Дослідження стоянок неандертальців показало, що вони були гуманістами. Хворих і немічних плем’я доглядало до настання природної смерті. Людські кістки там не мають на собі слідів зубів чи зазубрин від кам’яних ножів і сокир. Зате кроманьйольці охоче поїдали не тільки впольовану дичину, а й співплемінників. Всеїдність дає перевагу в боротьбі за існування. Тим, хто харчується лише зеленими бамбуковими пагонами, загрожує вимирання.  
Отож гуманісти зникли в пітьмі тисячоліть, канібали цивілізувалися і зараз ідять співплемінників лише подумки, або суто символічно. Час від часу активізуються прихильники чистих рас або апологети оздоровлення генетичного фонду людства методом боротьби за виживання. Але, за рідкісним виключенням, їм не дають реалізувати їхні прогресивні проекти. Сьогодні одним з головних показників цивілізованості суспільства є ставлення до хворих і немічних. 
 
Чоловік моєї однокашниці працював начальником Холодногірської тюрми. Від нього й дізналася, що звідти втік в'язень зі статтею за вбивство з обтяжливими обставинами. Я тоді працювала в лікарні невідкладної допомоги. Заробітна плата – річ, здавалося б, для корупції непридатна. Це не бізнес, який залежить від дозволів і заборон великих та малих чиновників. Бухгалтер на розмір зарплати не  впливає. Його справа нарахувати належне у визначені терміни і без помилок. Але диявол ховається за деталями. Бухгалтер може помилятися випадково чи навмисно, когось забути чи пропустити. Враховуючи затримки зарплати і відкладені виплати, може змусити довго чекати свої законні гроші. Одні терпляче чекають черги, інші намагаються активно впливати на процес – задобрити свого бухгалтера коробкою цукерок чи чимось суттєвішим і одержати збільшений аванс, повну зарплату, коли іншим вона виплачується частинами, відпускні до відпустки, а не після неї, не ходити за потрібною довідкою тижнями, а чекати її з півгодини в коридорі, а то й біля бухгалтера, стимулюючи його трудовий ентузіазм свіжими анекдотами чи байками з лікарського життя. 
 
Одного дня за дверима почулося життєрадісне „А ми його по морді чайником!” і в бухгалтерії намалювався усміхнений хірург (чудовий хірург!) Брисін з нейрохірургії. За довідкою. Звичайно, Ніночка одержала стимулюючий пакунок, і Брисін підсів до її столу чекати довідку. Коли пісня була доспівана аж до слів „А то і нас по морді чайником, і самоваром і паяльником, услід відром і знову чайником, не заважайте людям спати”,  він розважив слухачів розповіддю про дивний випадок з його хірургічної практики. Більше тижня  тому в лікарню доставили пацієнта з відкритою черепно-мозковою травмою. Роздроблений череп значно пошкодив мозок пацієнта і більшу частину мозкової тканини довелося видалити. Стан пацієнта – здоровенного чоловіка – був безнадійним. Чекали, що він помре. А він прийшов до тями, почав їсти, а сьогодні зробив спробу сісти і сів! у ліжку. Брисін кілька разів вражено повторив: „Здоровенний бугай! Йому ж вишкребли майже весь мозок! Як же він їсть?” – і не втримався від узагальнення – „Життя доводить, що людина може жити й без мозку!” 
Брисін пішов. Його розповідь почала забуватися. 
 
За кілька років доля закинула мене в іншу медичну установу. Якось в бухгалтерію зайшла миловидна жіночка за довідкою. Запитую прізвище. Називає: 
- Цовма Любов Миколаївна.
- Ви не з Краснокутського району?
- З Краснокутського. Як Ви здогадалися?
- Прізвище характерне. Ви не з Мурафи?
- Ні. Моє село поряд. Я заміж в Мурафу вийшла – це прізвище мого чоловіка.
Слово за словом переповіла історію свого життя. Вони з Валерою були закохані ще зі школи. Вона закінчила медичний інститут, він - сільськогосподарський. Одружилися. Народили дочку. Обоє працювали в Мурафі, вона – в лікарні, він – в колгоспі. Коли розвалився Радянський Союз і колгоспи наказали довго жити, Валері пощастило знайти роботу в Харкові – сторожем у дитячому садку неподалік від Південного вокзалу. Щодня на попутках до Водяної, далі електричкою до Харкова і трамваєм до дитячого садка. 
Осінньої дощової ночі до нього у вікно сторожки постукав чоловік в одних трусах. Валера був кремезним здорованем, тому не побоявся відкрити двері. Запитав у незнайомця, що сталося. Той пожалівся, що його пограбувала вулична шпана. Сам він з села під Харковом, рідні в місті немає, йти нікуди. Попросився перечекати до ранку, бо дощ і холод. Валера його впустив, дав такий-сякий одяг, який був у нього в сторожці, налаштував ще одну постіль. Лягли спати. 
Вранці Валеру знайшли непритомного, з розкроєним черепом, пограбованого – ні грошей, ні документів, ні одягу. Нічний незнайомець виявився тим самим втікачем з Холодногорської тюрми. За кілька днів його впіймали з Валериними речами. Чому скалічив людину, яка його пожаліла? Потрібні були одяг і гроші. 
 
Доставили Валеру в лікарню невідкладної допомоги, де його прооперували. Операція була  складною, тім’яна кістка повністю роздроблена, мозок дуже пошкоджений. Шансів, що виживе, майже не було. 
Люба звільнилася з роботи, щоб доглядати безпорадного скаліченого чоловіка. Донька ще вчилася в школі. Жили втрьох на пенсію по інвалідності, яку призначили Валері. Сутужно жили. Але витримали. Валера вчився заново говорити, ходити, вмиватися, одягатися, роздягатися... Необережний дотик до тімені викликав конвульсії і втрату свідомості. Люба невідлучно була поруч. Не пусті це слова – бути разом в біді і в радості.
Лікарі не бралися за операцію по імплантації металевої пластини, яка б захистила мозок від травм. Чи не хотіли, чи боялися, що може не витримати. Спасибі, що живий. 
 
Коли дочка закінчила школу, залишилася вдома доглядати батька. Люба знайшла роботу в медичній установі Харкова. Попутки, електричка, метро, тролейбус – щодня. Від заробітку мало залишалося, але дякували Богу й за це. І так рік за роком... Допрацювала до 55 років і наступного дня звільнилася – доглядати чоловіка. Дочка пішла працювати - треба ж і їй стаж для пенсії заробляти. 
 
Якось наклалася ця історія на розповідь хорошої знайомої, яка услід за сином перебралася в Нью-Йорк. Щоб одержати квартиру і соціальний пакет, вона пішла працювати в муніципальну соціальну службу. Доглядає хворих,  літніх людей, просто людей, які потребують сторонньої допомоги. Служба працює цілодобово. Будь-хто з мешканців міста може скористатися послугами цієї служби. Навіть якщо Ви їдете у відрядження чи відпустку, а вдома залишається хтось з рідних, потребуючий допомогу, Ви можете звернутися в цю службу за послугою – не відмовлять. Повністю безкоштовно! Робота служби фінансується з міського бюджету. 
 
Скажете, що в нас вже є  соціальні працівники, які для самотніх немічних людей купують харчі, готують їжу, прибирають. Все це так, але трішечки не так. Наявність рідні не дає права на допомогу. та й допомога ця специфічна. Обов’язкові щоденні візити фактично бувають раз на два, а то й три дні. Здебільшого, вдячні підопічні посильно платять своїм опікунам зі своїх мізерних пенсій. Опікуни, в силу власної непідготовленості, здебільшого, не здатні надати необхідну медичну допомогу.
Давайте думати, що чекає наших фронтовиків, які сьогодні захищають нас, а завтра зможуть розраховувати тільки на любов і підтримку своїх рідних. Чи не залишаться вони один на один з бідою? 
 
Якщо гуманізм став обтяжливим фактором для біологічної еволюції неандертальців, соціальий прогрес кроманьйольців без нього навряд чи можливий.