...Чи ти вважаєш, що Гаспари Стампи

достатньо, щоб якась з дівчат,

покинута коханим, величний приклад

перейняла цієї люблячої: я буду як вона?

          (Райнер Марія Рільке „Дуїнські елегії. Перша елегія”)

При перекладі зупинило незнайоме ім'я - Гаспара Стампа. Хто вона? В чому може бути прикладом для покинутих дівчат? Ще раз Рільке згадує Гаспару Стампу в романі "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе". Його герой говорить про жінок: "Вони цілі сторіччя несли тягар любові, завжди грали увесь діалог, обидві ролі. Адже чоловік може тільки повторювати, і то поганенько. Адже чоловікам важко навчатися з їхньою розвіяністю, недбальством і ревнощами, що теж є формою недбальства. А жінки все‑таки терпляче чекали вдень і вночі і приймали в любові та злиднях. І під тиском безкінечної нужди з них виростали палко закохані, що, кличучи чоловіка, перевершували його, виростали вище від нього, коли він не повертався, як‑от Гаспара Стампа або португалка, що не відступалися, аж поки їхня мука обернулася в жорстоку крижану велич, яку годі витримати".

І вдруге: " Кохані живуть серед труднощів і небезпеки. Ох, тільки б вони подолали себе і стали люблячими. Навколо люблячих – чиста безпека. Ніхто вже їх не підозрює, і вони вже не здатні зрадити себе. Таємниця в них уже зцілилася і ціла, вони виспівують її всю, немов солов'ї, тут немає частин. Вони оплакують одного, але їх підтримує вся природа: це плач по вічному. Вони біжать за втраченим, але вже після перших кроків наздоганяють його, і перед ними тепер тільки Бог... А ти, Елоїзо? І всі ви, люблячі, чий плач долинув до нас: Гаспара Стампа, графиня де Діе і Клара д'Андузе; Луїза Лабе, Марселіна Деборд, Еліза Меркер?" (Переклад Євгена Поповича і Петра Таращука, 2011)

Незнатні люди не мають дати народження, але якщо проживають яскраве життя, залишають викарбовану на граніті дату своєї смерті.  Гаспара Стампа народилася між 1520 і 1525 роками, ймовірно, в Падуї. Померла 23 квітня 1554 року в Венеції. Її батько Бартоломео, мабуть, був ювеліром, можливо, походив зі збіднілої аристократичної родини Мілану. Мати Сесілія (Чечілія), можливо, родом з Венеції. Ймовірно, Гаспара мала молодшого брата Балдассаре і, достовірно, старшу сестру Кассандру. Діти отримали першокласну освіту, рівну тій, що була доступна дітям аристократичних сімей. Вони вивчали латинську та італійську літературу, грецьку мову, риторику, історію, живопис, одержали музичну підготовку найвищого рівня. Можливо, батьки дали своїм дочкам музичну освіту, щоб гарні голоси і музичні навички відкрили їм доступ у вищий світ і дозволили знайти багатого покровителя чи вдало вийти заміж.

Після смерті Бартоломео у 1531 році Сесілія з дітьми переїхала до Венеції. У 1535 році Сесілія вдаштувала в своєму будинку рідотто (літературний салон), який почали відвідувати друзі її сина, поета-початківця: молоді аристократи, поети, музиканти, літератори, військові. Складно сказати в якому віці Стампа почала розважати гостей співом, у 1535 році їй могло бути хоч 10, хоч 15 років. Сучасників вражали її врода, чаруючий голос і майстерний спів. Співала вона сонети Петрарки, які визначили на кілька століть поетичну і музичну моду, а також свої власні сонети.

Один з перших спогадів про Стампу залишив композитор Джироламо Парабоско у "Lettere Amorose" за 1545 рік: "Хто коли-небудь чув такі чудові і солодкі слова? Хто коли-небудь чув про більш високі задуми? І що я можу сказати про той ангельський голос, який, коли наповнює повітря своїми божественними акцентами, створює таку солодку гармонію, що не просто, як Cирена, змушує кожного, хто удостоєний її почути, ставати заручником смерті, але вселяє душу і життя в найхолодніші камені, змушуючи їх плакати від надмірної насолоди?"

У 1548 році почався роман Гаспари Стампи з Коллатіно ді Коллальто графом Тревізо, земельним аристократом, військовим і меценатом, який сам писав вірші і виконував музичні твори. На час знайомства вона була на піку своєї музичної кар'єри, знаменита і вшанована. Роман закінчився розривом у 1551 році. Можливо, закоханість підштовхнула її до написання власних сонетів і канцон. Можливо, не було нещасливого кохання, а відверта сповідальна поезія і спів були публічною виставою, покликаною привернути увагу і заслужити визнання.

Зауважимо, що мистецтво Середньовіччя створювалося чоловіками і адресувалося чоловікам. Тривалий час європейська література розвивалася здебільшого як релігійна література. Норми християнської моралі були мірилом суспільної моралі, сенс людського життя полягав у зреченні гріховного і наближенні до Бога шляхом удосконалення духовного. З сонетів трубадурів, які оспівували чесноти й принади недосяжних коханих, сонет ступив у аристократичні вітальні і дав зразки для наслідування в поезії Данте Аліг'єрі  (1265 – 1321), Франческо Петрарки (1304 - 1374), Джованні Боккаччо (1313 - 1375). Романтичні почуття, явлені в досконалій поетичній формі, надихали поетів оспівувати своїх "небесних коханих".

"Генії творять шедеври, відкривають нові закони творчості. Майстри використовують і розвивають ці закони. Ремісники сліпо використовують і заштамповують їх. Нездари все переплутують і дискредитують". (Леонід Лиман „Нотатник”)

У Чінквеченто жінки-поетеси здійснили революцію в поезії Італії, продемонструвавши майстерне володіння панівною поетичною формою - сонетом,  заявивши про свою суб'єктність і право на кохання. Одним з найсильніших жіночих голосів став голос Гаспари Стампи. За прикладом Данте і Петрарки Стампа запевняла, що шалено закохалася з першого погляду (Сонет ІІ). Як у Петрарки, її кохання холодне і далеке. Але бажання Стампи кохати - це не фантазії чи мрії, як у Петрарки, а пам’ять про минуле щастя. На відміну від Лаури Петрарки, коханий Стампи - це емоційно віддалений чоловік, холодність якого випливає не з його цнотливості чи моральної переваги, а з того, що, насолодившись коханкою, він кинув її. Вона послідовно зображує графа холодним, відстороненим, пихатим. Каламбури на його ім'я - "високий пагорб" ("colle alto" або "collalto") потрапили в її сонети.

При всій новизні тем, Стампа все ж підкреслює своє слідування загальноприйнятій поетичній традиції - вже у першому сонеті, яким відкривається її збірка „Вірші” („Rime”), вона використовує перший рядок "Сонету І" Петрарки з „Книга пісень” („Canzoniere”):

Ви, хто в безладді рим почув відлуння

Зітхань, які живила серця мрія

Про першу помилку, яку я вдіяв

В ту пору, коли був ще зовсім юним,

Мінливий стиль думок і сліз, в нім трунок

Марноти болю й марної надії,

Той, хто кохав, цей довід зрозуміє

Зі співчуттям і милосердним сумом.

Та бачу ясно, для всього народу

Я вигадкою був доволі довго

Про себе одного і час стидитись

Ганьби моєї соромного плоду,

Я каюся, і розумію добре,

Наскільки сон недовгий милий світу.

          (Francesco Petrarca „Sonet І. Voi ch'ascoltate in rime sparse il suono”)

Від Петрарки вона взяла поетичну форму - сонет. Але в її сонетах ні каяття, ні осуду гріховного, ганебного кохання, навпаки, висловлена надія поетичними творами здобути честь і славу серед людей. Вона звертається до жінок, сподіваючись саме серед них одержати визнання свого права на сильні почуття і права відкрито говорити про них. Її кохання земне, вона пише про щастя бути коханою і кохати, про біль і страждання, які приносить невзаємне почуття, і про щастя взаємного кохання. В її сонетах сповнене бажання дає початок розширенню поетичних тем. Якщо збуваються бажання, тоді нічого сказати? Стампа порушує цю тишу, вона стала тією, яка має сказати все. Сексуальна любов є її точкою порушення жіночого і чоловічого мовчання.

Ви, хто почули в цих моїх печальних римах,

У цих мелодіях печальних, у цім тумані

Журні відлуння плачу мого кохання

І біль, що перевершує усі боління,

Де гідні справи у наш час найбільш цінимі,

Де честі й доблесті завжди належна шана,

Там славу я знайду і вибачать ридання

Народжені шляхетними простій людині.

Я сподіваюся, з жінок якась промовить:

- Я заздрю тій щасливій, що вона кохала,

Мені відомий біль, знайома я з журбою!

Ах, чому стільки відданості і любові

Не я достойному сеньйору дарувала,

Щоб довести змогла, що схожі ми з тобою.

          (Gaspara Stampa "I. Voi, ch’ascoltate in queste meste rime")

Наміри Стампи бути успішною поетесою, яку зробить безсмертною її поезія, та бути успішною співачкою, якій відкритий доступ в аристократичні кола і доступні насолоди суспільства вищого класу, наклали відбиток на її творчість: трагічна тема у багатьох віршах співіснує з її дотепністю. Бурхливі стосунки з багатим і знатним графом через соціальну прірву між ними не могли завершитися шлюбом, та й його кохання не було сильним. Коли Коллалтіно відправився воювати у Францію, Стампа писала йому листи і присвячувала сонети. Він не відповідав ні на численні листи, ні на вірші про кохання. Коли Коллалтіно повернувся до Венеції, їх стосунки поновилися, але незабаром він повернувся до Франції. Цьому коханню настав кінець.

Як ще колись кохання завітає,

То я забути зможу злого пана;

І лячно, й спрагло серцю, що настане

Біль, від якого радості чекаю;

Даремно вірила, що біль минає,

Мені ти скажеш знов, що я жадане,

Безмежне диво вірного кохання,

Та каяття тебе не оправдає.

І я співаю про здобуту волю,

Розірвані тяжкі жорстокі пута,

Чекаю в майбутті щасливу долю.

Якщо молитва в небесах почута,

Побачу я, як мстивою рукою

Твоє життя примушу до спокути.

          Gaspara Stampa " VIII. S’avien ch’un giorno

Представляючи себе знехтуваною, відкинутою та остаточно покинутою жінкою, Стампа слідує давній греко-римській літературній традиції покинутих коханих, ототожнюючи себе з такими відомими особистостями , як Медея, Аріадна, Сапфо, Дідона... Її поезія плачу побудована на вигаданих жіночих голосах. Розлюблена Стампа не покінчилаи життя самогубством і не пішла в монастир - вона покохала іншого чоловіка. Бартоломео Дзен, за всіма оцінками, був кращим партнером для Стампa, їхні ніжні стосунки ґрунтувалися на відповідності інтересів і почуттів. П'ятнадцять сонетів   (CCVII - CCXXII) натхнені ним. Він був з нею до її смерті від лихоманки 23 квітня 1554 року. Один з її найкрасивіших і найвідоміших сонетів CCVIII,  в якому вона ототожнює себе з саламандрою та феніксом, присвячений саме Дзену:

Любов зробила так, що я живу й згораю

у світі саламандрою новою, й такою

на неї схожою істотою, чудною,

що у одному місці родиться й вмирає.

Для мене в цьому насолода - роль я граю,

живу у полум'ї й не відчуваю болю,

й не думаю, що той хто був цьому виною,

до мене мало милосердя відчуває.

Від болю перше почуття навряд чи згасло,

коли нове кохання пломінь запалило,

воно здається ще сильніше і прекрасне.

Не жаль мені за тим, хто був недавно милим,

якщо зі мною той, хто в серце увірвався,

і спалахнув вогонь, веселий і щасливий.

          Gaspara Stampa "CCVIII. Amor m’ha fatto tal ch’io vivo in foco"

За життя були опубліковані три її сонети LI, LXX и LXXV, а після смерті її сестра упорядкувала і видала збірку „Вірші” ("Rime"). Збірка не справили особливого враження на сучасників. Найвизначнішою поетесою італійського Відродження середнього Чинквеченто її назвали через неповних  два століття після смерті - у 1738 році, коли Антоніо Рамбальдо, нащадок графа Коллатіно ді Коллальто, перевидав її „Вірші” з портретами обох коханців. Можливо, історія нещасливого кохання справила на читачів більше враження, ніж самі вірші. Люди радше відгукуються на чужі страждання, ніж на щастя. Про неї заговорили, виник інтерес до деталей її життя. Біографію Гаспари Стампи написали на підставі згадок про неї у присвятах і листах її сучасників, та прочитуючи її „Вірші” як автобіографію.

Сумнівне твердження біографів, що її сонети не залишили сліду в пам’яті сучасників. Щось художникові Сімону Вуе було відомо про божественний голос Стампи і її „Вірші”, хоча народився він через 36 років після її смерті. Настільки добре відомо, що у 1634 році, коли ще не була перевидана збірка „Вірші”, він малює її як музу Калліопу, богиню співу і покровительку поезії, з томиком „Одіссеї” в руках у товаристві покровительки астрономії Уранії з глобусом і зоряним вінком. Ще раз у 1640 році він малює Гаспару Стампу в образі Калліопи зі стосиком книг під рукою у товаристві Аполлона.

Simon Vouet „The Muses Urania and Calliope”, circa 1634, oil on panel (National Gallery of Art)  Washington, D.C., United States,

Сімон Вуе „Музи Уранія і Калліопа”, близько 1634, олія на дерев’яній дошці, Національна галерея мистецтва, Вашингтон, округ Колумбія, США

Simon Vouet „Parnassus or Apollo and the Muses”, circa 1640, oil on panel Museum of Fine Arts (Budapest)

Сімон Вуе „Парнас або Аполлон і музи”, близько 1640 року, олія по дерев’яній дошці, Музей Витончених Мистецтв (Будапешт)

Зараз переглядаються давні архіви в пошуках документів, які могли б додати якісь деталі до біографії Гаспари Стампи. Її стосунки з графом Коллальто, її статус віртуоза та її відверта поетична дискусія про любов і бажання створили їй складну репутацію, яка збереглася донині, репутацію, яка лише ускладнюється глибиною та багатством її поезії. Стампу часто вважали куртизанкою з трьох причин: її знайомими були насамперед чоловіки; вона могла вільно пересуватися по венеціанській суспільній сцені; вона складала нестримну, навіть еротичну, поезію про кохання. Зараз вважається доведеним фактом, що Стампа "не була куртизанкою за професією, як її класифікували деякі сучасники, але, безумовно, жінкою поза правилами, ймовірно, віртуозною музикою та співачкою, з вільними та легкими життєвими установкам та двозначними стосунками, які професія принесла із собою, і майже виправдала". (Бенедетто Кроче)

Щодо віри Рільки у щирість переживань жінки, покинутої коханим: розтаємничення образу вбиває поезію, прозаїчна подробиця руйнує прекрасну легенду.