„Якби ми могли завтра дати 100 тис. першокласних тракторів, забезпечити їх бензином, забезпечити їх машиністами (ви чудово знаєте, що зараз це – фантазія), то середній селянин сказав би: „Я за комунію”, тобто, за комунізм. Але для того, щоб це зробити, нам спочатку треба перемогти міжнародну буржуазію, треба  примусити її дати нам ці трактори або ж підняти нашу продуктивність настільки, щоб ми самі могли їх діставати.”
(В.І.Ленін „Доповідь про роботу в селі” на VIII з’їзді Російської комуністичної партії 23 березня 1919 року) 

Теоретики наукового комунізму відкрили формулу щастя - буття визначає свідомість. Якщо звільнити від експлуатації пролетарів і віддати їм заводи та фабрики, їхня вільна праця створить стільки благ, що вистачить на всіх ще й залишиться. Якщо звільнити селян від експлуатації  і „ідіотизму сільського життя”, дати їм землю і сучасні засоби виробництва, вони стануть такими ж свідомими, як пролетарі, і виростять стільки продуктів харчування, що вистачить на всіх, ще й залишиться. 
Достаток прийде тоді, коли пролетарями стануть 82 % сільського населення у сто сорока семи мільйонній країні, коли продуктивність праці пролетарів буде такою, як на заводах Форда у США, коли радянські поля буде обробляти такий найпродуктивніший і найнадійніший трактор, як американський Фордзон (Fordson). 
У відповідності з самою передовою теорією про визначальну силу буття радянська влада проголосила американізацію і фордизм економіки і приступила до реалізації американських зразків буття. 
 
Робити трактори для нового буття довірили найреволюційнішим пітерським пролетарям на націоналізованому Путилівському заводі (нині завод імені Кірова). Були виділені кошти на купівлю двох Фордзонів. Спеціалісти розібрали їх до гвинтика, зробили креслення, провели аналіз матеріалів, з яких була виготовлена кожна деталь, прописали технологію їхнього виготовлення і приступили до випуску власного трактора. У День солідарності трудящих всього світу 1 травня у 1924 року перший експериментальний трактор „Фордзон -Путилівець” власним ходом вибрався за заводські ворота. Запрацював заводський конвейєр - поїзд з візків тягнули канатом, намотуваним на лебідку, і вже 1 жовтня цього ж року перший серійний трактор зійшов з візка.  
Американський трактор почав американізувати пролетарську свідомість. Пролетарська свідомість почала модернізувати американський трактор. Його, м’яко кажучи, імітація не зовсім відповідала оригіналу. Наприклад, для високоточного виготовлення розподільчих валів не було потрібного обладнання, тому вали робили, як уміли. Трактор зберіг свою американську назву, але набув нових властивостей – удвоє зменшилася його швидкість, замість 3-4 передач часто він спроможний був працювати тільки на одній, був важким в експлуатації, часто ламався. Вийшовши за заводські ворота, він з невеликою затримкою відправлявся в металобрухт. Кустарні технології не спромоглися піднятися до рівня масового індустріального виробництва. 
 
Тракторобудівельникам довелося звернутися за допомогою до Форда. У 1925 році в США було замовлено 12 000 тракторів „Фордзон”  з передоплатою 75 % вартості і оплатою решти 25 % вартості через 10 місяців після доставки. Після такого замовлення Генрі Форд закрив очі на нелегальне виробництво свого трактора і погодився розглянути перспективи співпраці. Сума договору склала 30 млн. дол. В Радянський Союз прибули американські спеціалісти-консультанти, в США на стажування поїхали радянські спеціалісти. 
 
На Путилівський завод було поставлено 105 іноземних верстатів. Місця в цехах для багатьох з них не знайшлося і вони стояли під відкритим небом. Несподівано виявилося, що робоча напруга частини верстатів не відповідає напрузі, яку здатна забезпечити заводська електромережа. Серед пролетарів не знайшлося кваліфікованих робітників, які могли б працювати на новому обладнанні: профспілка робітників-металістів пообіцяла прислати п’ятдесят професіоналів, але змогла знайти тільки шістьох. 
І почався радянський безлад. Заводи-суміжники, які повинні були виготовляти окремі комплектуючі для трактора, виявилися неспроможними дати їх у потрібній кількості в заплановані терміни. Свідомі пролетарі тяжіли не до впровадження „потогінного” фордизму, а до тривалих перекурів і прогулів. Соціалістичне змагання не стимулювало до таких високих виробничих показників, як потогінна система Форда. Фордівська  організація праці була ефективною в умовах безперебійного надходження сировини й матеріалів, наявності кваліфікованих кадрів і виробничої дисципліни. Тут вона зіткнулася з перебоями в поставках, простоями, тривалим узгодженням найменших виробничих питань з заводськими, партійними і профспілковими організаціями, навіть вищим державним керівництвом. 
 
Уряд запропонував Форду концесію на спорудження і експлуатацію тракторобудівних заводів. У 1926 році менеджери компанії побували в Радянському Союзі і прийшли до висновку, що інвестиції в радянську економіку ризиковані і невигідні. Наявний договір про співробітництво через затримки в розрахунках був припинений раніше на три роки за взаємною згодою сторін. 
 
На кінець 1931 року було випущено 34 000 тракторів „Фордзон-Путилівець”. Надалі завод перепрофілювали на виробництво тракторів „Універсал”, скопійованих з трактора Фармол (Farmall) чиказької компанії International Harvester Co. На тракторобудівних заводах Челябінська і Сталінграда почали випускали колісний трактор СХТЗ, прототипом якого став американський International -15/30. Харківський тракторний завод засвоїв випуск гусеничних тракторів, заснованих на німецькій моделі Caterpillar. Архітектором цих заводів став Альбер Кан – архітектор заводів Форда. 
 
У відповідності з Постановою Ради праці і оборони від 5 червня 1929 року почалося масове створення машинно-тракторних станцій (МТС), які повинні були забезпечити пролетаризацію колгоспного села. Колгоспники одержували оплату паличками трудоднів, працівники МТС одержували гарантовану зарплату грошима, як робітники, і сільськогосподарськими продуктами, згідно з договорами з колгоспами. Завдання по пролетаризації населення успішно виконувалося – чисельність робітників у країні збільшилася з 9 млн. осіб у 1928 році до 23 млн. осіб у 1940 році. 
 
На початок 1929 року спочатку в Україні, а потім у всіх містах СРСР було введено карткову систему на хліб. Услід прийшла карткова система розподілу цукру, м’яса, масла, чаю. У 1931 році за картками розподілялися вже й промислові товари. На зміну торгівлі прийшло отоварювання карток і видача товарів за ордерами в закритих розподільниках, робітничих кооперативах і відділах робітничого постачання. 
 
Підсумки програми пролетаризації селянства підвів Голодомор 1933 року. Американізація пролетарів мала наслідком мізерні зарплати, низьку продуктивність праці і ГУЛАГ у якості основного стимула до трудової дисципліни.