Степ Північного Причорномор'я - не найкомфортніше місце на Землі. Але вроджена соціальність записала в гени кожній людині любов до місця народження, до людей, біля яких вона явилася на світ, до обрядів і звичаїв, які упорядковують і задають назавжди ритми життя. Коли збліднуть яскраві барви емоційної прив'язаності до місця, де початок твого життя, де найкращі в світі люди, вже нічого змінити неможливо. Спогади запевняють - все найкраще на Землі зосереджено в степовій Покровці.

Щоб уберегти дитину від небезпек світу, її лякають. Лякають Степом, де страшні тхори чатують на малечу, щоб її з'їсти. Лякають страшними чужинцями, які в Степу підстерігають неслухів, які відбилися від дому, щоб їх з'їсти. Скрізь присутній Хока, містична невидима істота з універсальною погрозою на всі випадки відхилення від загальноприйнятого "Бо Хока з'їсть". Звичайно, не знайти тут звіра, страшнішого за любителя курей тхора, бо навіть отруйних змій немає, лише лисиці, зайці, їжаки та ящірки. Приблудні людожери залишилися відгомоном пережитого страшного лиха - радянських Голодоморів. А Хока? Хіба можна цього добросовісного охоронця степової звичаєвості порівняти з жахіттями, які тероризують дітей на всіх континентах в інших краях?

Моїм першим реальним покровським жахом стала калюжа в центрі села. Звичайно, на Новий рік бували і в Степу морози та хуртовини. Але частішими бували затяжні дощі і грузькі, розкислі дороги. На відміну від відомої всьому світу миргородської калюжі, у Покровці було не менше десятка не гірших калюж, кожна з яких гідна була мати власне ім'я: Доценкова, Бутенкова, Черентаєва, Гейкова... Калюжа в центрі села не мала господаря, тому звалася просто - В центрі. Якщо Доценкову калюжу ще можна було обійти, то Черентаєва була справжнім морем, в якому набиралися повні чоботи води взимку і чудово ловилася риба на обчухрану хворостину влітку.

Після переможних воєн з боягузливими тхором і Хокою і щасливого уникнення зустрічі з людожерами у вітропорах, калюжознавство стало черговим обов'язковим ступенем засвоєння території проживання. 

Малі діти панують у своєму щасливому світі. З ними граються, про них дбають, переповідають їхні мовні шедеври і всіляко захоплюються їхніми витівками. Все гаразд, все до ладу, що робить дитина. Вона напівбогом ступає по Землі.

Шестирічному напівбогові сьогодні треба потрапити на новорічне свято до школи, бо там вже приготовано дари для всіх напівбогів - пакуночки з цукерками і книжечки "За відмінні успіхи в навчанні і зразкову поведінку..." Благополучно подолані всі багнища і калюжі, бо ж на ногах новенькі гумові чобітки ледь не до самого коліна. О, ці клеєні гумові чобітки, які починають розклеюватися і набирати воду вже після перших одного - двох тижнів дослідження всіх ближніх і дальніх найчудовіших калюж! Чи й не лихо... Спритно стягнувши чобіток з ноги, перекидаєш його догори підошвою, виливаєш воду, і знову можна міряти калюжі, розсікати водні простори. Звідки стільки втіхи від цього заняття!?.

Гарненькі, чепурні міські діточки, наче покровські дикуни, завзято носять і скидають в калюжі все, що здатні підняти, човниками хлюпочуться в калюжах, являючи світу замурзані писки і брудний одяг, який не здатний захистити нанесений на людство тонесенький наліт цивілізованості. 

Сьогодні не можна надто захоплюватися калюжами - в школі новорічні дари. Ось нарешті й остання перешкода - калюжа В центрі. Велика віра в нові чобітки, здатні здолати будь-яку калюжу. Сміливо вперед і далі. Ой лишенько! У замаскованому водою грузькому багні чобітки застрягли і витягнути ногу в чобітку не сила, а без чобітка - це жах. Не можна вибратися на сушу босоніж, бо тоді чобітки назавжди залишаться в багні.

Після кількох спроб зрушити з місця, безпорадна дитина завмерла серед болота. Ні радості, ні щастя, яке всього хвилину тому переповнювали цю живу людську істоту, тільки безпорадність і безсилля.

- Мала, чого це ти стоїш в калюжі? - голос Бога над головою.

Мала щось лепече про чоботи, які зав'язли в болоті. Сильна рука підхоплює дитину, заодно висмикнувши й чоботи і виносить на берег великої покровської калюжі. Найбільшої в світі.

Потім були і цукерки, і книжечка, і дорога додому в обхід всіх калюж... І на все життя страх перед болотом, який зринув у підсвідомість з покровської калюжі, яка ніколи ні за яких обставин не поглинула жодної живої істоти. А ще любов до людей, які з'являються нізвідки, коли більше за все на світі потрібні добрі людські руки.