Нарвали бузку, наламали,
      Набрали, награбували,
      Оберемки мокрого, свіжого, 
      Лілового, білосніжного. 
 
      Листя – густе, росянисте,
      Квіття – рясне, променисте,
      Пахощів аж по вуха,
      І птах у цих завірюхах. 
 
      В квітучому божевіллі
      Заплутався він серед гілля,
      І в оберемку зеленім
      Залишився полоненим. 
 
      (Юліан Тувім „Зірваний бузок”)
 

 
О! Далека юність! Спогади-птахи летять туди, де дерева були бурі, трави чорні, а пил з підвіконня господині згрібали щодня вранці і увечері. В країні здійсненних мрій перед молоддю широко розкривалися всі дороги – обирай будь-яку. Одна з них вела до Запоріжжя. За честь працювати тут на одному з найбільших у Європі феросплавних заводів непотрібна селу молодь одержувала право на ліжко в заводському гуртожитку і право на вибір якоїсь із найшкідливіших і найважчих заводських професій. Сільські дівчата обстукували та змащували вагонні колеса, вдень і вночі переводили стрілки на залізничних коліях, подавали руду та шихту в плавильні печі...  і пишалися різнокольоровими димами над рядами заводських труб – такого потужного різнобарв’я не мали ні Запоріжсталь, ні навіть сусідній коксохімічний завод. Зараз цими трубами пишається найефективніший власник – група „Приват” панів Коломойського та Боголюбова. 
 
Продукція феросплавного заводу розходилася по металургійних комбінатах всього Радянського Союзу, вистачало ще й Африкам, Азіям, Європам. Зараз запорізькі феросплави найохочіше споживає компанія зі звірячим імперіалістичним оскалом - Arran Continental з Британських Віргінських островів. Вона купує феросилікомарганець за нахабною ціною 880 дол./т,  у той час як Білорусь платить 1400 дол./т, а український споживач – від 1500 до 2000 дол./т. Марганцеву руду для заводу доводиться везти з Австралії і Гани за ціною 526 дол./т, тоді як по сусідству з Нікопольського марганцевого басейну таку ж руду продають не дорожче, ніж за 250 дол./т, ще й бонуси везуть з доставкою додому. Віргінські імперіалісти призвели до того, що 54,4 % феросплавів стали ввозити в Україну з Південної Кореї, Македонії, Індії та Південної Африки (у 2010 році їх ввозили 24,75%,  у 2008 — близько 5%). (Наведено дані на початок 2012 року). 
Через збитковість виробництва, завод у грудні 2012 року погасив печі. Власники заводу і наймані робітники об”єднали свої зусилля в боротьбі за дешеву електроенергію і  монопольно високу ціну на ринку феросплавів.. Робітники вийшли на вулиці з плакатами „Дайош дифціну на електрику”, власники натиснули на уряд, вимагаючи підвищенням ввізного мита на феросплави - треба ж якось навчати патріотизму власників українських металургійних комбінатів.
Український уряд зрозумів труднощі ведення монопольного бізнесу в агресивному імперіалістичному оточенні. Запорізький феросплавний завод  після трьох місяців простою одержав бажані подарунки під ялинку. 
 
Але що нам з вами до прибутковості феросплавного виробництва і фінансових битв між акулами імперіалістичного бізнесу? Хочеться говорити про добре, людяне, про Новий рік, про різдвяні подарунки і про нас, маленьких і невибагливих українців. Давайте зазирнемо в гуртожиток феросплавного заводу на Дружному провулку в ті далекі роки, коли... дерева були бурими. Не чекайте від мене розповідей про ковбасу по 2 крб.20 коп. Взимку тут у всіх каструлях варилася картопля по 9 коп./кг, а влітку - сині баклажани по 12 коп./кг. Жили ми в найщасливішій країні світу і ніхто ще не знав, що це не так. 
 
Валя серед нас була особливою: тендітна, кучерява, чорноока, лагідна, як горлинка, смирна, як тихе літо, гарна, як намальована. Батьки загинули в дорожній аварії, тому зростила її бабуся в селі на 24 карбованці колгоспної пенсії - бідно, впроголодь. Згадувала, як на Новий рік їй, випускниці-сироті, вручили від школи подарунок – кирзові чоботи. І не могла стримати сльози образи.  
Коля був на рік старшим, закінчував школу з золотою медаллю. Як і перед всією радянською молоддю, всі дороги перед ним були відкриті. Він обрав дипломатичну службу і серйозно готувався до вступу у Московський інститут світової економіки і міжнародних відносин. На вступних екзаменах Коля несподівано для себе провалився. До міста не поїхав, повернувся працювати в колгоспі. 
 
Багато дівчат на нього задивлялися, але хто б міг зрівнятися з Валею?! Кохання між ними спалахнуло ще в школі. Коля їй то цукерку принесе, то стрічечку в коси. Навіть з дозволу батьків купив їй пальто на гроші, зароблені під час літніх канікул. У травні Колю на два роки призвали в армію. Валя закінчила школу і поїхала шукати роботу в місті. Їй пощастило, що взяли її не стрілочницею і не дозувальницею, а лаборантом у заводську лабораторію. Заробіток невеликий – разом з доплатами за нічні зміни набігало 90 – 100 карбованців. З розваг могла собі дозволити за 25 копійок денний сеанс в кіно, коли працювала в другу чи третю зміну, або безплатно подивитися телевізор у Ленінській кімнаті гуртожитку. Залицяльників віднаджувала – чекала Колю. 
 
У травні розцвів бузок. Розповідали, що на Хортиці його цілі зарослі. Отож після зміни подалися ми вп’ятьох з Валею, Світланою, Лідою і Людою на пристань, що на Анголенка, звідти катером на хортицький пляж і далі вглиб острова – за бузком. Бузок не цвів – буяв ліловими, рожевими, блакитними та білими барвами. Ламали квітчасте гілля, вибирали квіточки з п’ятьма щасливими пелюстками – об’їдалися щастям так, що вже й бажати було нічого. 
Сутеніло, коли з оберемками бузку повернулися на безлюдну пристань. Людей немає нікого й близько. Ба! Гірше! Катера теж немає! З халупи неподалік від пристані вийшов хирлявий дідок, прокричав, що після дев’ятнадцятої катер не ходить. Невже доведеться тут ночувати?!  Майже по середині Дніпра мимо пропливав буксирний катерок. Ми дружно закричали, замахали руками. О чудо радянського гуманізму! Катер завернув до пристані, і ось ми вже на палубі. Молодий хлопець відмахнувся від нашої копійчаної плати за проїзд, і вже хвилин за п’ятнадцять висадив нас на материк. Розливалися бузкові аромати від оберемків квітів. Сміючись, переповідали свою пригоду тим, хто залишився вдома. 
 
Через тиждень наша Валя не прийшла ночувати. Вже з пів року залицявся до неї горновий з третього плавильного цеху. За віком такий, як її Коля, тільки замість армії півтора роки відсидів на зоні за бійку. Повернувся додому, прийшов на завод і тут зустрів Валю. Чи то їй бідність та злидні тяжко дошкуляли, чи то серце не витримало випробування  любов’ю і турботами залицяльника, але погодилася вона познайомитися з його батьками. Її радо зустріли, обдарували подарунками, приласкали. Валя залишилася у новій сім’ї. 
 
Наприкінці травня повернувся з армії Коля. Знайшов наш гуртожиток за адресою на конверті. Коли прийшли кликати Валю до відвідувача, вона була вдома. Зблідла, розплакалася, відмовилася виходити. Попросила передати, що вона зараз на роботі. Коля залишився чекати на лавочці перед входом. Валя дивилася на нього у вікно й плакала. І день, і другий, і третій... Її умовляли вийти і розповісти правду. Вона тільки обливалася сльозами. А потім Коля зник. 
 
За кілька років у Валі вже було двоє дітей – хлопчик і дівчинка. Сімейне щастя не заладилося – чоловік почав випивати, та все більше й більше. За кілька днів перед Новим роком Валя вийшла купити для дітей ялинку. І раптом: 
- Валя?
- Коля!
- Як ти?
- Де ти?
Коля теж одружився. Жінка з донькою його покинули і він зараз один. Працює, закінчує заочно машинобудівний інституті. Приїхав у Запоріжжя зустрітися з керівником дипломного проекту.
Вранці Коля чекав її біля будинку. Вона вийшла з двома дітьми і невеликою валізою. Цей Новий рік і всі наступні вони зустрічали разом. 
 
Скажете, де в бога заєць і де в чорта батько. „Приват”,  бузок, феросплави, Валя... Хтось намагається вирвати у життя побільше доларів. Для іншого не в доларах щастя. Під новорічну ялинку одержує кожен своє. 
 
Ілюстрація Гіві Сіпрошвілі "Букет бузку" http://artnow.ru/ru/gallery/3/3399/picture/0/468096.html