...вершина самотності веде до верху посередності, до великої ілюзії, що нібито суспільство вороже до людини і що людина взагалі самотньою йде по життю, як по залі, де тільки дзеркала та мертве відлуння. (Хуліо Кортасар "Гра в класики")

Посушливе літо і спекотний вересень, здавалося, відібрали в осені всі фарби, крім зеленої і коричневої.  Жовтень спробував виправдати свою назву. Блякла жовтизна торкнулася кленів і абрикосів, намалювала бурі обідки на листі лип, знебарвила горіхи. Всередині жовтня дрібна мжичка розмочила червону фарбу, і спалахнули вогнем вишні, груші, виноград. Безбарвне засихання, хай і запізно, змінилося тихим різнобарвним в'яненням.

Знайома з дитинства потреба увічнити побачене і відчуте.змусила підхопити фотоапарат у ранковий напівкруїз. Ранковий туман розсіюється і точка повернення перетворюється на точку увічнення. Темнозелена пірамідальна тополя, уродженка широт Середземномор'я, височіє над заправкою Укрнафти. Вона зеленітиме до морозів, доки вітер не зірве з неї зелене вбрання. 

Люди покалічили трьох її сестер перед автостоянкою METRO, мабуть, щоб не закривали різнокольорові прапори над автостоянкою і вид на приземисту сіру споруду оптового магазину. Над цими тополями пролягають шляхи добової міграції ворон. Вранці летять на схід у бік Салтівського елеватора, увечері з награбованими у приватних садках горіхами повертаються назад. Тут лущать горіхи об асфальт автостоянки. Алгоритм  немудрий:  піднятися повище вгору, у пікіруючому польоті набрати швидкість і кинути горіх на асфальт. Проблема знайти його потім. Шукають до сутінків, продовжують пошук  вранці - заклопотано ходять по траві і по асфальту. 

Тут же оспівана калина. Невеличке, наче іграшкове,  деревце підростає на пагорбі біля автозаправки Укрнафти. Перед бензоколонками підростають ялинка і дві туї. Вижили.

На протилежному боці проспекту красуються золотом липи. Дві смуги проспекту раніше розділяла липова алея. Зараз милує око чавунний парканчик. За рахунок алеї розширена  проїжджа частина.

Перед економіко-правовим університетом зеленіє акація. Дитя Австралії не знає, що таке золота осінь наших широт, але суворий клімат батьківщини загартував життєстійкість - зими для неї не смертельні. Морозу і вітру дістанеться тільки мертве зелене листя.

Майбутній харківський варіант Унтер-ден-Лінден підростає біля укатаної асфальтом заправки ОККО. В жовтні її відмили від бруду й пилу, поклали на асфальт старе цінове табло і поставили нове, яке тричі за хвилину намагається зобразити миготіння вогнів Лас-Вегасу. 

Далі мотель Дружба. Щира дружина власника мотелю, коли балотувалася у міську раду, зробила пандуси в нашому будинку і влаштувала кілька разів для дітей ігри з призами. Згубила її щирість - вона поділилася секретом свого успіху - замість працювати за копійки викладачем англійської мови в школі, пішла танцювати в ресторані при мотелі. Власник мотелю помітив її вроду і зараз вона його законна дружина. Хоче приносити користь людям, працюючи у міськраді. Пересічні українці танцівниць люблять значно менше, ніж корупціонерів. Інтереси нашого району в місті відстоює головний лікар поліклініки. Її доньці немає потреби танцювати в ресторані, мама купила для неї кандидатську дисертацію і наукову посаду. 

Минулого року двірник з пилососом ганявся за опалим листям, яке вітер носив по подвір'ю мотелю. Цього року нікому, крім вітру, немає діла до прибирання. Тротуари під кленами й каштанами у всьому місті вистелені м'якими килимами.

Зараз біля мотелю свої золоті килими стелять липи.

За мотелем ще одна бензозаправка - WOG, а за нею - цвинтар. Різноманіття рослинності навіває думки про вічний спокій і про спроби, навіть, після смерті, утвердити перед світом свою індивідуальність. Над могилами росте все: ялини, смереки, модрини, тополі, берези, верби, клени, сосни, каштани, в'язи, горіхи, вишні, абрикоси... Звичайно, милує око липова алея.

 За парканом цвинтаря вічна зелень ялин і минуще золото беріз.

Багрянець в'юнкого винограду на телевізійній антені біля цвинтарної сторожки радує і живих, і мертвих.

Поворот з проспекту Гагаріна на вулицю Ньютона прикрашають високі шестидесятирічні тополі (район забудовувався відразу після війни). Чи доживуть ці тополі до ста років? Навряд. Потужні стовбури обіцяють велику кількість сировини для топливних палетів. Від багатьох тополь залишилися пні. Один з них облюбували червонокнижні фіолетові ксилокопи (джмелі-теслі). Щовесни вони хмарою в'ються над ним, притягуючи здивованих дійством бездомних котів. Тривожуся тим, що пень трухлявіє і зменшується в розмірах з кожним роком.

За тополями з десяток каштанів. Ще наприкінці серпня ці хворі на людську цивілізацію дерева почали засипати землю іржавою лускою. Потім на голому гіллі почали вибухати зелені міни плодів. Під колесами автомобілів з них  утворилося  блідо-жовте кришево, змішане з пилом. Зараз чорні велети обіцяють  весну своїми  великими смолянистими бруньками. 

За каштанами вздовж паркану тролейбусного депо знову липи в різних фазах золотіння й опадання і з  ними самотній зелений в'яз. 

Навпроти через паркан з цвинтаря вихлюпуються багряні хвилі винограду. Десь тут зустрілися активіст ДНР-ЛНР і співробітник СБУ. СБУшник вистрілив першим. Потім була затримана група сепаратистів, які збиралися неподалік у приватному будинку. Після цього припинилися диверсії на залізничній станції Основа і не стало сепаратистських написів на будинках і парканах.

За тролейбусним депо чотириповерховий будинок з яблунями біля нього. Я люблю ці старі яблуні. За будь-якої погоди вони щороку рясно цвітуть і плодоносять без підкормки, оприскувань і обрізки. Сорти стійкі до хвороб і шкідників. Шанують їх місцеві алконавти. Вже в кінці травня трясуть гілля і несуть торби яблук на базар - заробляють на пиво.

Закінчується жовтень. а на гіллі ще красуються зимові яблука.

Далі біля двоповерхівки клени, яблуні і красень ясен.

Років десять тому в цій голуб'ятні жили голуби. Зараз релікт радянських часів використовується для зберігання дорогоцінного радянського мотлоху. Здавалося б, доживають тут віку будівельники самого селища Герцена і працівники заводу ім.Малишева. Але вже бігають у дворі їхні внуки, а діти... В сусідній двоповерхівці на північний захід від цієї розігралася одна з гучних харківських драм - у бізнесмена викрав доньку таксист, який щодня підвозив його на роботу. Запросив викуп 1 млн. доларів, потім ще півмільйона. Одна з небагатьох справ, успішно доведених до кінця. З півроку після цього під будинком постійно чергував міліціонер. 

А тут бабуся з дідусем влаштували собі садочок з малиною, полуницямм, вишнями, яблунями, абрикосами, грушами і квіточками. Гарний садочок. Радує око з ранньої весни до пізньої осені. І рве серце, коли якийсь немічний дідок чи бабка з костуром, сором'язливо озираючись, тягнуться через сітку-рабицю за стиглою ягодою - недоступною розкішшю.

Далі починається приватна забудова селища Герцена. Ось любовно доглянутий квітничок біля двору, де живуть вихідці з Кавказу. Парканчик навколо нього надійно захищає квіти від витоптування і розграбування. Приклад заразив сусідів, один за одним біля дворів виникають скромніші квітники. Але ж не бур'яни!

На розі вулиці Морозова (не Павлика, а Олександра, одного з легендарних творців танка Т-34) багряніє сумах оленерогий. На вулиці є кілька таких насаджень. Дивовижно життєстійка і агресивна рослина - варто увіткнути в землю невеликий пагон, як вже за рік навкруги розростається коренева поросль. На своїй ділянці викорчували деревце сумаха, а від кореня в землі ще п'ять років пробивалися нові й нові паростки. 

Харків - це Україна, проголошують тут і там кущі калини гордовини у дворах і біля дворів. 

І знову квітники - цвітуть хризантеми , багаторічні айстри, седуми.

Біля дворів і в дворах ростуть горіхи. Це сюди літають ворони на роздобутки. Вистачає і їм, і людям.

А тут втілена сучасна українська мрія про свою хату і садок навколо неї. 

Півстоліття тому українська мрія була скромнішою і досяжнішою. Забудова селища Герцена велася за допомогою заводу ім. Малишева за надані заводом позики. Село перебиралося до міста майже безболісно.

Зараз тут екологічно чистий район. Давно прибраний з району завод гумових виробів Прогрес, припинилися викиди шкідливих газів Укркольорметом, не коптять небо труби ливарних цехів заводу ім. Малишева, зрівняли з землею місце, де був цегельний завод, після якого залишився тільки заповнений водою піщаний кар'єр. За селищем аеропорт і поля. Поряд трамвай, тролейбус, маршрутні таксі, будується станція метро. Ділянки з будиночками післявоєнної забудови викуповують успішні бізнесмени і реалізують свою мрію без садочків, без курей і кіз у сарайчиках.

Садочки змінюють паркові ландшафти з диковинними деревами і кущами.

За рік розчищено місце під забудову, зведено особняк і вже завозиться чорнозем для майбутніх квітників і саджанців за рекомендаціями дизайнерів присадибного ландшафту.

Багатство і бідність ще вживаються поряд, але чи надовго.

У цьому дворі живуть однокласники моїх дітей. Багатодітна родина. Народжування припинилися тільки після того, як мамочка вийшла з дітородного віку. Соціальна допомога на дитину теж може бути заробітком, але чи повинна держава це заохочувати? Зараз старша дочка вже носить на руках і водить за руку своїх дітей. Гори сміття перед парканом і за парканом, сморід від гниючої органіки в теплу пору року. Ці меблі не для вивозу на смітник, а постійна складова життя тих, хто за парканом. Русскій мір має й такий вигляд.

Хвилин десять пішого ходу до поштового відділення, де два року тому грабіжники розстріляли трьох інкасаторів. Але сьогодні друга поворотна точка мого напівкруїзу - ця липа. Є серед лип такі, які змінюють колір і скидають листя відразу всім гіллям. А є такі, як ця. З другої половини серпня на окремих гілочках з'являються окремі жовті листочки, потім починають золотитися сусідні, і ось вже по всій кроні, як сонячні зайчики, сяють жовті маячки, дороговкази для осені. На жаль момент, для фотографування пропустила, в туманну погоду сяйво не таке яскраве, як сонячного ранку.

Наступного дня прийшла осіння негода. Золото і багрянець забрав вітер. Золота осінь закінчилася.