Пізній телефонний дзвінок розірвав життя на до і після. Ніч. Звивиста ухабиста дорога. Шалена швидкість. Фари вихоплюють з пітьми повороти, кішок, людей. Швидше! Швидше! Що чекає в пітьмі - життя чи смерть? Швидше! Не пропустити потрібні повороти! Не заблукати серед ночі! Ось тополя, обв'язана білою ганчіркою. Останній поворот. Кілька жінок сигналять ліхтариком - сюди. На траві лежить той, чиє життя зараз у невідомих  руках.
Застелене сидіння простирадлами. Закривавлена голова обмотана розірваною наволочкою. 
- Ляжеш?
- Ні!
- Поїхали!
Телефон 102. Жіночий голос:
- Алло...
- У нас черепно-мозкова травма. Куди везти?
- Везіть до найближчої лікарні.
Зрозуміло, ми за межами Харкова. Чисте поле. Світить повний місяць. Ніч.
- Міліція?
- Так. Ми вже в Звідках. Де ви?
- Хвилин за десять будемо біля Свято-Дмитрівського храму у Васищевому.
- Ми вас зустрінемо там.
Знову звивиста дорога, підйоми і спуски. Приступи рвоти у пораненого. Біля храму патрульна Тойота. Зупиняємося.
Підходять дівчина і два хлопці в уніформі.
- Це у вас травма?
- Так.
- Будете писати заяву?
- Так.
Дівчина - слідчий дістає бланк заяви. Стандартні запитання: прізвище, ім'я, по-батькові, час народження, місце проживання, місце події.  Детально розпитує обставини. 
- Можна швидше? Людині потрібна медична допомога.
- Будете писати заяву?
- Так.
- Тоді відповідайте на запитання.
Нарешті під заявою поставлено підпис. І знову заревів мотор. Вночі 160 км/годину на такій дорозі - це ризик. Запах крові в салоні. Приступи рвоти. Швидше! Швидше!
Показалося сонне місто з пригашеними вогнями. Знову телефон 102.
- Швидка допомога. Що у Вас?
- Черепно-мозкова травма. Куди везти?
- У невідкладну.
- Нас приймуть?
- Так. Де ви? Машину треба надіслати?
- Дякую, не треба. Ми своїм ходом.
Пусті вулиці. На червоне світло, через суцільні лінії, 180 - 200 км/годину. В 23:05 зупинка біля входу в приймальне відділення. Чергові медики, ноші, світло. Талончик в реєстратурі № 197. Очікування чергового лікаря. Заходить. Оглядається. В кімнаті двоє з розбитими головами, один ходить, другий лежить на каталці - в брудному одязі, стоптаних черевиках, пов'язаний наволочкою. Лікар показує на ходячого:
- Цього в операційну.
Кидаюся до лікаря:
- Допоможіть, це не бомж, а дачник. Копав цибулю, коли на нього напали, - кладу йому в кишеню п'ятисотгривневу купюру.  
Лікар помацав кишеню. Кивнув, повернувся в приймальну:
- Везіть цього в операційну.
Очікування під дверима. Через двадцять хвилин виходить:
- Я зробив все необхідне. Буде жити. 350 гривень за томограф зможете заплатити?
- Так.
- Поїхали.
Знову каталка. Ліфт. Підйом на другий поверх. Томограф. Цей же лікар бере 350 гривень і просить:
- Дайте сто гривень лікарю.
Даю.
- Сто п'ятдесят гривень за рентген можете заплатити?
- Так
- Поїхали на рентген.
Чекання під рентген-кабінетом. Виходить лікар за грошима:
- Дайте скільки не жаль рентгенологу.
Даю зверху п'ятдесят гривень. 
- Їдьте в другу нейрохірурію на четвертий поверх. Черговий лікар скаже, що робити далі.
У супроводі медсестри їдемо на четвертий поверх. Вільне ліжко в коридорі. Застилаємо взятим вдома простирадлом. Перекладаємо пораненого на ліжко. Медсестра кличе чергового лікаря.
- Лікарю, що треба зробити? - кладу йому в кишеню 100 гривень. Вранці прийде інший лікар, платити доведеться і йому. Нам би до ранку протриматися.
- Коли принесуть результати томограми й рентгену, я подивлюся і вирішу.
Приносять. Перечитав. Мовчки щось написав, передав медсестрі і пішов до ординаторської.
Медсестра переписує призначення на маленький аркушик. Піднімає голову:
- Памперси одягатимете?
- Ні.
- Тоді тримайте ось це. Аптеки є на третьому і першому поверсі.
Йду на третій поверх. Набір за призначеннями обходиться в 720 гривень. Поспішаю до медсестри.
Ставить крапельницю, робить уколи. До мене:
- Давайте прив'яжемо його до ліжка.
- Для чого? Він же адекватний, -  але відмічаю, що вздовж стіни лежать хворі в памперсах, прив'язані до ліжок. 
- Та в нас тут всякі бувають. Ви залиштеся з ним на ніч, мало що може бути.
Пішов відлік першої ночі в лікарні. Рвота припинилася. З палат долинають стогони і крики. Затихають. 
Поранений заснув. О третій таксі - додому. Вранці бульйон, чай, кефір, тапки, чиста білизна, таксі, лікарня. Нічний черговий лікар перетворюється на денного палатного. Пораненого забирає в свою палату. Після ранкового обходу кличе до кабінету завідувача відділенням. Розсічений череп, є осколки. Осколки можуть зростися, можуть ні. Бажано видалити роздроблені кістки і поставити заміщуючу пластину.  Вибір - без операції на удачу, операція тільки з видаленням осколків, операція суміщено чи роздільно з установкою пластини..
- Видаляємо осколки і ставимо пластину одночасно. Що для цього треба?
- Ви зможете оплатити вартість пластини близько 12 тисяч гривень. 
- Так. 
- Зараз я зателефоную в Київ, там назвуть вартість пластини з найякіснішого титанового сплаву.. Коли зможете оплатити?
- На номер банківського рахунку?
- Так.
- За лічені хвилини. Називайте номер рахунку і суму.
Через десять хвилин завідувач дає номер рахунку для оплати 11,5 тисяч гривень. Хвала інтернету - через декілька хвилин приходить підтвердження платежу. Йду до завідувача:
- Платіж пройшов.
Той дивується, телефонує в Київ. Посміхається:
- Готуйтеся на завтра на дванадцяту годину до операції. Нова пошта доставить пластину близько одинадцятої ранку.  Попередьте хворого, щоб зранку нічого не їв. Лікар напише, що потрібно купити для операції.
Операційний пакет обійшовся в 711 гривень, пакет для анестезії - 435 гривень. Знову підійшов завідувач, почав рекомендувати поставити під пластину прокладку з якоюсь дуже корисною дією.
- Лікарю, це Ваш перший хворий, якому потрібна така операція? 
- Ні, оперуємо майже щодня, - посміхається.
- Тоді робіть все, що треба, все буде оплачено. 
 
Нарешті є можливість розпитати детальніше, що ж сталося у сутінках під повним місяцем у самому спокійному місці Харківської області - на грядці цибулі. Мова сповільнена, нерозбірлива, але маю терпіння вислухати і зрозуміти. Прийшов худорлявий високий хлопець років двадцяти п'яти - двадцяти восьми. Мабуть охоронець з поля кукурудзи, бо з ним був пес, схожий на німецьку вівчарку. Запитує:
- Це ти тут підпалюєш суху траву? Ти знаєш, що я зараз скажу собаці "Фас!" і вона перегризе тобі горлянку.
- Я не підпалював траву, це хтось інший.
- Ти знаєш, що ти незаконно обробляєш цю землю? У вас немає на неї документів.
- Ні, все законно оформлено. Була якась проблема навесні, але все владнали. Зараз всі документи в порядку. Якщо не вірите, можу подзвонити голові дачного кооперативу, вона покаже документи.
- Дзвони.
Коли руки відпустили лопату і взяли мобільник, хлопець схопив лопату і вдарив нею по голові. Отямився в темряві. Не було ні хлопця, ні собаки, ні лопати. Була калюжа крові, сумка з цибулею і в руці мобільний телефон. Дійшов до будиночка голови кооперативу. Постукав. Вона вийшла, вислухала, пообіцяла покликати допомогу. У вікно було видно, що знову сіла дивитися телевізор. Почекав і пішов до іншого будинку, де світилися вікна. Вийшла молода пара. Вони перев'язали рану, подзвонили рідним і в міліцію. 
Справою зайнялося Зміївське районне відділення міліції. "Зайнялося" занадто сильний вислів для означення дій слідчої групи. Минули два місяці, але не вжито жодних дій для розшуку зловмисника. Налякані небезпекою дачники зайнялися цим самі.. Шукали недовго. Вже на ранок стали відомими імена нападника і його матері, якій належить дачна ділянка і будиночок на ній. За парканом бігав пес-горлогриз. Охороняв господарство, яке складалося з кози, собак, курей і качок. Сусіди розповіли, що обдовбаний син стає агресивним. Два роки тому відмітився нанесенням легких тілесних ушкоджень одному з дідів-пенсіонерів по сусідству. Минулого року бив матір. Коли сусід вступився з неї, то побив і сусіда. За нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості на нього була заведена кримінальна справа. Щоб уникнути покарання, на півроку поїхав на заробітки до Польщі. І ось знову відмітився - приїхав на дачу увечері без ключа і не міг потрапити в будинок. Тому розбив вікно і забрався всередину. Коли прийшла мати, накинувся на неї з погрозами. Мати викликала міліцію і син відправився на пошук пригод в спокійніші місця. 
 
Дзвінок слідчій по цій справі:
- Ми знайшли того, хто розрубав чоловікові голову лопатою. Будь ласка, пришліть наряд, щоб його затримати.
- Я не маю права нікого затримувати без рішення суду. Суд не може винести рішення про затримання без експертного висновку про тяжкість травми. Хай травмований лікується, після одужання привозить нам виписку з історії хвороби і проходить судово-медичну експертизу. 
- Але ж цей молодик небезпечний. Це не перший його напад. Тяжкість нанесених ним травм з кожним роком збільшується. Він може стати убивцею, якщо його не зупинити.
- Я не можу порушувати закон. Підстав для його затримання немає. На ваші слова, що це зробив він, будуть його слова, що він цього не робив. Кому вірити? У Вас є свідки?
- Свідків немає, люди на той час вже пішли з поля. Але потерпілий може впізнати нападника. 
- Хай лікується. Коли вийде з лікарні, будемо вирішувати, що робити далі. 
 
Після місяця лікування в стаціонарі потерпілий привіз у Зміївське районне відділення внутрішніх справ виписку з історії хвороби. Експерт зробив висновок,  що потерпілому нанесені тяжкі тілесні ушкодження. Згідно зі статтею 121 Кримінального кодексу України цей злочин карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. Але як у такій справі без "але". Для оформлення висновку експерт просить надати йому посторінкову історію хвороби, яка надається лікувальним закладом тільки за вимогою слідчих органів. Слідчий не робить жодних рухів за історією хвороби у напрямку Харкова. Кримінальна справа без висновків експерта ведеться за статтею 125 Кримінального кодексу України "Умисне легке тілесне ушкодження". Спливає термін, який дається на розслідування справ за цією статтею.  
Триває листування потерпілого зі Зміївським РВВД. На клопотання і запити справно надходять відповіді у відведені законом три дні. Зрушень у справі немає. Які можуть бути зрушення, якщо у впровадження приймається за рік близько 200 справ?!. Тут або робити щось вибірково, або нічого не робити за ті ж самі гроші. Чи не так приходить втрата кваліфікації? 
 
Харківська міська лікарня швидкої і невідкладної допомоги приймає щодня близько 200 хворих. Враження, що в царстві всеохоплюючого хаосу зберігся острівець порядку, де люди роблять роботу, яку повинні робити. При мізерних зарплатах, при відсутності фінансування на медикаменти і супутні товари. Лікування одного пораненого обійшлося в 32 тис. грн. Прощання з хірургами, які зберегли йому життя і працездатність, зворушило. Після слів подяки:
- Скільки ми Вам повинні?
- Не треба ніскільки. Ви й так багато витратили.