цілей і героїчних звершень, навіть погоня за подобою свої жадань дає можливість відчути повноту життя і готовність до чогось більшого й важливішого, ніж зміна чохликів, розвага у "Хто там?" чи мандри у Всесвітній мережі міжкотового зв'язку.

Авжеж, чохлики... Васька один за одним перевірив стан свої чохликів. Чохлики були в ідеальному стані. Час розваги у "Хто там?" ще не настав. Васька не зловживав містичними відчуттями, які пробуджує ця розвага у господаря - що занадто, то не здраво! Всесвітня мережа?.. Від однієї думки про неї мимоволі васьчине хутро на загривку стало дибом, гострі кігті войовниче виткнулися з м'яких подушечок, а з його горла вирвалося грізне шипіння. Ні, спогади про полювання в Мережі за Чарівним Чайником діяли на нього гірше, ніж грайливі стрибки за подобою миші. Хоча, якщо вдуматися, Чарівний Чайник був подобою клаптикової миші, теж без реальної цілі і без можливого звершення.

З приземлених спогадів васьчині думки  перемкнулися на узагальнення. Хто й навіщо викликає несподівані збурення у тихому плині буття?.. Це запитання мало глибокий сенс. Васька знав різницю між життям і буттям. Для життя достатньо турбот про харч, сон, фізкультурні вправи для підтримання здоров'я у досконалому пружному тілі і безподійних краєвидів за вікном. Буття стає вищою формою життя завдяки  прагненню до неможливого, нездійсненного, незбагненного. "Коли моє життя перетворюється на буття, тільки тоді я - Васька!" - гордо подумав Васька.

Почувся дивний шерех. "Ой, лишенько!" - майже скрикнув Васька і чимшвидше подряпався на рятівну шафу. Але чарівні слова для телепортації у Всесвітню мережу міжкотового зв'язку вже були сказані. Замість шафи він опинився на тому самому місці, звідки колись давно ганебно втік. Сильний овечий запах і зібгана овеча шкура в кутку нагадали про неприємну пригоду, яку Васька намагався забути. Ні, Ваську вже не надихав заклик "Васьки всіх країн, єднайтеся!" Він знав, що є велика ймовірність зазнати єднання не зі спорідненою душею іншого Васьки, а з Неваською. Таке єднання буває болючим.

Васька поборов у собі бажання прибрати з Мережі смердючу овечу шкуру і подався геть. Вже сидячи на шафі, він почав  роздивлятися, чи не прихопив з Мережі чогось чи когось зайвого. "Ой, леле!" - скрикнув подумки Васька. В його зручному кріслі перед монітором розсілася істота, про яку складно було сказати, чи здатна вона стягнути його з шафи. Над спинкою крісла стирчали гострі сірі вуха, з сидіння звисав пухнастий сірий хвіст. Істота вправно маніпулювала мишею і зчитувала заголовки васьчиних Універсалій. Багато років складав він з різнобарвних скелець своїх спогадів мозаїку універсального буття. Попри незавершеність Універсалій (так він називав плоди своїх узагальнюючих  роздумів), результат йому подобався. Усамітнений розум здатен робити відкриття і насолоджуватися ними. Він терзається сумнівами, потребує розуміння і боїться неприйняття.

Васька завмер, намагаючись за ворушінням вух і здриганням кінчика хвоста зрозуміти, що перед ним - розуміння чи несприйняття. Пауза тягнулася. Васька втрачав інтерес до вух і хвоста - він хотів би сидіти в зручному кріслі, а не щулитися під стелею на шафі. Але як змусити істоту забратися геть, не наражаючи себе на небезпеку. Якби з-за крісла було видно, чи небезпечні в неї зуби й кігті...

Зрештою Васька зважився на делікатне "М-р-р..."  Замість вух з-за крісла показалися білі ікла, а хвіст поступився місцем кігтистій лапі. Це був Вовк.

- Вибачте великодушно. Здається, це Ваше крісло, - Вовк удавав чи й справді вважав, що саме так належить вітатися, коли сидиш не на своєму місці.

Васька від несподіванки зашипів і спробував вигнути дугою спину. Шипіння вдалося, але спина вперлася в стелю, тому Васька так і залишився лежати, всім черевом припавши до шафи.

- Ваші записи дуже цікаві. Я не міг відірватися від читання, - Вовк продовжив удавати чи й справді вважав, що Васька чекає його суджень про свої Універсалії.

Васька знову зашипів, але не дуже грізно, бо добре слово й Васьці приємне.

- Ще раз перепрошую за вторгнення. Ви, мабуть, мене шукали в Мережі міжкотового зв'язку? Мені приємно було побачити Вас там при доброму здоров'ї, - розтікся люб'язностями Вовк, ніби не чуючи васьчиного шипіння.

Підступність взяла гору над безпорадним шипінням. Васька сховав у подушечки гострі кігті і миролюбно промуркотів:

- О! Ви не забули чарівні слова, які телепортують у Мережу?

- Звичайно, я нічого не забуваю. Для цього треба сказати: "Я - Васька".

Істота Вовка зникла в ту ж мить. Протяг з Мережі дихнув на шафу запахом овечої шкури. Васька спокійно зліз з шафи і всівся перед монітором. Задумавшись на мить, він записав свою чергову Універсалію: "Нічому двічі не бувати". Здається, колись вже було: "Не можна двічі увійти в одну й ту ж річку". Але така Універсалія не годиться для котів, бо вони й одного разу не входять в річки. Тому Васька похвалив свій винахідливий розум і подався спати. Йому снилося, що він марне намагається вхопити мишоподібний клаптик за нитку, яку смикає Рука, яка керує світом.