У нас прийшла нова влада сюди, і дуже-дуже-дуже велике дякуємо всі кажемо Світличній нашій, губернатору, тому що вона нарешті нам дала змогу, щоб нормальні дороги були. Коротше кажучи, все у нас добре зараз.

http://objectiv.tv/301017/148537.html

http://kharkivoda.gov.ua/ru/video/89290

Україна  - місце, де справи витіснені розмовами про них, почуття - імітацією почуттів. Зіткнувшись з проблемою, суспільство кидає всі сили на те, щоб оцінити її значущість, масштаби, кількість втягнутих в її розв'язання і кількість тих, на чиє життя вона вплине, шляхи вирішення аналогічних проблем у світі, можливі варіанти вирішення в Україні. Вичерпавши наявний ресурс розумової енергії, знесилене суспільство перемикає увагу на чергову проблему, масштабнішу чи дрібнішу. Хоча дрібних проблем не буває. Мої співгромадяни, мої земляки живуть проблемами космічних масштабів. Закінчилася епоха великого соціального експерименту. Продовження не хоче ніхто, але також ніхто не знає, що повинно прийти їй на зміну. Влада розгублена, народ без лідерів безпорадний, сильні й ініціативні чинять сваволю, вони знають, чого хочуть принаймі для себе.  Мова перетворилася на засіб безпредметної соціалізації.

Не хочеться думати, що більшість працюючих ходить на роботу задля одного - говоріння з собі подібними. Але життєвий досвід дістає з сундуків пам'яті книжку з яскравими картинками з різних рівнів суспільної піраміди говоріння. Тільки конвеєр цеху емальованого посуду метизного заводу був місцем з потогінною організацією праці. Розмовляли мало - заробляли гроші і давали план. Коли планова державна економіка зазнала краху, задекларований ринок повинен був її врятувати. За щучим велінням... 

Завод після акціонування і кількаразового перерозподілу акцій став збитковим і припинив свою діяльність. Ефективний власник порізав і здав на металобрухт заводське обладнання. Зараз на місці цехів руїни - рівномірний шар битого бетону. Трамвайна зупинка "Метизний завод" чекає вже не ефективного власника, а іноземного інвестора, який на місці руїни збудує щось ефективне, а ми зможемо обговоримо плюси й мінуси залучення іноземного капіталу. І передамо свій великий привіт тій чарівній Щуці, яка про нас дбає. 

Що з нами? Чому змінюються портрети на стінах, але не змінюється зміст життя? О так! Треба обирати, переобирати і знову обирати, доки суспільство очолять гідні, прогресивні, ефективні і добропорядні лідери. З надією вдивляємося в кожне нове обличчя і шанобливо вивішуємо черговий портрет того, кого ощасливили своєю ірраціональною вірою. 

І ось щаслива тіточка з села Мала Цапівка медоточить на адресу губернатора області Юлії Світличної, яка помітила зі свого кабінету цапівське бездоріжжя і наказала відремонтувати 6,5 км дороги зараз і 23,5 км у майбутньому. Харківщина вірить, що черговий губернатор дбатиме про народ, доки ця віра теж не розтане в осінньому чи якомусь ще тумані, як розтанула віра у всіх попередніх негідників і злодіїв. 

Яка сила змусить цю країну працювати на себе?

Люди потребують поклоніння надлюдському в храмі, мистецтві, сексі, наркотиках, війнах, у всьому, що дає можливість пережити екстатичний досвід, в надреальності відчути глибинну суть життя. Мільйони років еволюції визнали життєздатною людину, яка мислить категоріями космічних масштабів, але діє в масштабах сім'ї, делегуючи реалізацію космічних задумів іншій, ідеалізованій людині. Споконвіку займалися своїми, малими справами, а Богу доручалися великі справи. 

Сьогодні з  раціонального  життя витісняється раціональна діяльність, зникли підприємства, які давали відчуття причетності до суспільного життя, де реалізовувалася потреба бути корисним суспільству. В умовах беззмістовності, безцільності існування, говоріння переміщує раціональне мислення в область ірраціонального. Навколо особистостей, навіть не видатних, творяться культи. Ідеалізуючи іншу людину,  ми знімаємо з себе відповідальність за свою неспроможність. 

Щоб мати дорогу, в моєму колгоспі виділили гроші і техніку, насипали щебінь і настелили асфальт від ферм до молокозаводу, від колгоспного току до елеватора. І не передавали велике-велике-велике спасибі Першому секретарю Херсонського обкому КПРС. Якщо в селі немає грошей на школу, лікарню, дорогу, то звідки їм взятися в державному бюджеті. Тільки не треба казати, що там  розікрали те, що не заробили тут.