"Той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, не знає. (Лао-цзи)

Васька - не витвір уяви, хоча й це теж. Васька - представник своєї безпородної породи, в міру вдумливий, в міру підприємливий, в міру ліричний, хоча перше, друге і третє з властивими тільки йому особливостями. Його компліментарний портрет (теж не витвір уяви) явив би зеленаві очі з вертикальними чорними зіницями і розкішне руде хутро, в міру пухнасте, в міру золотисте. Не варто ігнорувати поперечні сірі смужки на лапках і надмірно пухнастому хвості - рудименти його спорідненості з тиграми. Звичайно, ні за розмірами, ні за вдачею тигром він не був, а був звичайним Ваською з власноруч роздрукованим на принтері сертифікатом про причетність до Всесвітньої АСоціації Котових (ВАСК) і оплаченим правом на користування Всесвітньою Мережею Міжкотового зв'язку 24 години на добу впродовж кожного з днів тижня.

Е-хе-хех... Давненько Васька не відправлявся в любі йому мандри Мережею на пошук уявних пригод. Давненько Васька не віддавався мирному дріманню на диванчику. Де та Мережа? Де той диванчик? Війна залишила руїну від мирного життя. Під час одного з обстрілів Мережа, диванчик, рятувальна шафа, безліч любих речей і сам Васька розлетілися врізнобіч. Васька приземлився на власні лапки в незнайомому місці, яке називається фронт.

Перший порух серед гуркоту, грому, гвалту і бруду - забитися в якусь шпарку і зробитися невидимим. Васька розпластався і поповз шукати порятунку, гидливо збираючи на стерильно білий живіт пил, сміття і реп'яхи. Не в сяючій золотом шубці виконувати б такі маневри! Як хотів Васька бути зараз зеленим, бурим, сірим, чорним, будь-яким, тільки не рудим.

- Ану йди сюди! - гримнув над Ваською голос. Васька завмер.

- Агов, побратими, дивіться, якого диверсанта я впіймав, - сильна рука підняла Ваську за загривок. Васька навіть не пробував опиратися.

- Ти ба, рудий Москаль заблукав, - озвався інший голос. Навколо здійнявся сміх.

- Схоже, недавно забрів сюди. Шукав порятунку від війни, а прийшов у саме пекло.

- Хіба це пекло, то ти в Маріуполі не був. Там було пекло. А тут... Таке... - розважливо заперечив інший голос.

- Рудий мабуть голодний. У когось залишилося щось придатне котові на корм?

- Пусти його в бліндаж. Хай мишей ловить.

- Нинішні коти не знають, що таке миша. Мій домашній на мишей навіть не дивився. Я пробував сам ловити їх для нього. Принесу, пущу перед ним, а він підійде, обнюхає, відвернеться і йде геть.

- Нам такий не треба, нам треба мишолов.

Васька вслухався з тривогою, доки не зрозумів, що ці чоловіки не заподіють йому нічого лихого. І замуркотів, чим викликав чергову хвилю інтересу до себе:

- Ти ба, який голосистий. Хай залишається, буде бліндаж від мишей охороняти. Може він і  не знає, що таке миша, зате миші зають, що таке кіт.

Так почалася військова служба Васьки. Служити довелося з позивним Рудий Москаль. Годували непогано, але Васька знав і кращі часи.

Закінчувалося сухе літо. Буріла трава, з дерев падало поодиноке листя, не дочекавшись справжньої осені і справжнього листопаду. Васька знав свій окоп, свій бліндаж, свою миску і своє місце в кутку на підстилці. Але все частіше котяча допитливість зривала його з місця і відправляла в мандри по околиці. Все частіше чиясь рука брала його за загривок, піднімала вгору, розвертала писком на південь і наказувала: "Туди не ходи, там москалі".

Природа Васьки наказ "Не ходи" миттєво транслювала в повеління: "Піди, рознюхай, розвідай". Повеління природи бувають згубними і навіть вбивчими. Але чи не буде вбивчим знання  тільки свого бліндажа, своєї траншеї і бійців свого підрозділу? Одного дня рознюхування, розвідування і виходи за межі дозволеного привели його до іншого бліндажа, іншої траншеї й незнайомих бійців.

- Смотри, какой красавец приблудился к нам! - незнайома рука вхопила Ваську за загривок і відірвала від землі.

- Не боись, иди сюда, не съедим, мы уже пообедали, - відгукнувся інший.

Перед носом Васьки на землю поставили бляшанку:

- Давай, Рыжий Укроп, рубай мясо рубленное закусочное, у нас в сухпайке еще шесть банок осталось. С нами не пропадешь.

Їсти не хотілося. Васька кілька разів ввічливо ткнувся носом в банку і відійшов. Мовляв, нас і вдома непогано годують.

- Че пришел, если не голодный? Позиции фотографировать? Разведчик?

Васька зіщулився, відчувши загрозу.

- Че разорался, видишь, напугал кота. Иди сюда, Рыжий. У меня дома такой как ты Мурчик.

Ласкава рука почала вигладжувати котові спинку. Від задоволення він замуркотів.

- Ты смотри какой мурлыка. Мой такой же. Если вернусь, может уже и не узнает.

- Узнает. Я на Севере три года вкалывал, вернулся, кот меня на пороге встретил, несколько дней с рук не слазил, все свои песни перепел, которые сочинил без меня.

Під спогади про далекі доми і котів Васька спокійно задрімав. Прокинувся, коли вже вечоріло. Час повертатися, вдома зараз вечеря. І Васька почимчикував через поле до свого бліндажа.

- Эй, Рыжий, вернись там мины, - заволав услід вже знайомий голос.

 Васька тільки хмикнув собі в вуса. Він відчував небезпеку і обережно обходив залізні штуки, сховані в траві й присипані грунтом. Вдома вже хвилювалися:

- Ти де був? Не ходи до москалів, бо з'їдять або замучать. Ходи сюди, тебе вечеря чекає. Бач, змусив хвилюватися, чи нічого з тобою не сталося.

Ваську гладили, Ваську тримали на руках і всіляко раділи його поверненню. Оточений любов'ю і втішений увагою Васька помуркотів та й заснув. Прокинувся він з жовто-блакитною стрічечкою на шиї. Після сніданку ще подрімав і відправився знайомою дорогою до нових товаришів.

- О! Рыжий Укроп вернулся. Понравилось у нас. Ну, иди сюда. Не голодный?

Васька байдуже відвернувся від бляшанки з м'ясом рубленим закусочним.

- Ты смотри, пришел с желто-блакытной лентой. Нет, Укроп, по твоему не будет - ребя, есть у кого наш триколор? Давайте сюда. Не нужно нам здесь бандеровское знамя.

І ось вже жовто-блакитна стрічечка змінена на трикольорову, Ваську вичухують, виглажують і пропонують частування на вибір. Васька задоволено мружиться, муркоче і дрімає в дружньому товаристві.

Увечері вже в своєму бліндажі виявляють трикольор у Васьки на шиї.

- От кляті москалі, свою ганчірку причепили нашому котові. Це український кіт. Він ходитиме з нашим двокольором.

По обіді в іншому бліндажі відбулася вже звична заміна символів на Васьчиній шиї. Надвечір чиясь рука засунула Васьці під трикольорову стрічечку паперову цидулку. З нею він і повернувся до свого бліндажа.

- Ану, Москалику, що це ти приніс? - зустріли Ваську в рідному бліндажі. - О! Та тут записка від москалів.

- Ану, читай.

- Укропы, завтра в 8 утра мы будем на Вас наступать. Уберите Рыжего, штоб нечаянно его не прибили. Мы постреляем немного и вернемся. Вы нам подыграйте, постреляйте тоже. Давайте жить дружно.

- Іч чого захотіли! Москаль як не збрехне, так і не дихне. Хочуть, щоб ми їх підпустили поближче, і тут вони нас візьмуть як курчат.

- Може й не брешуть. Мабуть, там теж люди.

- Які люди - орки!

- Орки, орки... Бог їм теж людську душу дав. І жити хочуть так само, як ми. Може й не збрехали. Скількох людей проти їх волі сюди пригнали. Чи може ми хочемо людей вбивати? Це ж гріх великий. Не можна порушувати Божу заповідь "Не вбий!"

Погомоніли, порадилися і вирішили завтра стріляти в повітря, а там видно буде.

Вранці після сніданку Ваську закрили в бліндажі в ящику з-під артилерійських снарядів. Рівно о восьмій москалі здійняли стрілянину. Васька в щілину дивився, як бійці з бліндажа розбіглися по траншеї, почали відстрілюватися. Грім, гуркіт, свист куль, виття мін, вибухи гранат тривали більше години. Зрештою стихло. Ваську випустили з ящика.

- А що, не надурили москалі. Шалений був бій, ворожа атака відбита і ні вбитих, ні поранених. Спасибі, Рудому Москалю і котовій дипломатії. Не дарма харчі переводить.

Так і повелося: щодня Васька після сніданку йде до москалів на гостини, увечері повертається додому у рідний бліндаж. Його не засмучує що в одному бліндажі звуть його Рудим Москалем, а в іншому - Рижим Укропом. Час від часу за своєю патріотичною стрічечкою на шиї приносить повідомлення з одного окопа в інший і в призначений час відбувається умовний бій, в якому багато стрільби, але немає загиблих. Отак би і всю війну.

Васька запишався своєю дипломатією. Він знав секрет, як зупинити війну. Якщо звичайних людей загнати в дві траншеї з бліндажами і наказати їм убивати один одного, так не може тривати вічно. Васька читав про фронтове братання між росіянами й німцями, англійцями і австрійцями. Коли Перша світова війна перетворилася на позиційну, а відстань між окопами склала від десятків до кількох сотень метрів, починалося спілкування між ворогами. Різдвяне перемир'я 1916 року запам'яталося спільним співом в різних окопах "Stille Nacht, heilige Nacht!", "Silent night! Holy night!", "Тиха ніч, свята ніч!", обіймами, обміном подарунками і навіть футбольними матчами. Люди не хочуть вбивати людей і не хочуть бути вбитими. Вони знайдуть спільну мову і зупинять війну, треба тільки дати їм подивитися очі в очі. У Першу світову війну братання зупинили розстрілами і постійними переведеннями підрозділів з одного місця в інше, щоб не встигали познайомитися, не подивилися один одному в очі. Але тоді не було розвідувальних дронів, які відразу давали б артилерії координат переміщуваних колон. Зараз є вибір між піхотою в захищених бліндажах і беззахисною піхотою на марші.

А як же сотні тисяч вбитих, скалічених, замордованих у цій війні? Хіба це можна забути, вибачити? Якщо розпалювати ненависть в живих, уцілілих, якщо переконувати, що по інший бік орки або фашисти, вбитих, скалічених, замордованих буде все більше й більше. І ненависті ніколи не буде краю. Війну зможуть зупинити не керівники держав, не політики і не дипломати - тільки звичайні люди, відірвані від родин, вдягені в однострої і озброєні, тільки вони зможуть сказати " Ні війні!", але сказати одночасно. Люди не хочуть вбивати людей і не хочуть бути вбитими. Вони знайдуть спільну мову і зупинять війну, треба тільки дати їм подивитися очі в очі. У Першу світову війну братання зупинили розстрілами і постійними переведеннями підрозділів з одного місця в інше, щоб не встигали познайомитися, не подивилися один одному в очі. Але тоді не було розвідувальних дронів, які відразу давали б артилерії координат переміщуваних колон. Зараз є вибір між піхотою в захищених бліндажах і беззахисною піхотою на марші.

"Коли немає ворогів, то не буває війни" (Лао-цзи)

Про Рудого Москаля розповів снайпер з південного фронту з жахливим ПТСР. Почав словами: "Я вбив людину". І продовжив:

- Я не можу спати. Я зовсім не можу спати.

- Вам треба терміново лікуватися. Це само не минеться.

- Та був я у психолога. Вона мені показала два акркуші: білий і червоний. І запитує: "Який тут аркуш зелений?" Я ж не чокнутий. Потім обстежили мозок і сказали, що ушкоджень мозку немає. Все.

Доброволець. На війні з першого дня. Зараз йому 24 роки.

"Тиха ніч" (нім. Stille Nacht) — різдвяна пісня колядка, створена в Австрії 24 грудня 1818 року, нематеріальна культурна спадщина ЮНЕСКО. Текст написав вікарій церкви св. Ніколауса, поет Йозеф Мор (Fr. Joseph Mohr), музику - шкільний учитель, композитор і органіст Франц Грубер (Franz X. Gruber).