Думаю, немає потреби розшифровувати назву всім відомого міста Х. Про вся випадок зашифрую тільки назву заводу Z (у мафії руки довгі, можуть і дістати). 
Ситуація впізнавана: у місті Х на заводі Z заробітну плату працівникам не виплачують місяцями. Пенсійних внесків і нарахувань на заробітну плату заводчан Пенсійний фонд України не одержує роками. У страховий стаж для призначення пенсії не включаються роки роботи, за які Пенсійний фонд не отримав належне. Відповідно, фонд дотується з бюджету, а  старенькі, які дотягнули до пенсії на "депресивному" заводі, одержують вищерблену пенсію. 
До виборів у Верховну Раду ще о-го-го скільки часу, а найактивнішу, найбоєздатнішу і найсвідомішу частину нашого громадянського суспільства - пенсіонерів - вже почув Той Хто Всіх Чує. Треба терміново шукати джерела наповнення Пенсійного фонду.
Районне відділення Пенсійного фонду у місті Х подало позов до відповідного районного суду міста Х на керівника заводу Z за астрономічний борг перед фондом. Вчора (чи позавчора, чи на минулому тижні) відбулося засідання суду. Чому ця новина потрясла заводський профком, можна тільки здогадуватися. Ініціатива профкому провести збори трудового колективу на захист керівника заводу потрясла працівників заводу, як Лісабонський землетрус колись потряс славнозвісного філософа Панглоса.
Далі фантастика - на зборах голова профкому розповідає про здобутки трудового колективу по виконанню замовлень останніх років і про зменшену заборгованість по заробітній платі перед працівниками. Не можна ні замовчувати, ні зменшувати заслуги керівника заводу - руки геть від нашого пана N.
Услід головний бухгалтер наводить цифри неперервного зростання заробітної плати і зменшення заборгованості з її виплати, все це дісталося нам стараннями і зв"язками нашого пана N.  Озвучена середня заробітна плата по заводу провокує заздрісні викрики про середню температуру по лікарні укупі з моргом. Всілякі токарі-фрезерувальники-складальники демонструють майстерне володіння ненормативною лексикою.
Член профкому, активний пенсіонер, намагається донести до колег думку, що працюючий пенсіонер міг би й потерпіти без пенсії чи її частини, аби тільки залишався з нами пан N.
На всяку бочку меду завжди знайдеться ложка дьогтю. Якась лаборантка чи прибиральниця, мабуть, надивившись вистав у Савіка, почала волати голосом Інни Германівни: "Хай ваш N розкаже, скільки він квартир купив собі за останні три роки!" Тут же її підтримала бойова подруга зразку Ганни Герман: "Хай розкаже, скільки коштує його Майбах, на якому його возять, та скільки Майбахів він замінив за останні три роки". 
Ну, правду ж про нашу націю кажуть - не від того плачу, що своя корова здохла, а від того плачу, що у сусіда жива. Просвіщенна публіка теж стрепенулася, як старий гусарський кінь, зачувши звуки бойової сурми. Якийсь технолог почав згадувати, що уряд ненависної Юльки пропонував заводу 12 (lдванадцять) мільйонів гривень на погашення заборгованості перед Пенсійним фондом та модернізацію виробництва - під виконання здобутих для заводу замовлень. Наш пан N категорично відмовився від цих грошей, бо за слухами, вже мав покупців на заводські площі. І пішло-поїхало...
Добре, що наш пан N в цей час був у суді, бо дуже б засмутився виступами своїх невірних підданих. Вірні піддані ще напишуть і підпишуть правильного протокола. Не можна покидати панові N кабінет рідного заводу, не розрахувавшись зі своїми вірними і розумними підданими, які закінчують писати для нього докторську дисертацію - доказ непересічних талантів пана N як виробничника, організатора і науковця. Вітчизняна наука тримає наготові вакансію проффесора до часу, коли пану N  доведеться робити ноги з заводу Z. Сподіваюся, що доведеться.
Щоб не пробивала нас сльоза жалю за обділеним Пенсійним фондом України, чому б не ляпнути ложку дьогтю ще й в оцю бочку меду. Не буду розповідати про законні і незаконні листи з розпорядженнями різних Міністрів соціальної політики та Кабінетів Міністрів, які крім Божого суду ніяких судів не бояться (чи бояться вони Божого суду - велике запитання).
Я про приємніше: "У нас у Галочки сьогодні іменини і вся Одеса гоп-ца-дри-ца, гоп-ца-ца!". Що це означає? У керівника районного відділення Пенсійного Фонду день народження. Співпав він у часі з засіданням трудового колективу, а я, що бачу, про те й співаю. Якось так вийшло, що мені все життя було ближче всіляке залізяччя, а на схилі літ прибило до грошей. Залізяччя і зараз згадується ностальгічно, може тому, що тоді і небо було синіше, і трава зеленіша. Зате біля грошей стали виднішими всілякі шестірні та пружини, які рухають наше суспільство у невідомому нам напрямі.
Скажімо, п"ять чи десять років тому велике здивування викликав дзвінок з районного Пенсійного фонду. Просять нагадати керівництву, що через три дні день народження керівника нашого Пенсійного фонду - квіти, цукерки та шампанське подарунком не вважаються.
Керівництво лаялося, жадібно кряхтіло, згадувало Радянський Союз, коли не було ніяких Пенсійних фондів. Достойно відбули кріпосну повинність - квітами і столовим сервізом.
Сьогодні дзвінки набули іншого змісту: "Диктую, записуйте", і далі перелік того, що входить в оброк - скільки ящиків якого вина, коньяків, яких ковбас, яких заморських делікатесів. Хто знає, що таке двадцяте число кожного місяця, той розуміє, що буває, коли весь персонал Пенсійного фонду у цей день гуляє, бо "у Галочки сьогодні іменини". Тим, хто не знає, повідомлю, що це останній день подачі персоніфікованої звітності. Чиї звіти були  відправлені 21 числом, ті наповнили Пенсійний фонд штрафами.
До чого моя розповідь? Чомусь згадався  бенкет Валтасара - пишуться вогненні письмена "мене, мене, текел, упарсин" ("Підраховано, підраховано, зважено, розділено" )