„Боги успадковують один від одного атрибути і віруючих”(Станіслав Єжі Лец „Непричесані думки”)

На краю землі, де перетинається паралель з меридіаном, є місцина з досконалим світоустроєм - Покровка. На крайньому сході Покровки маленька Молдаванка притулилася до Догмарівської балки. Як Білий Ніл зустрівшись з Голубим Нілом перетворюється на Великий Ніл, так Догмарівська балка, зустрівшись з Богданівською балкою, перетворюється на Велику Сірогозьку балку, одну з найбільших балок Північного Причорномор’я. Уздовж балки три вулиці біжать паралельно екватору зі сходу на захід. На дев’ятому кілометрі цей біг перепиняє меридіанна вуличка, геометрія якої відображена в назві – Матня. Її городи полощуть ноги у невисихаючій калюжі - безіменній затоці Сірогозької балки.

Споконвіку в поті чола свого покровчани добували хліб насущний, плодилися і розмножувалися, славили Бога, ідолам не поклонялися, не призивали Бога свого всує, відпочивали, шанували, не вбивали,  прелюбів не чинили, не крали, неправдиво не свідчили, не жадали ні ослів, ні рабів. І молили, щоб було так нині, і прісно, і навіки віків.

* * *

Згідно з теорією комунізму, досконалий такий світоустрій, в якому знаряддя і продукти праці належать державі. Просвітленим головам не бракувало політичної волі для втілення теорії в практику, бракувало виконавців. Покровка була втягнута в революційну війну за комунізм. Настав кінець „нині і прісно, і навіки віків”.

Ми вже обговорили деякі проблеми індустріалізації на прикладі створення радянського трактора за американськими зразками [URL=https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/26090/user_id/1506.phtml]Трактат про трактор[/URL] Поговоримо про деякі проблеми модернізації села. І тут змагання економіки Радянського Союзу з економікою США було таким же успішним, як змагання Еллочки Щукіної (Людоїдочки) з американською мільярдеркою Вандербільдихою.

В СРСР створювалася потужна, неефективно керована промисловість, яка потребувала великої кількості некваліфікованих робітників. У 1927 – 1930 рр. питома вага вихідців з села в комплектуванні робочої сили промисловості складала 40 %, у 1931 – 1932 рр. – 65 %, у 1933 – 1937 рр. - 54 %. У 1931 році було ліквідоване безробіття. Кількість міського населення перевищила показники 1913 року і продовжувала щороку збільшуватися на 1,5 – 2,0 млн. чол. Перешкодою стрімкій індустріалізації став голод. На початок 1928 року у всіх містах СРСР була введена карткова система на продукти харчування.

У 1928 році сільське господарство вийшло на довоєнні показники: посівні площі склали 94,7 %, а валовий продукт - 91,9 % від показників 1913 року, але товарна частка зерна (та, що надходила на ринок) у 1928 році складала лише 10,3 млн. тон, тоді як у 1913 було 21,3 млн. тон. Ліквідація великих і зменшення кількості середніх землеволодінь, які до революції забезпечували 70 % товарного зерна, привели до зменшення майже вдвічі кількості зерна на продаж при порівнюваному загальному зборі зернових. Значна частка продуктів харчування, вироблених у дрібних господарствах, йшла не на ринок, а на вигодовування худоби і птиці та покращання харчування самих селян.

Діяв закон Чаянова: „Всяке сільське трудове господарство має природну границю своєї продукції, яка визначається співрозмірністю напруженості річної праці сім’ї зі ступенем задоволення її потреб. Межею селянських зусиль є задоволення потреб сімейного харчування”. Наслідком дії цього закону в СРСР стало скорочення товарного виробництва продуктів харчування як при примусовому вилученні продуктів праці (продрозверстка), так і при заохочувальному підвищенні цін на продукти харчування (НЕП). Виходом з ситуації могла б стати механізація сільської праці. Але дрібні селянські господарства не мали ні коштів для закупівлі сільськогосподарської техніки, ні бажання кооперуватися для її придбання.

Партійне керівництво країни мало єдино вірну теорію і політичну волю для її реалізації. Колективізація дозволяла укрупнити і механізувати  господарства, зменшити споживання продовольства сільським населенням, покращити забезпечення продовольством міського населення. У 1930 році в колгоспах і радгоспах працювали 200 тисяч тракторів, на кінець 1937 року - 345 тисяч тракторів і 129 тисяч комбайнів радянського виробництва. Державні машинно-тракторні станції (МТС) на договірних засадах обслуговували колгоспи. Результати радували, проблема забезпечення міст продовольством була вирішена, з 1 січня 1935 року відмінені картки на хліб, у жовтні – картки на м’ясо, жири, овочі. Все більше зерна йшло на експорт – уряд мав надію збільшити надходження валюти для закупівлі технологій і обладнання для промисловості.

Комуністична ідеологія довела свою життєздатність і готувалася завоювати світ. Через створений у березні 1919 року Третій Комуністичний Інтернаціонал налагоджувалися канали вивозу золота з Росії для фінансування світової революції. Майже всі новозбудовані підприємства мали подвійне призначення – крім автомобілів, тракторів, паровозів вони випускали гармати, військові літаки, бронетехніку. Робітники МТС стали резервом, який можна було будь-якої миті мобілізувати на війну.  

На цій переможній комуністичній ноті ми з Вами повернемося до дорогої моєму серцю степової Покровки. Адміністративно-територіальне підпорядкування Покровки часто змінювалося. Це дещо затруднює пошук статистичних даних. До 1923 року вона входила до Нижньосірогозької волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, з 1923  до 1932 року – до Мелітопольської округи Катеринославської губернії, з 1932 року – до Дніпропетровської області.

У 1921 – 1923 рр. тут було проведено розподіл землі, на кожного їдока виділялося від 2,5 до 3,25 десятин (2,73 - 3,55 га) землі. Менше 10 % одержаних від радянської влади земельних наділів передавалися в оренду, решта оброблялася власниками. У моноліті комуністичної теорії знайшлися нірки і шпарки, придатні для порівняно безбідного життя селян, далеких від будь-яких ідеологій і революцій. Але вони недовго розкошували на ситних харчах, добутих власною працею. Пересидіти революційні перетворення не вдалося нікому.

До 1 січня 1928 року наша округа виконала план хлібозаготівлі на 67,6 % (ринкові ціни на зерно були майже вдвічі більші за державні закупівельні). В цьому ж році почалася непотрібна з точки зору здорового селянського глузду колективізація. На 1 жовтня 1931 року Мелітопольська округа відзвітувала про повну колективізацію. У 1929 році в Покровці були створені три колгоспи. Мої веселі земляки з Молдаванки назвали свій колгосп „Червоне дишло”. Згодом колгоспи були об’єднані в один колгосп імені Куйбишева, уродженця Омська, члена Політкомісії ЦК по боротьбі з байсько-куркульським опором в Узбекистані.

Держава карала колгоспи за невиконання плану хлібозаготівлі припиненням виділення промислових товарів, забороною на будь-яку торгівлю, безспірним стягненням хліба, стягненням м’ясних штрафів, виключенням з колгоспу ледарів з примусовим вилученням у них хліба, виселенням до Сибіру. А плани не виконувалися!

Після виходу постанови Центрального Виконавчого комітету та Ради Народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 р. у Дніпропетровській області на 1 листопада було засуджено за крадіжки хліба 3973 людини, з них до розстрілу — 112. Від 1 листопада до 5 грудня засуджено 1242 людини, з них до розстрілу — 62, до ув’язнення на строк від 5 до 10 років — 480. Крадіжкою хліба вважалося навіть зрізання колосків на присадибній ділянці.

Не дивлячись на те, що урожай зернових був звичайним для цих місць (у 1932 році – 6,1 ц/га, у 1933 році – 8,9 ц/га), вилучення зерна „під мітлу” для державних поставок стало причиною голоду.

Цілими сім’ями люди кинулися рятуватися в містах. Зовсім поряд з 1927 до 1937 року будувався Дніпрельстан. Покровчани, серед яких була і Софія, рідна сестра моєї бабусі, подалися на новобудову. Можливо, вона тут серед новоявлених пролетарок, які потрапили в кадри хроніки - з носилками, тачками, лопатами. Радянська влада звільнила жінку від хатнього рабства і долучила до великої справи будівництва комунізму.

З коментарів

Ланецкий

Для рассуждений о размерах наделов необходимо знать некоторые особенности землепользования в России до революции. В соответствии с Указом об освобождении крестьян было введено общинное земледелие по всей территории империи, кроме средней Азии, кавказа.
Это вызвало известное Польское восстание 1863 года.
Польским его можно назвать условно. Восстание охватило все территории бывшей Речи Посполитой, где традиционным было подворное земледелие.
Подворное земледелие в Речи Посполитой предполагало неделимость участка, право его продажи и покупки.
Собственно таким было и условие закрепления земли за селянином.
Он не имел права оставить надел, при этом запрет оставлять надел распространялся на старшего сына. Все остальные дети были совершенно свободными. Если же у магната был другой освободившийся надел, то он мог закрепить его за любым незакрепленным селянином, сделав его холопом, что обозначало арендатора без права отказаться от аренды.
Вот люди и привыкли к таком положению дел. Поэтому общинный порядок вызвал восстание.

Результатом этой коллизии стал Указ от 1864 года об особенностях землепользования "в губерниях Западного и Югозападного края". Которым закреплялось подворное (фермерское) землепользование. Но селяне не закреплялись за наделом, а были обязаны, в случае нежелания обрабатывать - продать.

Поэтому основная масса средних хозяйств находилась как разна этих территориях.
А это - Привислянские губернии, Виленский край, современные Латвия, Эстония, Финляндия, большая часть белорусии, украина (как раз в пределах Линии Ланецкого)

Вот замечательная карта, которая показывает распределение земель

 
Ваша Первопокровка - типичная московия - полное преобладание общинного земледелия, чересполосица и распределение земли по едокам.

Крупные и средние хозяйства имели место быть в зоне действия указа 1864 года на основе приобретения наделов и их консолидации.
В зоне действия указа 1861 - лишь на основе краткосрочной аренды. Апи этом субъектом выступали со одной стороны - арендатор, с другой стороны сельская община в лице старосты, а на землях Войска Донского - в лице станичного атамана.
Понятно, что старосты и атаманы не голодали.

В 46 губерниях Европейской России, за исключением казачьих земель, на общинном праве землёю владели в 1905 г. 135 315 общин (81,1%), 8 680 796 дворов (76,1%). В их пользовании находилось 91 220 973 десятин надельной земли (81,7%). Подворное землевладение имело следующие показатели: 31 858 общин, 2 735 059 дворов, 20 446 189 десятин.
Подворное землевладение господствовало в западных губерниях. В Гродненской, Ковенской и Минской губерниях общинное землевладение совсем отсутствовало. В Подольской губернии оно было отмечено только в двух сёлах, правда, довольно больших.

Имеются ввиду села на берегу Кодымы и Сухого Егорлыка.. Подольская губерния это север Николаевской и Одесской обл., запад Кировоградской, Винницкая и Хмельницкая обл.
Кстати, одно из них - город, где живет Левитаненко. Т.е. та часть Бирзулы, что на правом берегу Егорлыка - была селом с общинным землепользованием Подольской губернии, а на левом - селом Бирзула Херсонской губернии.

Кстати, а каким было татарское названия Первопокровки?

В южных губерниях, степных и чернозёмных, происходила борьба между общинным и подворным землевладением. На западе чернозёмной полосы (в Полтавской губернии) преобладало подворное землевладение, а к востоку общинное землевладение становилось господствующим. В степной Новороссии, сравнительно недавно заселённой выходцами из центральных губерний, преобладало общинное землевладение. Однако община здесь не имела вековых традиций и не отличалась прочностью.

Это о Покровке..

В северных, центрально-промышленных, средневолжских и нижневолжских губерниях, а также в Заволжье господствовало общинное землевладение. В губерниях Оренбургской, Астраханской и Казанской в 1905 г. не было зафиксировано общин с подворно-наследственным землевладением. В Московской губернии были отмечены только две такие общины (очень небольшие).

Сравните. В Гродненской губернии не зафиксировано ни одной общины с передельным землепользованием, а в Оренбургской - с надельно-наследственным. В Подольской - лишь две с общинно-передельной (на самой границе с Новороссией), а в Московской - только две с надельно-наследственной.

И обратите внимание. Община имела право сама выбрать себе способ землепользования.
Для этого надо было провести раздел и указать, что он окончательный.

И за 50 лет никто так этого и не сделал.

Случайность? Не думаю

Еще раз повторю.
В российской империи были следующие губернии, в которых преобладало подавляюще надельно-наследственное землепользование, при этом губернии т.н. Северо-западного, Юго-западного края получили право на надельное зелепользование благодаря майдану 1863 года.

Итак. Общин не было в

1. Финляндии - 8 губерний
2. Привиленском крае - 9 губерний
3. Остзейском крае (Лифляндия, Курляндия и Эстляндия)
4. Северо-западном крае Вильно (Вильнюс), Ковно (Каунас), Минск,Гродно, Могилев, Витебск
5. Юго-западный край Подольская, Волынская, Киевская губернии
6. Полтавская губерния (указ 1864 года распространялся на земли, имевшие обычай Речи Посполитой)
7. Елисаветградский уезд Херсонской Губернии (эти места были отжаты у запорожцев и заселены выходцами из Киевского и Волынского воеводств РП, мигрантам даровалось право жить по обычаю РП)

На этих землях общин не было.
На других же территориях, переход к надельному землепользованию вызвал ожесточенное сопротивление крестьян.

Петрович 16.07.2017 12:34:33

Нинішнє розпаювання колгоспної землі не мало ніякої логіки.

Оно имело ту же логику, что и реформы Столыпина.Единственное, что Столыпинская реформа давала землевладельцу право продавать свой отруб.
При этом Столыпин вовсе не претендовал на оригинальность задумки. Он совершенно однозначно говорил, что целью его реформы было распространение модели землепользования западных губерний на всю империю.

Есть такая река - Нарва. На ней есть город Нарва, а на другом берегу - Иван-город.
Граница Эстлядской и Псковской губерний. По одну сторону реки - зажиточные фермеры в добротных хуторах, по другую - пьянь и рвань общинная, полуразрушенные избы.
И до Столыпина так было, и после и при НЭПе, и при колхозах, и сейчас. Правда при колхозах было лучше, потому, что эстоны не так жировали.

Лukashenko 16.07.2017 13:24:27

1861 года? Раскрепощение крестьян?

Нет, т.н. Польское восстание 1863 года, которое охватило привисленский, Северо-западный и юго-западный край с целью восстановленя РП и возвращения вольностей.

Тут Вы ошибаетесь. Т.к. не знаете о "козацком земельном праве".

И тут возникает очень интересный вопрос. О каком "козацком праве" идет речь? Земельное право на Дону резко отличалось от "права на Сечи".
Так вот. Если пользоваться термином "козайкое право", то в Покровке (или Первопокровке?) было "донское право".
А вот на моей малой родине было "Сечевое право". Поэтому в степи было большое число старинных запорожских хуторов - зимовников.
Мой прадед владел таким хутором. Купил у потомков. Я очень любил слушать рассказы бабушки об этом райском месте: хутор был в широком месте, на слиянии двух балок. Туда выходили два потока (все потоки в наших краях называются Ташлыками с прибавлением прилагательного). Один был Сывый Ташлых, а второй - Сухый. И на слиянии была копанка-крынычка с огромными карпами, которых кормили с вымостки хлебом, аБ иногдаБ когда хотели рыбы, били патыкам и ели.
Сейчас там ничего этого нет. Я нашел это место по названиям потоков и балок, которые знал местный охотник. Остались только вербы и очерет. А на борту видны следы построек. Другая растительность и с другого борта балки видно, что это бывшие фундаменты.
Обычно на таких пятнах держится куропатка и заяц там же сидит.

Петрович 17.07.2017 13:07:44

Відголоском давніх традицій залишилися чамури - виконання громадою важких, трудомістких робіт

В любом случае это отголоски тюрского наследия.
Чамур - çamur (тур.) - глина, мазать гразью/глиной, штукатурка.
У нас это называлось "Граса".
Да и курбан байрам в Покровке празднуют.
Недалеко от моей малой родины такие же татарские края, как и у вас. Там тоже есть это праздник.
При этом к празднику завершают кастрацию ягнят и готовят в большом казане бараньи яйца.

Петрович 17.07.2017 12:17:02

В сухому залишку - потік російських підданих переселяється в Бессарабію, поближче до Балкан, щоб стартувати туди за наказом цариці.

Наверное нв Буджак. Бессарабия (основная ее часть - присоединены только в 1812 году. Потемкина давно уже не было в вых. Да и София уже умом тронулась...

Смотрите.

Вместе с расширением площади частного крестьянского землевладения росло и число крестьян-собственников. В продолжение периода 1877 - 1905 гг. в 9 губерниях Украины число собственников-крестьян увеличилось с 35340 до 122561, то есть в 3 раза. Больше всего крестьян-землевладельцев выросло на Левобережной Украине (почти в 4 раза - с 5546 до 19790) и на Правобережной Украине (более чем в 3 раза - с 25629 до 92317). На юге Украины число землевладельцев из крестьян увеличилось более чем в 2 раза (с 4165 до 10454).

Есть такое понятие мобилизация земли. Оно подразумевает создание условий для перехода земли из рук в руки. Мобилизация необходимое условие консолидацииземли.
Для этого существует институт частной собственности и права покупки/продажи земли.
Понятно, что на Правобережьи к 1905 году вступили во владение наделами 92317 хозяйств.
На юге - 10454 хозяйства.
Все остальные крестьяне Юга оставались в общинах.
И каких!!!!!
Эти общины состояли из: мигрантов из Приднестровья, Харьковщины, Центральной России, местных эдичькулей, пришлых джамбулаков, буджаков и эдисанов.
Немцы никогда в такие общины не входили, а создавали свои, при этом не в стиле колхоза, а в стиле лютеранства.
Понятно, что никакой особенной солидарности колонисты друг с другом не проявляли.
Понимание справедливости и порядка чисто в стиле Гуляй Поля (это же не далеко от Покровки?).

Петрович 17.07.2017 15:28:13

Можливо від ногайців, які ще залишалися біля Мелітополя приблизно до 1820 року, доки остаточно не виселилися в Туреччину.

Никуда они не выселились. В большинстве остались и ассимилировались. Выселялись только упоротые мусульмане. Но достаточно было перекркститься и признать себя православным - и все - записывали "из бывших казаков" и определяли государственными крестьянами.
Потому и остался байрам и чамур... да много чего согхранилось. Дувалы из гранита, обмазанные глиной, типично центрально-азиатские каменные молотилки по дворам.
Видели когда-нибудь?

Наши болгары манжей называют не еду, а лечо. Во всех домах ее летом готовят и ставят в погреб.
А главная еда - плакеты. Еще есть - пирогИ.
Целое село болгарское, а в их же сельсовете и второе село - молдавское, а третье - украинское.
Когда-то были тремя сотнями Прибужского козацкого полка. Как эти козарлюги друг-друга понимали?

Тот факт, что от прабаки дошли и молдавские и болгарские слова, говорит о том, что она вышла из Добруджии.
Восточной ее части. Между Дунаем и Днестром.
Может этим и объясняется турецкое слово чамур. Гагаузы говорят на языке огузской группы, практически на турецком.
Эта часть Бессарабии была захвачена именно при Екатерине.

Петрович

Цікавою була спроба Столипіна запровадити приватне землеволодіння і мізерна кількість сміливців, які зважилися вийти зі своїм наділом з общини. Бунти і еміграція були відповіддю селян на малоземельність.
Нинішнє розпаювання колгоспної землі не мало ніякої логіки. Викинутий з колгоспу селянин не став ефективним фермером - немає знаряддя для обробки землі і досвіду проходження ланцюжка земля - ринок- земля. Знову земля не належить тому, хто її обробляє. Знову зайві люди емігрують або шукають заробітку в містах. В перспективі бачиться наростання еміграції - відкритий безвізом кордон сприятиме зняттю соціальної напруженості. Чи довго?

Ви мислите глобально, а я шукаю місце Покровки у всесвітніх потоках. Є імператриця Катерина ІІ, упевнена в своїй жіночій невідпорності. Наслідок - штабелі коханців і анекдоти про шаленство матки. Також імператриця вважала себе європейською царицею. Разом з австрійським імператором Йосипом ІІ планували "грецький проект” - звільнення Балкан від турецького варварства і відновлення Грецької держави. Коханець Катерини Григорій Потьомкін виявився закоханим не в неї, а в майбутню Софію Потоцьку і налаштувався разом з Софією в правителі Грецького царства. В сухому залишку - потік російських підданих переселяється в Бессарабію, поближче до Балкан, щоб стартувати туди за наказом цариці. Потік європейських підданих переселяється в Північне Причорномор'я, щоб підтвердит статус європейськості російської цариці. Покровка опиняється на перехресті.
08/04/1783 - Катерина ІІ видає маніфест "Про прийняття півострова Кримського, острова Тамана і всієї Кубанської сторони під Російську державу" і ногайців - корінне населення Степу виселяють за Урал.

1790 р. - в межиріччі річок Молочної і Берди до залишків місцевих племен ногайців заселяють ногайців з Кавказу і в 1807 - 1808 рр. - ногайців з Бессарабії (на площу 400 тис. га).
1800 - 1805 рр. - переселяються духобори зі Слобожанщини, Фінляндії, Кавказу, Росії - виділяється по 16 га на їдока.
1804 р. - переселяються менноніти з Бельгії і Голландії.
1820 р. - переселяються молокани звідусюди.
1830 р. переселення в Степ німців
Після краху грецького проекту з Бессарабії сюди перебираються українські поселенці і болгари.
Покровка заснована у 1861 році - тут переселенці і зі Слобожанщини, і з Курщини, і з Бесарабії, і багато німців. Сусідня Петрівка польська - виникла, мабуть, після земельних бунтів у Польщі.
У такого різномаїття не могло бути єдиних традицій общинного землеволодіння. Починали вони життя в цих місцях зі скотарства і потрохи розорювали цілинний Степ з правом володіння зораною ділянкою.
Після реформи Столипіна, яка заохочувала селян з центральної частини Російської імперії переселятися за Урал, зі Степу не було потоку переселенців. Селяни зі Слобідської України, батьківщини мого чоловіка, заселяли Сибір і Сальські Степи - характерні для цих місць прізвища маркерами світяться в заселених ними частинах РФ. А степовики в цей час мали можливість розорювати цілинний Степ, чим і займалися. Маєтки німецьких колоністів давали роботу бідноті. Лише 10 % населення були кріпаками, інші - вільні селяни. На Слобожанщині ще трапляються залишки давніх хуторів - фруктові дерева і геометричні контури на зарослих бур'яном землі. В моїй частині Степу хуторів не було.

Чому? Можливо через посушливий клімат, без взаємодопомоги не вижити. Відголоском давніх традицій залишилися чамури - виконання громадою важких, трудомістких робіт. Коли хтось кликав на чамур, відмовитися було неможливо. В повну силу проявлялося вроджене соціальне - радість спільної праці і спільного відпочинку, власна захищеність приналежністю до громади.

На нашій території не було козацьких земель - тільки пасовища кочівників. Тому не було ні козацьких старійшин, ні козацького права землекористування. Тут не було ні кріпосного права, ні поміщиків. Тому ні відробіток з десятого снопа, ні оренди поміщицьких земель не було. Не сформувалося общинне землеволодіння - німецькі і українські традиції співіснували на одній землі, причому німці мали більше прав, були багатшими, ніж українці, очевидно, що їх вплив був відчутнішим.

Але все це тільки здогадки. Попрацювати б з архівами, але вони далеко і розкидані - щось у Мелітополі, щось у Херсоні, Сірогозькі архіви так далеко не сягають. Треба мати можливість і потребу в дальніх тривалих поїздках для архівних пошуків. Я цього не подужаю.

Відкрию тайну - Ви кидаєте кілька речень, а я потім довго вишукую в інеті матеріали по темі, співставляю між собою, зі вже прочитаним раніше, зі спогадами. Питання січового земельного права - перегорнута сторінка пошуків. Навколо Агайманського поду, на якому закінчується Сірогозька балка, випасали свої табуни ногайці. Січовиків у нашій глибинці не було. Сухий безводний степ. В наших копанках коропів не розводили - солонкувата вода на глибині від 18 м і більше. Я ще застала і дитиною покаталася на каруселі, яку крутили кілька людей, опускаючи здоровенне дерев'яне цебро в криницю і піднімаючи її нагору. На дитячий розум то була велетенська споруда для дитячої розваги.
В нас ТСОЗи і колгоспи виникли без опору. Ледарі й індивідуалісти навряд би вижили в нашому Степу. Звідки в мові чамур, а не толока, байрам (не курбан байрам!), а не свято? Можливо від ногайців, які ще залишалися біля Мелітополя приблизно до 1820 року, доки остаточно не виселилися в Туреччину. Але сумнівно, Покровка виникла пізніше.

Я думаю, що земельне право на Правобережжі і На Запорізькій Січі відрізнялося від того, яке привезли з собою поселенці з різних країв і зварили з нього щось прийнятне для всіх. Можливо тому не було звідси масового переселення в Сибір чи Америку і селянські бунти 1905 - 1907 років відрізнялися від решти України. Тут основною була вимога не запроваджувати механізацію - косарки, жатки, молотилки, які відбирали у людей заробіток.

Мої предки прикочували в Бессарабію при Катерині ІІ, а перебралися в Покровку у 1861 році. Мали по півгектари городу від хати до балки та земельний наділ за балкою. Тітка пробувала вчити лічбі молдавською мовою та й покинула. Непотрібна екзотика, передана прабабою бабі, а та своїх дітей навчала. Та від батькового роду залишилася в словнику манжа - їжа болгарською. І спогад, що доки діти малі, жили бідно, як діти виростали - безбідно. Діти повторювали той самий шлях від бідно до безбідно. І що з них візьмеш про землеустрій - забуто все.

ланецкий 17.07.2017 15:53:33

от прабабки дошли и молдавские и болгарские слова

То різні прабабки. Батьків рід з Приазовського району, там є кілька болгарських сіл біля їхнього українського села. Прийшли теж з Бессарабії, але назву їхнього містечка чи села ні на карті, ні в інеті не знайшла.
У манжі своя історія. Вона не зовсім лечо, а томатна підлива з перцем і без, з баклажанами і без, але томат, цибуля і пасерована мука - обов'язкові складові. Років 15 тому по телевізору показували побут приазовських болгар, від них і дізналася, що всяка страва - манжа.
 

ланецкий 17.07.2017 15:53:33

Гагаузы говорят на языке огузской группы, практически на турецком.

Я не здивуюся. Стільки намішано в нашому суржику, що Яків Кутовий відпочиває.
Була у Вулканештах і біля - гени не відгукнулися на гагаузів. А ось від горбів з виноградниками і криниць біля доріг щось защеміло в душі.  А Слобожанщина полонила з першого погляду. Після пожухлої степової трави зелені трави, ліси - ніби інша країна, в якій хочеться жити і померти. Правда зараз тут до серпня теж вигорить трава, як в Степу - клімат змінився.

Ну, що ж, домашнє завдання з земельного питання відкладу в сторону. Треба закінчити свій трактат.
Ще раз дякую за коментарі.