"Ті могили - погребіння минулих часів — розкидані по всьому степу, немов застиглі, заворожені хвилі.— В цій країні, де могили ніби гори, люди немов безодня. Темні загадкові глибини носить у собі цей мовчазний та зажурений народ, і його слова тільки слабкі та хисткі мости до його дійсного буття. Іноді піднімаються чорні птахи над могилами. Іноді вриваються несамовиті пісні і щезають в присмеркових глибинах цих людей, тоді як птахи зникають у небі. А навкруги все здається безмежним. Навіть хати не могли захистити від безмежності: їхні віконця переповнені нею."

Райнер Марія Рільке "Пісня про Правду" 

"П'ята елегія" привела на роздоріжжя. Далі вели три дороги. Пряма дорога - до Шарівки, у маєток Георга Леопольда Кеніга, одного з найбільших цукрозаводчиків Російської імперії, прадіда Герти Кеніг, якій присвячена "П'ята елегія". Німецький  підприємливий дух привів Леопольда Кеніга в край, який обживали наші не менш підприємливі предки. Вліво дорога - в Україну, де людина і природа єдині, дух матеріальний, а природа одухотворена. Вправо дорога - дорога кобзарів. Попри гоніння і нищення на Слобожанщині до сьогоднішнього часу зберегли кобзарський репертуар і кобзарські традиції.

Тут в древності проходила границя між кочовиками і землеробами, випробовувалися на життєздатність цивілізаційні стратегії, почергово зникаючи і відроджуючись, - спочатку набігова і землеробська, потім землеробська й індустріальна. З середини ХІХ століття тут варили цукор на цукрових заводах Леопольда Кеніга та Івана Харитоненка. Європа  єдналася з Україною, в загальний цивілізаційний процес були втягнуті провінційні Красний Кут, Гути, Дублянка, Шарівка і Мурафа - предківщина моїх синів. 

* * *

Жодній молодій людині не дано знати, ким вона піде по життю, генієм чи невігласом. Всі входять в життя  безпорадними дітьми. Всі вдивляються в очі ближнього, щоб побачити підтвердження чи спростування розуміння свого призначення. Від багатьох випадковостей залежить, буде звеличений чи принижений геній, зможе себе реалізувати, чи навіть не зробить спроби проявити себе в повну силу, заговорити в повний голос. Геній не здатен сам піднятися над буденністю, його піднімають люди, які  розуміють і потребують генія.

Масове виробництво формувало масову свідомість. Новий Бог демократизувався, він не потребував ні величних соборів, ні посередників. Ніцше проголосив підхоплене сучасниками: "Бог помер! Бог не воскресне! І ми його вбили!" Реформація церкви і атеїзм спонукали до пошуку іншої віри або іншого Бога. Цей пошук відобразився у геніальній боготворчості Райнера Марії Рільке. 

На порозі двадцятиліття молода людина має оголені нерви, загострене світосприймання і пекучу потребу кохання. Рільке був поетом-початківцем, який відвідував зібрання літераторів і мав уже видані збірки безбарвних віршів. Лу Саломе теж пробувала себе в літературній творчості. Вони познайомилися в Мюнхені навесні 1897 року. Її врода і розум вразили Рільке. Він закидав її квітами і віршами, захопив щирим юнацьким коханням. Що в ньому вразило Лу Саломе, знає тільки вона. Ця жінка мала особливий дар - закохувати в себе і відкривати закоханим їхню глибинну суть, призначення їхнього генія. Чи з'явився б без неї Заратустра Ніцше? Чи були б написані Дуїненські елегії Рільке? Змах крил метелика в Бразилії здатен викликати торнадо в Техасі.

Закоханість відділяє закоханих від усього світу. Вони відкривають одне одному тайники своїх душ,  разом проживають своє минуле і творять з нього спільне майбутнє. Хлопчик, якого наряджала в платтячка мати, не здатна змиритися зі смертю своєї маленької донечки, залишив минулому розніжуюче ім'я Рене і став Райнером спершу для Лу Саломе, а потім і для всього світу. Вона відкрила для нього свою Вітчизну - Росію і її південну частину - Україну.

25 квітня 1899 року разом з Лу Саломе і її чоловіком Карлом Фрідріхом Андреасом  Рільке прибув до Москви, де познайомився з Леонідом Пастернаком і Львом Толстим, 4 травня вони їдуть далі, до Петербурга, де проводять шість тижнів. Враження від величезної країни і незнайомої культури настільки сильне, що Рільке береться за вивчення російської мови і готується до ще однієї поїздки в Росію.

7 травня 1900 Лу Саломе і Рільке їдуть на три тижні до Москви, до Тули, потім в Ясну Поляну до Льва Толстого, далі Київ - Софійський собор, Печерська Лавра, пароплавом до Канева до могили Кобзаря, в Кременчуг, 17 червня поїздом до Полтави і пішки по навколишніх селах, наступні - Харків, Воронеж  і далі Волга.

Чари України вразили Рільке не менше, ніж чари Лу Саломе, чи не тому, що вона була поряд. Кохання робить очі зіркими, а серце чутливим. В молодості здається зрозумілим, де шукати відповіді на вічні запитання, які не дають спокою людям тисячі, а можливо і мільйони років: "Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?"  Можливо, там, де людина ще не втратила зв'язок з природою, де гармонійно єднаються в ній  матеріальне і духовне. Першоджерела цивілізації Рільке відкрив для себе в Україні. Перед його очима незчислимі юрми людей здавалося зі всього світу сходилися на Великдень до церков Києва. 

А потім у якомусь селі під Полтавою безіменна селянка вразила його щирою вірою в Бога, ясністю і глибиною розуміння світу. Він проговорив з нею кілька годин. 

Поль Гоген "Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?" (1897), Олія, полотно, Музей витончених мистецтв, Бостон

Paul Gauguin "Where Do We come from? What Are We? Where Are We Going?"( 1897), Oil on canvas. The Museum of Fine Arts, Boston

На усьому світі правди вже немає.

Правда, чи хтоcь може її відшукає?

На усьому світі правди вже немає.

Бо правду повсюди неправда долає.

Правда у кайданах сьогодні томиться.

І бачимо, з неї неправда глумиться,

і сидить з панами на золотім троні

й гуляє з панами в золотих хоромах.

Правда за порогом стоїть і благає,

а лиху неправду пани зазивають,

і сміються разом у своїх палацах

й підносять неправді меду повну чашу.

О матінко правдо, ти матінко моя,

подібне орлиним кожне крило твоє,

ще можливо прийде правдива людина,

хто живе по правді, тим Бог помагає,

робить дні легкими, у всім пособляє.

(Райнер Марія Рільке "Пісня про Правду")

Es ist keine Gerechtigkeit mehr in der Welt.

Die Gerechtigkeit, wer kann sie finden?

Es ist keine Gerechtigkeit mehr in der Welt;

denn alle Gerechtigkeit ist den Gesetzen der Ungerechtigkeit unterstellt.

Heut ist die Gerechtigkeit elend in Fesseln.

Und das Unrecht lacht über sie, wir sahns,

und sitzt mit den Pans in den goldenen Sesseln

und sitzt in dem goldenen Saal mit den Pans.

Die Gerechtigkeit liegt an der Schwelle und fleht;

bei den Pans ist das Unrecht, das Schlechte, zu Gast,

und sie laden es lachend in ihren Palast,

und sie schenken dem Unrecht den Becher voll Met.

Oh, Gerechtigkeit, Mütterchen, Mütterchen mein,

mit dem Fittich, der jenem des Adlers gleicht,

es kommt vielleicht noch ein Mann, der gerecht,

der gerecht sein will, dann helfe ihm Gott,

Er vermag es allein, und macht dem Gerechten die Tage leicht.

(Reiner Maria Rilke "Das Lied von der Gerechtigkeit")