"Україна не Мексика, вона незалежна і флот хохлопітекам не потрібен. Імідж
України – галушки, вареники та сало в шоколаді”.
http://dumskaya.net/news/V-Odessu-pribyl-uchebnyj-parusnyj-korabl-VMF-Mek-013928/

ПЕРЕДМОВА
Морський флот України складався із кораблів Військово-морських сил, Чорноморського морського пароплавства і трьох учбових вітрильників.
28 травня 1997 року Україна і Російська Федерація підписали три міжурядові Угоди по Чорноморському флоту. До 2000 року в основному було завершено розподіл майна колишнього Червонопрапорного Чорноморського флоту СРСР, визначено статус і умови перебування Чорноморського флоту Росії на українській території, параметри поділу ЧФ, взаємозаліки, пов”язані з поділом флоту і перебуванням ЧФ РФ на території України. За результатами Угоди до складу ЧФ РФ перейшли 338 кораблів і суден, ВМС України одержали 30 бойових кораблів і катерів, підводний човен, 6 кораблів спеціального призначення, а також 28 суден забезпечення.
"Професіонали” швидко зрозуміли значущість інформації, що кораблі, які списуються з експлуатації, продаються на вагу – за кілограм водотонажності. Кораблі, які продаються для подальшої експлуатації, навіть недобудовані, продаються як виріб – з обладнанням і документами регістру, тому коштують багатократно дорожче.
У 1996 році Україна продала Індії на металобрухт по ціні 170 $/т флагман флоту космічного зв”язку турбохід „КОСМОНАВТ ЮРИЙ ГАГАРИН”, якому було ледь за 20 років. Назву проданого турбохода перед транспортуванням сором”язливо замазали фарбою, залишивши на борту тільки букви «АГАР». За кілька днів він був порізаний у порту Аланг.

У квітні 1998 року Україна продала Китаю по ціні металобрухту, ніби під казино, недобудований авіаносець „Варяг” з 67 % готовністю, Пекін добудував авіаносець і у серпні 2011 року ввів у експлуатацію під іменем «Shi Lang»,. За його кресленням Китай планує налагодити будівництво власних авіаносців – два безядерних, два – з ядерною зброєю на борту. Для Китаю мати свій авіаносець – це питання престижу, авіаносець - символ сили військового флоту, він означає, що Китай – нова потужна наддержава, здатна поширювати свій вплив у всьому світі.

Чорноморське морське пароплавство у 1990 році нараховувало 295 суден різного класу та 1100 одиниць допоміжного флоту.. Воно було найбільшим у Європі і другим за величиною у світі. З 1991 року після розпаду СРСР ЧМП належить Україні.
За 15 років незалежності були розписані по офшорах і продані дієздатні судна, в тому числі унікальні. Група керівників ЧМП і суддів шляхом укладання договорів з фіктивними підприємствами про прийняття кредиторських зобов”язань та подальшим переданням їм прав на майно ЧМП довела пароплавство до банкрутства.
Зараз ЧМП володіє двома суднами (дані річної давнини), одне з яких арештоване за борги в Туреччині.

УКРАЇНСЬКІ ВІТРИЛЬНИКИ

У спадщину від СРСР Україні дісталися три вітрильники – барк „Товарищ”, фрегат „Херсонес” та його сістер-шип фрегат „Дружба”. Долі кожного з них настільки трагічні, наскільки можуть бути трагічними людські долі. Барку „Товарищ” пощастило найбільше, він вже змінив український порт приписки Херсон на німецький Штральзунд і має перспективу у майбутньому вийти в море, фрегат „Херсонес” вмирає в Одесі, фрегат „Дружба” – в Керчі.

Товариш „Gorch Fock I”

Барками звуть вітрильники, які мають три або більше щогл з прямими вітрилами і кормову щоглу з косими вітрилами. Ці важковози – скороходи почали будувати, коли море вже завойовували пароплави. Барки були швидшими і економнішими за пароплави і перемагали їх на трансатлантичних маршрутах перевезення руди, зерна, чилійської селітри.
Барк „Gorch Fock” був спущений зі стапелів фірми Blohm & Voss у Гамбурзі 3 травня 1933 року. Значну частину вартості його спорудження покрили цільові кошти, зібрані ”Флотською спілкою німецьких жінок” і „Німецьким флотським товариством”. Вітрильник поєднав якості військового і торгівельного кораблів. Його назвали "Горх Фок” - так підписував свої романи відомий мариніст, син гамбурзького рибалки Ганс Кінау, загиблий у 1914 році в Ютландській битві – найбільшій морській битві Першої світової війни.
Для фюрера це був привід обезсмертити героя, який віддав життя за рейх. Форштевень барка прикрасили у нацистському стилі фігурою орла. Пізніше у Гамбурзі були збудовані ще три барки цього типу: „Horst Wessel” (1936, зараз - «Eagle», берегова охорона США), названий іменем члена NSDAP, убитого в сутичці з антифашистами; „Albert Leo Schlaegeter” (1937, зараз «Sagres» ВМС Португалії), названий іменем штурмовика з SA; „Mircea” (1938, зараз належить ВМС Румунії), названий іменем легендарного князя.
У ВМС Третього рейху під час війни барк став плавучою канцелярією і гуртожитком для моряків у портах Свінемюнде та Кіль, зрідка використовувся як учбовий вітрильник. Потім був переведений у Штральзунд, і на його борту проводилися навчання мінерів. 30 квітня 1945 року після обстрілу корабля радянськими танками пошкоджений барк за наказом німецького командування був підірваний і затоплений біля острова Рюген. Затонув він лише наполовину – з води стирчали щогли і корма. СРСР одержав барк за Договором про репарації.
На ростоцькій верфі «Neptun» йому відновили корпус, а в 1947—1951 роках провели капітальний ремонт на судноремонтному заводі у Вісмарі. За слухами, тоді на ньому був встановлений дизель-генератор з бункера берлінської ставки Гітлера. У 1949 році на вітрильнику була підвішена ринда (корабельний дзвін) з іменем "Товарищ”, 15 червня 1950 року барк "Товарищ” прийняла радянська команда.
Західна Німеччина залишилася без учбових вітрильників, тому у 1958 році на верфі Blohm & Voss для ВМФ був збудований ще один барк з іменем "Gorch Fock", пізніше "Gorch Fock ІІ".
Після двох виходів у Балтійське море, де його команда вчилася ходити під вітрилами, 8 липня 1951 року "Товарищ” вийшов з Ленінграда і, обійшовши Європу, 28 серпня прибув до Одеси. Звідси 6 серпня з новою командою практикантів він відправився у перший учбовий рейс по Чорному морю. Вітрильник був переданий Херсонському морехідному училищу імені Шмідта і став базою для проходження практики курсантів морехідних училищ Херсона і Одеси.

У 1957 році "Товарищ” зі 134 курсантами з чотирьох морехідних училищ (в екіпажі 178 чоловік) здійснив похід через Суецький канал до Індії, далі штормовими широтами по маршруту чайних кліперів обігнув мис Доброї Надії і повернувся до Одеси.
Далі були славні перемоги у регатах, представницькі подорожі по всьому світу, зйомки у фільмах і буденна робота – навчання курсантів морській справі.
У 1991 році "Товарищ” передали Міністерству освіти України. У 1993 році через поганий технічний стан терміново знадобилося замінити головний дизельний двигун. Для цього німецьке товариство Друзів вітрильного флоту (Tall-Ship Friends) провело першу благодійну акцію на підтримку "Товарища” – були випущені благодійні сертифікати по сто марок з процентом – один день перебування на борту вітрильника. У цьому ж році вітрильник взяв участь у регаті біля берегів Великобританії, тут кілька днів на його борту перебувала група "важких” підлітків. Педагогічні результати акції були настільки великі, що англійці побажали повторити цю акцію. Але вже у 1994 році через поганий стан барк одержав дозвіл на рейси тільки Чорним морем.
Англійці виявили бажання повністю оплатити ремонт барка за умови, що "Товарищ” надалі регулярно відвідуватиме Ньюкасл. Не зважаючи на те, що Херсонський судноремонтний завод заявляв про свою спроможність виконати капітальний ремонт вітрильника, навесні 1995 року "Товарищ” своїм ходом відправився на верф у Ньюкаслі. Частину видатків на паливо і провіант взяло на себе німецьке товариство Друзів вітрильного флоту.
Після огляду барка в сухому доці Ньюкасла кошторис ремонту збільшився до двох мільйонів євро, англійці готові були надати п”ятсот тисяч євро, а у Міністерства освіти України грошей взагалі не знайшлося, тому ремонт так і не було почато. Вихід в море "Товарищу” заборонили через незадовільний технічний стан. Більша частина команди повернулася в Україну, 11 членів екіпажу на чолі з капітаном залишилися на кораблі – два роки їхнє перебування в Англії забезпечувалося громадською організацією Towarischtsch-Support-Group, в яку входили німецькі і британські друзі вітрильника. Україна протягом двох років переказувала щомісяця по 15 тисяч євро в оплату за стоянку і на утримання екіпажу.
З 1997 до 2003 року барк передають із рук в руки спершу англійські порти, далі - німецькі. Вітрильник і його українська команда утримувалися за кошти німецького товариства Tall-Ship Friends. Зрештою німецькі друзі почали переговори з міською владою Штральзунда про викуп барка. Україна запросила один мільйон євро, у ході перемовин ціна була зменшена до 500 000 євро. Цю суму німці зібрали добровільними пожертвуваннями – 25 вересня 2003 року Штральзунд зустрічав оваціями повернення свого вітрильника. 29 листопада барк офіційно зареєстрували у Німецькому морському Реєстрі як "Gorch Fock I”. З 2005 року він став плавучим музеєм у гавані міста Штральзунд. Поступово на зібрані кошти провадиться ремонт вітрильнка – є надія, що він ще вийде в море.

На березі пожвавлено і людно,
Піднявшись над водою, як міраж,
Корабель древній, переможне судно
Зівак втішає й прикрашає пляж.
(Андрій Макаревич „Старий корабель”)

07.01.2021 "Gorch Fock" вийщов у плавання. Його реставрація обійшлася у 135 млн. євро

Фрегат "Дружба”
Фрегат „Дружба”, сістер-шіп легендарного польського вітрильника „Дар Млодзежи”, збудований у 1987 році на Гданській судноверфі. Він міг бути учбовим, туристичним, науково-дослідним судно. Його технічні дані відповідали вимогам всіх сучасних міжнародних конвенцій, зокрема з безпеки мореплавання, запобігання забруднень морськими суднами, правил проходження Кільським і Суецьким каналами та ін. Зараз фрегат перебуває на балансі Одеської національної морської академії.
Початкова вартість вітрильника 22,3 мільйонів доларів, розрахункова залишкова вартість у 2011 році – 9 мільйонів доларів, за умови належної підтримки його технічного стану, фактична вартість значно менша.
Цей вітрильник міг би бути офіційним представницьким кораблем морської держави. Саме через навчання молоді, через гідне представництво своєї країни за кордоном, наповнюються серця курсантів і кадетів гордістю за свою країну і свій флот, формується національна ідея, честь і гідність держави і її народу.
Понад 10 років простоює красень-фрегат „Дружба” у Воєнній гавані Одеси. Він не потрібен морській державі Україна, вона не має грошей, навіть, щоб оснастити фрегат вітрилами.
Грошей, які пішли на покупку одного вертольота для гаранта, вистачило б з надлишком, щоб відродити учбовий флот, де курсанти могли б проходити практику. І це був би найкращий іміджевий проект України
Учбове вітрильне судно "Дружба” курсанти мореходки звуть "судном гріха і розпусти”. В Одесі ходять слухи, що на фрегат має певні види один з відомих українських олігархів. Багато разів інвестори пропонували реставрувати вітрильник, щоб він заробляв гроші, виходячи в круїзи (один день перебування пасажира на борту вітрильника коштує 100 доларів), і щоб курсанти могли проходити на ньому практику. Але це нікому не треба.
Ректор ОНМА, капітани „Дружби” шлють листи Президенту України і Міністру освіти Д. Табачнику, з проханнями знайти необхідні 10 мільйонів гривень для ремонту вітрильника, або дозволити передати його якомусь публічному акціонерному товариству для ремонту і відновлення з подальшою експлуатацією за призначенням. Звертають увагу високопосадовців, що згідно з Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків і несення вахти, академія не має права зараховувати плавальну практику на судні, яке не виходить в море.
Ось відповідь від Д.Табачника від 29.08.2011 № 1/11 8013 ”На Ваше звернення стосовно ремонту учбового вітрильного судна „Дружба” Одеської національної морської академії повідомляємо: оскільки балансотримачем УВС „Дружба” є Одеська національна морська академія, Міністерство може розглянути питання стосовно передачі вказаного судна в оренду лише після звернення з відповідною пропозицією керівництва Одеської національної морської академії”
Фрейд усміхається – які ремонти, які реконструкції, які курсанти?

У 2021 році президент Зеленський пообіцяв, що фрегат відремонтують...

Фрегат "Херсонес”
Сістер-шіп легендарного польського вітрильника „Дар Млодзежи”, учбовий трьохмачтовий фрегат "Херсонес” був збудований у Гданьску в 1989 році на замовлення Міністерства рибного господарства СРСР. Зараз належить Керченському державному морському технологічному університету. Це єдиний з українських вітрильників, який зміг у 1997 році з виключеними двигунами тільки під вітрилами обійти зловісний мис Горн, а у 2003 році теж тільки під вітрилами обійти мис Доброї Надії – вищий пілотаж у мореплавців.

Почалися біди „Херсонесу” з того, що його у 1996 році зафрахтувало морське агентство "INMARIS PERESTRIKA SAILING” Німеччини для виконання ознайомчих рейсів з Європи у Південну Америку через мис Горн, при цьому курсанти КДМТУ мали можливість проводити на ньому практику. Фрегат успішно витримав випробування, але у 2003 році став на плановий ремонт для модернізації – частину кают переобладнали під пасажирські, встановили душові кабінки, туалети і інше, необхідне для повноцінного відпочинку, відремонтували камбуз, перефарбували корпус корабля. „INMARIS” витратила на ці роботи 1,6 млн. євро.
У 2005 році фрегат був переданий Держдепартаменту рибного господарства. Новому керівництву договори з „INMARIS” видалися несправедливими і воно робить спробу розірвати їх і укласти інші, де буде обумовлена частка української сторони в прибутках від експлуатації фрегата. У квітні 2005 року міністр аграрної політики О.Баранівський заборонив фрегату виходити в море. В результаті за підсумками року збитки від невиконання договірних зобов”язань українською стороною "INMARIS PERESTRIKA SAILING” оцінила у 4,5 мільйони євро.
Зараз унікальний вітрильник гниє і ржавіє у сухому доці Керченського порту. Його долю вирішує міжнародний суд – сума позову 15 мільйонів євро. Якщо Україна програє справу (а коли вона вигравала?), вітрильник або продадуть за борги, або йому ніколи вже не бувати за межами України.
Делегація німецького товариства "Друзів вітрильника "Херсонес”” приїздила для зустрічі з керівництвом КДМТУ обговорити варіанти допомоги вітрильнику, щоб він міг виходити в море. Від одного вигляду вітрильника вони довго не могли прийти до тями.

В 2016 на відновленому фрегаті підняли вітрила. Зараз його порт прописки Сочі, базується в Севастополі, власник фрегата Мінтранс Росії.

ПІСЛЯМОВА
Хтось скаже, що в українському деморалізованому суспільстві немає сили, здатної захистити наші вітрильники. Люди не здатні захистити своє житло, не можуть виборсатися із злиднів. А чи в кращому стані була Німеччина перед 1933 роком, коли вскладчину, за кошти громадян будувався вітрильник „Gorch Fock”?
Російські вітрильники "Крузенштерн” (1926, "Padua”) і "Седов” (1921, "Magdalene Vinnen”), збудовані в Німеччині, були, як і "Товарищ”, передані СРСР за репараціями, але у найтяжчі часи не продані і не пущені на металобрухт. Не зважаючи на вік, вони й досі виходять в море.
Скільки часу ще знадобиться, щоб ми перестали бути громадянами тільки своєї квартири, а стали громадянами своєї держави, громадянами світу?
Коли в Україні почне працювати „Товариство друзів вітрильника „Gorch Fock”” і наша делегація відвідає німецьке місто Штральзунд, щоб узгодити наш посильний вклад у забезпечення морських подорожей легендарного вітрильника (бо це нам пам’ятати славу вітрильника "Товарищ”, його перемоги в регатах - німецькими вони вже ніколи не стануть), ось тоді я впевнено скажу – Україна має майбутнє.
"Народ, який сьогодні залишився без честі, завтра залишиться без хліба" (Еліза Ожешко)