Познайомилися ми з Лідою років двадцять тому, коли одержали квартири в одному під"їзді на Олексіївці. Колись Ліда здавала на відмінно нормативи ГТО, стрибала з парашутної вишки у Лісопарку, любила театр і танцювала у вихідні дні в парку Шевченка, де грав духовий оркестр. Білими кучерями і натхненними танцями причарували Колю, народила двох синів Діму й Віталіка і забула думати про театр, стрибки з парашутом та нормативи ГТО.  Коля працював зварювальником, Ліда бухгалтером, діти вдалися роботящими, як тато й мама - вміли заробити, вміли й розумно витратити зароблену копійку. Меблі, холодильники, телевізори, автомобілі - все купувалося за планом у відповідності з бажаннями й можливостями благополучної у всіх відношеннях сім"ї. У 1988 році Ліда, обзавелася фазендою у селі Мирному неподалік від річки Мерчик і там у вільний від бухгалтерської роботи час виправляла  спершу недоліки розвиненого соціалізму, а потім і недорозвиненого капіталізму. 

 

Біда нагрянула звідки її не чекали. П"ять років тому вересневого недільного вечора Ліда з чоловіком і синами завантажили вирощеним урожаєм свою "Ладу" і тихим ходом відправилися  вулицею Мирного до автодороги на Харків. З сутінків на дорогу  вигулькнули троє парубійків і перекрили дорогу. Коля загальмував.

- Ану вилазь! - скомандував один з парубійків.

- Колю, сиди. Вони нетверезі, - зупинила чоловіка Ліда.

- Ти що, глухий? Вилазь, тобі кажу! - знову повторив парубок і для переконливості стусонув ногою дверцята.

- Колю, сиди. Невідомо, що вони задумали. Тут вони нас не дістануть, - знову озвалася Ліда.

- Ти наїхав мені на ногу, - закричав парубійко, застрибнув на капот, потім на дах авто і почав там стрибати. 

За ним наверх забралися й інші і теж застрибали, вигукуючи щось войовниче. Коля зажалів грошей на рихтування, вискочив з машини з криком: "Що ви робите! Злізьте зараз же!"  Тут же отримав кулаком у вухо і впав на дорогу. Боронити чоловіка вискочила Ліда і теж одержала в вухо та по ногах. Відтягувати нападників від батьків вискочили Діма й Віталік. Нападники були в меншості ще й нетвердо стояли на ногах, тому присмирніли дуже швидко. Ліда викликала ДАЇ й міліцію, які прибули досить швидко. Записали свідченні всіх учасників пригоди на дорозі, склали протокол і Коля повіз сім"ю до Харкова, маючи потрібні документи, які підтверджували його право на відшкодування  вартості ремонту "Лади" - добряче пом"ятий дах потребував чималих видатків.

 

Зранку в понеділок Коля з Лідою вже писали у Дзержинському суді позовну заяву на свого сусіда по фазенді і по під"їзду - того самого, що першим забрався на дах "Лади". 

Десь за тиждень Колю викликали до суду і повідомили, що його позовна заява не прийнята, бо їхній кривдник є потерпілою стороною і ще раніше (коли тільки й встиг) звернувся до суду з позовом на Колю і його синів за причинене йому тяжке каліцтво.

Перше ж судове засідання показало, що справи кепські. Потерпілий парубок виявився племінником районного прокурора. На засідання він з"явився на милицях з загіпсованою ногою і розповідав судді про те, що внаслідок побоїв має не тільки зламану гомілку, але й струс мозку, що підтверджують надані довідки з міської лікарні невідкладної допомоги. Його два приятелі засвідчили, що все правда. 

Тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні групою осіб, що перебували у змові, тягнули на кілька років тюремного ув"язнення ще й відшкодування витрат на лікування та моральних збитків. 

Ліда кинулася до знайомих за порадою. Лідина схвильована розповідь про наглий напад, неправедні звинувачення, втрату слуху на праве вуху і  синці на ногах незмінно зустрічали співчуття. Нарадили їй зняти побої, звернутися до хорошого адвоката Тетяни Іванівни і не шкодувати грошей. (Чи може бути поганим адвокат, якого сам Гепа настільки поважає, що дозволяє заходити у свій кабінет без стуку?)  

Тим часом Ліду вчили, де в Харкові праведні церкви, як і кому треба молитися про допомогу і як  ставити  свічки  помічними святим. Ліда пішла по церквах зі свічками й молитвами.

Адвокат запросила за послуги для початку дві тисячі доларів. Ліда кинулася до родичів і знайомих, гроші зібрала. На час другого судового засідання Колю звалив інсульт і подальші судові засідання відбувалися  без нього. 

Тетяна Іванівна знайшла у Мирному свідків, які згодилися розповісти, що здалеку бачили, як по даху авто стрибали якісь хлопці. На третьому судовому засіданні Тетяна Іванівна висловила сумнів у медичних довідках, наданих племінником прокурора  й запросила виписку з історії хвороби травмованого та рентгенівський знімок зі зламаної ноги до і після зняття гіпсу. Лікар, який надав до суду довідки про травми, занервував і відмовився від своїх висновків - мовляв, не перевірив, повірив на слово. Ліда раділа, і всім розповідала, які святі відгукуються на прохання про допомогу. Рано раділа.

Суддя у повній мірі користувалася своїм правом долучати чи не долучати до справи надані довідки і заслуховувати чи не заслуховувати свідків. Запити, відповіді, експертизи,  протоколи, акти... Судові засідання тривали понад два роки, загроза тюремного ув"язнення не розсіювалася. 

Знані святі навіть усі разом не могли  збороти прокурорську силу. За порадою знаючих людей Ліда купила освячену семистрільну ікону (це та ікона, на якій Богоматір зображена з сімома стрілами, які вражають її серце) і повісила її над порогом, щоб захистити свій дім від семи печалей. Не покладаючись тільки на ікону - на Бога надійся, а сам не плошай, - грозилася хоч і пішки дійти до Європейського суду з прав людини, аби врятувати синів від тюрми. Через адвоката Ліді пропонували погодитися на умовний термін для синів без будь-яких грошових виплат племіннику прокурора, але радянська комсомолка не могла допустити й думки, що у її синів в біографії з"явиться пляма судимості. 

Тетяна Іванівна брала нові тисячі доларів за свої послуги, розповідала про свої дружні стосунки зі суддею та неможливість її виступу проти самого прокурора  навіть задля Тетяни Іванівни, обіцяла близьку перемогу і продовжувала боротьбу. Якось перед черговим судовим засіданням вона попередила Ліду, щоб сини на суд не приходили і навіть близько до нього не підходили. Після нетривалих дебатів суддя оголосила вирок: старшому синові три роки позбавлення волі зі взяттям під варту в залі суду, молодшому - три роки умовно, з урахуванням того, що він виховує трирічного сина. Охорона спробувала взяти під варту племінника прокурора - щось у його зовнішності говорило їй про злочинні схильності. Племінник відбився.

 

Доки Тетяна Іванівна готувалася до апеляції, старший син переховувався у тітки, не сміючи висунути на вулицю носа, а Ліда шукала чудотворні ікони, праведні церкви і заробляла долари на подальшу боротьбу з прокурорським племінником.

Апеляційний суд знайшов хиби у аргументації суду, відмінив його рішення  і повернув справу на повторний розгляд. Старший син вийшов зі схову і теж долучився до добування грошей для успішного завершення судової справи. Після двох повторних інсультів чоловік Ліди помер. Ліда на чергових засіданнях вже не намагалася довести новій судді свою правоту, лише закликала на голову свого кривдника кару небесну, якщо вже немає правди на землі. І збулося - прокурорський племінник потратив у ДТП й загинув на місці від одержаних травм. Судовий позов за відсутності позивача закрили. Рік тому Ліда нарешті віддала останні доларові борги і увірувала, що кара небесна виправляє хиби земного правосуддя.

Якщо над Вами зависне караючий меч неправедного харківського правосуддя, Ліда Вас навчить, до якої церкви йти і перед якими іконами молитися. Господні жорна мелють повільно, але вірно.

 

П.С. Останні півроку Тетяна Іванівна не виходить з дому після ДТП, в якому отримала важке каліцтво. Ліда молиться за її здоров"я. Ще Ліда молиться за те, щоб подавилися кривдники  недоданими їй до пенсії доплатами для дітей війни.  Якщо почуєте, що хтось десь із державного чиновництва подавився, не сумнівайтеся - Лідиними молитвами.