І вийшов на поле, а поле – мертве...
             Тільки на обрії трьохрукий млин...
             Від серця б щирого слова віддерти –
            Такий натомлений!
            Один!
            Один...
                    (Євген Плужник)
 

Казочка для дітей 
Від вавилонських млинів царя Хаммуралі (близько 1750 р. до н. е)  і грецьких вітряків Герона Олександрійського (І ст. н. е.) не знає  людство винаходу красивішого й затребуванішого за вітряк. Де ж іще, як не в хліборобській Україні, цей витвір розуму й фантазії міг би досягти досконалої довершеності?.. Дядька з лантухами збіжжя на возі всюди чекала небезпека – піші й комонні голодні грабіжники. Удосконалювалися способи грабежу, удосконалювалися способи захисту. Щоб працювати вітряком, не досить мати жорна й крила, знадобляться кулемет та гармата - відстрілюватися, радари - дослухатися, міцні стіни - тримати удар, особливе покриття стін - маскуватися і, зрештою, гусеничний хід - наступати або утікати. Озброївся вітряк і перестав зватися вітряком. Але ми, щоб не видати Велику Військову Таємницю і зберегти для нащадків пам’ять про цей втрачений символ давнішньої і сучасної України, будемо називати його Вітряком. 
Запитаєте: „Чому втрачений? Та ось же він! На малюнку!” Ото ж бо й воно, на малюнку ще є, але вже можна складати про нього казочки для внуків. 
 
За широкими долами, за високими горами в царстві - государстві У в місті Х на заводі Z (нізащо не здогадаєтеся, що то за X, У, Z) з давніх давен тихо-мирно будували Вітряки. Будували та продавали, добра собі наживали. 
В царствах – государствах так заведено - то в них розквіт, то застій, то руїна, та й знову то розквіт, то застій, то  руїна... Прийшла руїна в царство - государство  У. А завод Z все Вітряки майструє, ними торгує, живе-поживає та добра наживає. За Вітряками заморські замовники в чергу шикуються – працюй, торгуй та грошики рахуй. 
Завидки взяли чужого Поганина  Р (це скорочення  латинської назви Poganus) – і в нього руїна, а теж хочеться грошики рахувати. Зібрав він мудреців поганських і наказав: „Йдіть туди – не знаю куди, робіть те – не знаю яке, але хочу мати Вітряки та гостей заморських з дарами та договорами. Мій меч – ваші голови з плеч”. 
Не довго мудреці поганські горе горювали, не довго гадку гадали – для Поганина Вітряки дістали. Бо секрет, як бажане добувати, знали і сатрапи вавилонські, і царі грецькі, і султани турецькі. Тільки малі діти не знали, бо їм ще не розказали. То я розкажу. 
 
Усі діти знають, що троянський кінь  "A Trojan horse” - це страшний комп’ютерний вірус, який може сховатися в найновішій версії улюбленої гри Quack чи Doom, пробратися в комп’ютер і понищити його так, що найкрутіший адмін ладу не дасть. Справжній троянський кінь дуже схожий на комп’ютерний вірус "A Trojan horse” - це начинена  вояками дерев’яна конячка, яку грецькі завойовники подарували на Новий рік місту Трої. Вночі вояки з конячки вилізли та й забрали собі в подарунок і Трою, і срібло-злото, і троянських красунь. Хоробрі троянські вояки грекам були не потрібні, тому подалися ті вояки обживати Європу (здається, Італію), подалі від греків і їхніх коней. Отаке може статися лихо, якщо брати подарунки від поганських людей. 
 
Мешканці царства-государства У відомі були всьому світу любов’ю до сала. Тільки почують слово „сало”, тут же у них слинки течуть, як у собаки Павлова,  якій дзвонять на мобілу. Тому за хитрим поганським планом в У відрядили добувати Вітряки руйнівний вірус "A Trojan horse” - поганця на прізвище Салодатін. Варто було десь цьому поганцеві назватися (якщо цього мало, то для переконливості затопити кулаком в пику), тут же виконувалися всі його забаганки. Побажав Салодатін зустрітися з царем-батюшкою, підкріпив бажання кількома зломаними носами та набитими пиками - і його бажання було виконане. Цар-батюшка сало любив чи не більше за всіх, то й направив поганця  Салодатіна в УВітрякЕкспорт торгувати Вітряками. Йому цього тільки й треба.  Вітряками Салодатін побажав називати все, що лежить, стоїть, літає або повзає. Так і сталося.
Після цього „A Trojan horse” активізувався й почав діяти – помножив на нуль Центральний Процесор і запустив у роботу свою вірусну програму. Ця програма перехопила керування у програми автозавантаження та у програми заокеанської,  яка торгувала за морями - океанами. 
 
Сам Салодатін і його вірусна команда розсілися в кріслах з табличками „Керівник”, і приготувалися приймати дари від замовників, та складати їх на свої рахунки і в шухляди. І пішло, поїхало... Першому ж чорнявому, який прибув за Вітряками, Салодатін пообіцяв подарувати дзеркальце та намисто і назвав, скільки хоче за це собі мимо каси, а скільки в касу. Розгніваний чорнявий заспокоївся тільки на рідному континенті . Без намиста і Вітряків.
Посланцю з батьківщини млинів Вавилонії Салодатін пояснив, що Ленін заповідав ділитися салом. Вражений у найкращих релігійних почуваннях правовірний мусульманин покинув У і назавжди закрив за собою двері Вавилонії. Салодатін у дверну щілину намагався прошепотіти, що його невірно зрозуміли, що схожий він на Салмана Рушді тільки трьома буквами, що насправді він хоче продати за сало Вітряки Поганина.  І все ж навіть без трьох букв ніколи не бувати йому в Вавилонії.
За рік невтомної праці новий керівник розлякав майже всіх замовників, не забувши кожному запропонувати свої посередницькі послуги в закупці дешевших і надійніших Вітряків Поганина. Заодно розігнав і відомих усьому світові Майстрів Вітряків. Без Майстрів почали робити на заводі Z Вітряки то без жорен, то без крил, то стіни перекошені та з тріщинами, то гармата тільки горобців лякає... Але ж купують. Цар-государ за вірну службу з казни торби срібла-злота Салодатіну посилає, мовляв, діли на трьох – мені, тобі і на Вітряки. А в Салодатіна тільки на двох ділиться – тобі та мені. Ото ж він знай срібло-злото рахує, та Поганину про добре зроблену роботу рапортує... 
Дивився, дивився Бог цю казку і втрутився. Щоб покінчити з Салодатіним та Вітряками, запустив у них метеоритом. Але видать від гніву руки тремтіли, ні в Салодатіна з його Вітряками, ні в Поганські Челябінські Вітряки не влучив, а тільки  в озері Чебаркуль рибу налякав. Салодатін тільки сміється - якщо такий Божий гнів, то людського годі й боятися. 
 
Казочка для дорослих 
Саламатін Дмитро Альбертович народився 26 квітня 1965 (місто Караганда, Казахстан).
Громадянство України одержав 6 грудня 2005 року. 
У 2006 та 2007 роках пройшов до парламенту за списком Партії регіонів.
З червня 2010 року — генеральний директор Державної компанії «Укрспецекспорт» (торгівля зброєю).
З січня 2011 року — генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» (виробництво й торгівля  зброєю).
З 8 лютого до 24 грудня 2012 року — міністр оборони України в уряді Миколи Азарова. 
 
Наприкінці 2009 року Україна й Ірак підписали угоду про поставку зброї – 420 бронетранспортерів БТР-4 на суму 457,58 млн. дол., крім цього танків і літаків АН-32Б (загальна сума контракту 2,4 млрд. дол.).
У 2011 році Ірак одержав перші 26 БТР з затримкою в півроку і повернув їх через дефекти.
Наступні  62 машини, поставлена в листопаді 2012 року,  теж повернені для виправлення дефектів. За їхнє тривале зберігання в порту Одеси порт вимагає штраф 260 тис. дол.
Третя партія 42 БТР з лютого і до кінця 2013 року знаходиться на борту зафрахтованого сінгапурського судна SE PACIFICA. Ірак відмовився їх приймати через тріщини в броні. На сьогодні власник судна вимагає кілька мільйонів доларів за одинадцятимісячний дрейф у Перській затоці, оплату вартості контракту і компенсації за проблеми в Індії, куди після вивантаження БТР повинні були доставити, але не доставили вчасно 70 000 т металобрухту. Індія вимагає виплатити їй 500 000 дол. неустойки за порушення умов контракту.
Зараз БТР вже повертаються в Україну.Через тривале перебування в морі гума і акумулятори зіпсувалися, корпус заіржавів – для відновлення машин знадобляться затрати 20 % - 30 % від вартості БТР. Ремонт у Іраці обійдеться в  9 млн. дол., в Україні – 25 – 27 млн. дол. За рахунок бюджету. 
 
У всьому світі кураторами і посередниками в торгівлі зброєю виступають секретні служби. Відмова від їхніх послуг тотожна втраті ринків зброї. Саламатін відмовився від оплати послуг американських посередників контракту з Іраком. В результаті суд зобов”язав Україну виплатити бізнесмену Говарду Лоурі за комісійні послуги 61 млн. 270 тис. дол. На суді стали відомі імена українських чиновників, які отримали комісійні за Говарда Лоурі. Згодом виявилося, що ще одні комісійні -  120 млн. дол. для Петера Шнура отримали невідомі особи. Звичайно, буде суд, який зобов”яже виплатити йому належну суму. Теж з бюджету. 
Занижені суми контрактів, відверта контрабанда, введення в схеми посередників, посередників посередників і посередників посередників посередників, захмарні комісійні дозволяють привласнювати  близько 55 %  валютної виручки від реалізації зовнішньоекономічних контрактів з продажу зброї (за минулий рік близько 2 млрд. дол.). В результаті оборонні підприємства недоодержують кошти, замість прибутків рахують збитки, мають заборгованість з виплати зарплати, комунальних платежів, обов”язкових відрахувань в бюджет.
Жадібність чиновників вже призвела до втрати ринків зброї Лівії, Перу, Сирії, Йємену, Єгипту, Конго. На черзі Азербайджан, Ірак, Ефіопія, Китай. 
 
Саламатін виторгував виділення з бюджету понад 1 млрд. грн. харківському „ЗіМ” для виготовлення наступної партії 94 БТР і надання Іраку державних гарантій виконання поставки у 20 млн. дол., хоча контракт вже розірваний. Ірак веде успішні переговори з Росією про поставку воєнної техніки, з БТР-82 включно, на 3 млрд. дол. 
 
Новий міністр оборони Громов і новий директор „ЗіМ” Федосов гідно понесли вручений їм прапор знищення заводу. Після провалу іракського замовлення на бронетранспортери вони успішно валять тайське замовлення на танк „Оплот”.
Колись на заводі працювали 40 тисяч спеціалістів, вироблялося більше 1000 танків на рік в умовах кооперації з сотнями підприємств військово-промислового комплексу. Зараз персонал „ЗіМ” складає 3,3 тис. осіб, площа підприємства близько 300 га,16 тис. станків зі зношеністю від 83 до 90 % ще працюють. Директор заводу Федосов мріє підняти завод з колін. Для цього тільки й треба, що звільнити половину персоналу (переважно інженерно-технічного) і передати у власність міста більше 50 % заводської землі. Відразу підвищиться продуктивність праці і прибутковість підприємства - при випуску 50  одиниць бронетехніки за рік. 
У 2014 році завод чекає чергового директора, враженого поганським вірусом „A Trojan horse”. 
 
Використані матеріали:
Петро Левченко „Вітрячок на горі. Вечоріє” Національний художній музей України
http://leonardo-studio.livejournal.com/pics/catalog/441/300626
Яшка Танкіст ""Танковий надрив" http://ahtungtank.blogspot.com/
„Саламатин разваливает "Укрспецэкспорт" под чутким руководством ФСБ” http://www.rospres.com/specserv/11381  
Дмитрий Менделеев "Я помню все твои трещинки" http://gazeta.zn.ua/internal/ya-pomnyu-vse-tvoi-treschinki-_.html
Емоційний звуковий супровід колишніх колег по роботі, працюючих на "ЗіМ" - ВО "Завод імені Малишева"