Незчислимі натовпи неосвічених і зневірених не дрібниця,

Варвари Африки й Азії не дрібниця,

Звичайні люди Європи не дрібниця – американські аборигени не дрібниця,

Інфіковані в госпіталях для імігрантів не дрібниця – убивця чи пересічна людина не дрібниця,

Покоління людей поверхових – не дрібниця, якщо вони з’являються,

Нікчемна повія не дрібниця – насмішник з релігії не дрібниця, якщо він з’являється.

Уолт Уїтмен "Думати про час"

Що означає бути людиною? Мати людське тіло, мозок, здатність до розумової діяльності, усвідомлювати себе частиною людської спільноти... З поправкою на анатомічну будову і особливості мозкової діяльності так само можна визначити ящірку, голуба, пацюка чи іншу живу істоту.

Виживання - абсолютний закон для всього живого. Саме тут пролягає границя між людиною і нелюдиною. Героїзм, обережність, самопожертва, підлість, мімікрія, виклик мали право бути задля збереження життя. Доки їх правомірність не піддається сумніву з точки зору Добра і Зла, а саме з точки зору Бога і Диявола, уособлень цих абстракцій. Дотримання вcтановлених ними правил стало умовою виживання або загибелі людини, вимушеної свідомо робити вибір між двома взаємовиключними стратегіями життя: Добро - Бог - вічне блаженство, Зло - Диявол - вічне страждання. Тварина щодня вирішує проблему збереження себе і свого потомства. Людина ускладнює це завдання необхідністю збереження душі.

Еволюція людства супроводжується (чи керується?) еволюцією Бога і Диявола. Людина вимушено щось порушує чи добровільно дотримується установлених ними правил. Невірний крок і людина прирікає себе на загибель. Так мало праведників і так багато грішників! Як жити людині, обтяженій усвідомленням скоєного гріха, гріха, якому немає прощення? Каятися, каратися, спокутувати?

Бог, чия заповідь Любов, не прощає сім смертних гріхів: гординю, марнославство, жадібність, гнів, хтивість, ненажерливість, зневіру, заздрість. Але чи є людина, чия душа не обтяжена хоча б одним з цих гріхів?! Невже кожен осуджений і приречений?! Чия душа не боліла ніколи, не здатен відчути біль чужої душі. Хто не переживав тяжкість свого гріха, не має співчуття до грішника. Людина завжди грішна і завжди усвідомлює свій гріх. Вона вимушена дотримуватися двох моралей: для внутрішнього вжитку і напоказ. У внутрішній, гріховний світ не допускається ніхто або майже ніхто. На видноті тримається доброчесність, благі помисли і добрі справи. Неповнота як внутрішнього світу "для себе", так і зовнішнього світу "для всіх" є однією з головних причин самотності людини у світі, відчуження між людьми.

Тисячі років аристократична поезії звеличувала героїв, оспівувала високі помисли і шляхетні почуття. Для її розуміння потрібно було мати добру освіту, знати історію, літературу, Вона не адресувалася звичайним людям з їх буденними клопотами і тяжкою працею. Аристократична і плебейська мови розвивалося за різними законами, між ними була стіна нерозуміння і неприйняття. Не раз в історії людина з низів піднімалася наверх і мусила опановувати мову аристократії. Ознакою нового часу стало утвердження демократії, яка розмила границю між аристократичним і плебейським, в одному тілі опинилися людина-бог і людина-тварина, які зробили спробу зрозуміти один одного. Для цього потрібна була нова, погранична мова. Вона формувалася і міцніла в демократичній поезії.

Є люди переповнені життям, переповнені всіма гріхами і чеснотами. Їм тісно в рамках релігійної моралі Каяття, покарання і спокута не для них. Не для Уолта Уїтмена. В очах суспільства він був посередністю, ледарем, який незаслужено прагнув визнання і слави, і найжахливіше, найзлочинніше, був геєм, педерастом. Прийняти дві моралі чи повстати? Він повстав словом. Його поезія прорвала кордон між праведниками і грішниками, між аристократами і плебеями.

Уїтмен проголосив: "У написаному мною немає будь-якої вишуканості, ефектності чи оригінальності, повішених завісою між мною та іншими. Я не розвішував жодних найрозкішніших завіс." Він ламав усталені поетичні форми і наповнював нові форми новим змістом. До нього літературна Америка рядилася в аристократичні вбрання, наслідуючи форми і теми англійської літератури. Раптом відкрилося вікно нових можливостей. Новаторство в техніці, політиці народило і нову літературу, нову поезію.  Новій поезії було тісно в рамки традиційних поетичних форм, заяложені рими гасили яскраві метафори і образи. Їх треба було відкинути. Це зробив Уїтмен, накликавши на себе гнів і зневагу шанувальників високого мистецтва. Революційна поезія вирвалася на волю і енергійною ходою Уолта Уїтмена відправилася завойовувати всі континенти. 

Новаторській формі його поезії приділялося багато уваги. Значно менше, ніж задекларованій Уїтменом любові до кожної людини. Тоді ще попереду було усвідомлення того, що новий час зруйнує усталені соціальні зв'язки. Людина буде вирвана зі споконвічних спільнот - родинних, виробничих, територіальних - і опиниться один-на-один з незнайомими людьми, невідомим ворожим світом. Питання гріха в біблійному розумінні стане питанням другорядним. В цьому світі кожен виживатиме водиночку. Христос дарував прощення і вічне життя на Небі розкаяним грішникам. Уїтмен дарував  кожному свою дружбу і любов на землі.

У 1975 році з відкритої навмання сторінки раптом серед ночі пролунав голос:

Мої пісні затихли – я відмовляюся від них;

З-за завіси, яка мене ховає, я появився виключно для тебе.

Камраде! Це не книга;

Хто торкається її, торкається людини;

(Це ніч? Хіба ми тут одні?)

Я той, хто тримає тебе і кого тримаєш ти;

Я кинувся зі сторінок в руки твої – смерть кличе мене назад.

О, як твої пальці навівають на мене сон!

Твоє дихання випадає росою круг мене – твій пульс заколисує мій слух;

Я занурююся в тебе від маківки до п’ят,

Чаруюче – досить.

Уолт Уїтмен "Бувай"

Він назвав себе другом кожному, хто потребує дружби. Відтоді залишився назавжди розумним, розсудливим, розуміючим, єдиним незрадливим другом. Дякую тобі, невидимий друже, за щастя бути з тобою.

Зараз повний життя, відчутний, видимий,
Я сорокарічний, на вісімдесят третьому році цих Штатів,
Через століття чи через будь-яку кількість століть
Шукаю тебе, ще не народженого.
Коли ти будеш читати, я, хто був колись видимим, стану невидимим,
Зараз вже ти, відчутний, видимий, розуміючий мої вірші, шукаєш мене.
Ти уявляєш, яким би був щасливим, якби я міг бути з тобою, міг стати твоїм другом,
Хай буде так, ніби я тут з тобою. (І не будь надто впевнений, що мене з тобою немає).

Уолт Уїтмен "Зараз повний життя"