Цей текст писався до річниці з дня народження Федеріко Гарсіа Лорки. Його початок мав бути таким: "Великий іспанський поет Федеріко Гарсіа Лорка народився 5 червня 1898 року". А далі кілька строф його віршів, кілька рядків про те, що народився, жив, творив і був розстріляний 19 серпня 1936 року на початку Громадянської війни в Іспанії. Не склалося. Заглиблення у біографічні матеріали перекреслило написаний текст і вивело на перше місце Громадянську війну.
Історія Іспанії знає римське поневолення і завоювання маврами, інквізицію і Конкісту, великі географічні відкриття і морське панування, розквіти і занепади, властиві всім без виключення народам. У рік народження Федеріко Гарсіа Лорки Іспанія втратила останні заморські колонії внаслідок поразки в іспано-американській війні, яка засвідчила військову і політичну неспроможність Іспанії. З метою подолання традиційної іспанської схильності до крайнього плюралізму (старовинна іспанська приказка говорить:" У двох іспанців завжди три думки"), була зроблена спроба впровадити двопартійну систему управління королівством. Але нездатність Ліберальної та Консервативної партій реформувати монархію спричинила до активізації опозиційних партій.
В умовах політичної нестабільності 13-15 вересня 1923 р генерал-капітан Каталонії М. Прімо де Рівера за підтримки армії і за згоди короля ("Дай Боже тобі удачу. Вручаю тобі владу.") здійснює військовий переворот. Розпущено Генеральні Кортеси, заборонено діяльність політичних партій, мітинги і демонстрації, на тлі нездатності реформувати занепадаючу економіку і врегулювати політичні конфлікти всіляко підтримується державний націоналізм.
Опір диктатурі змусив Прімо де Рівера в 1930 р піти у відставку. На муніципальних виборах у квітні 1931 р. у всіх великих містах перемогли республіканці, 14 квітня муніципальні ради міст Іспанії проголосили республіканський лад, в Іспанію прийшла "мила дівчинка" - Республіка..
Король Альфонс XIII звернувся до підданих зі словами: "Вибори, які відбулися в неділю, ясно дали мені зрозуміти, що сьогодні любов мого народу не зі мною. Щоб не підштовхувати співвітчизників до братовбивчої війни, я свідомо припиняю відправлення королівської влади і покидаю Іспанію, признаючи її єдиним вершителем долі". Наступного дня король залишив країну, щоб більше ніколи не повертатися.
Розбіжності і суперечки завадили переможцями створити уряд. Листопадові вибори 1933 принесли перемогу правим. Але на виборах 1936 року знову переміг Народний фронт (об'єднані комуністи, соціалісти й анархісти). По всій Іспанії почалися сутички між прихильниками і противниками Народного Фронту.
Республіканський уряд рішуче приступив до реформ. Було встановлено право на відпустки, визначена мінімальна заробітна плата, обмежено тривалість робочого дня, анархісти в уряді почали вимагати ліквідації приватної власності, видано декрети про розлучення і цивільні шлюби, розпускаються ордени єзуїтів з конфіскацією їхнього майна, закриваються церкви, забороняється священикам вести викладацьку діяльність.
Розгорнута лівими соціалістами антицерковна кампанія стала повною несподіванкою для народу, дві третини якого постійно ходили до церкви на месу. Уряд мав намір вирвати з рук церкви вплив і фактичну владу, але, діючи напролом, викликав загальнонаціональний жах.
Ще однією загрозою Республіці стала активізація національних рухів в Країні Басків, Каталонії і Галіції. Кінцевою метою радикального баскського націоналізму було формування суверенної єдиної держави на території Іспанії (Країна Басків і Наварра) та частини Франції. Причиною радикалізації націоналізму Каталонії стали соціально-економічні відмінності між промислово розвиненою Каталонією та аграрними провінціями внутрішньої частини Іспанії. Каталонська партія Регіональна ліга поставила завдання створити Велику Каталонію, в яку, окрім Каталонії, мали ввійти Валенсія і Балеарські острови. Постаралася і галісійська інтелігенцяї, яка стала на захист етнокультурної ідентичності свого регіону, створені "мовні братства" пропагували галісійську мову і ідею створення Галісійської держави.
Реформи пробудили у селян надію, яка швидко вмерла. Аграрний закон 1932 року дозволив легалізацію землі, захопленої селянами. Замість створення міцного селянського класу, закон вніс розкол у суспільство: землевласники злякалися, селяни розчарувалися.
Ущемленими почувалися військові, які завжди були гарантами територіальної цілісності строкатої в етнічному відношенні Іспанії. Ухвалений закон Асаньї мав "республіканізувати" командування і відправити надлишкові офіцерські кадри у відставку з пожиттєвим забезпеченням і хорошими пенсіями. Традиційно консервативна армія не сприйняла реформи. У відповідь повстав гарнізон Севільї. Повстання було придушено, але настрої військових воно відобразило чітко.
Харизматичний генерал Еміліо Мола починає готувати антиурядову змову Неформальні лідери фалангістів - військові - здалися владі реальною загрозою і були відправлені подалі: Эміліо Мола - воєнним губернатором в Памплону , а Франсіско Франко в гарнізон на Канарські острови.
Єдність нації виявилася примарною. Республіканський уряд опинився на межі банкрутства - відлякав правих і не виконав вимоги лівих. Урядові партії конфліктують між собою зі всіх питань: політичних, економічних, соціальних. У 1936 року протистояння загострилося: комуністи закликають до революції, подібної Жовтневій у СРСР, а їхні противники - до хрестового походу проти привида комунізму. І ті, і інші втрачають підтримку населення, зате все більшого впливу набуває воєнізована партія -Фаланга.
В Іспанії вперше склалися сприятливі умови для поширення фашизму. Молодь почала дослухатися до фашистської "діалектики кулаків і пістолетів", бо їхні "батківщина і чуття справедливості" були розтоптані перемогою лівих.
Вбивство 13 липня 1936 р. лідера монархістів Хосе Кальво Сотело стало приводом для виступу 17 липня військових змовників проти республіканського уряду у марокканських володіннях Іспанії. Вже у перші години 18 липня генерали Франко і Ограс заволоділи головним містом Канарських островів Лас-Пальмас, всі радіостанції Канарських островів і Марокко передали звернення Франко до іспанських патріотів приєднатися до національного руху: "Ситуація в Іспанії стає все більш критичною. У міській і сільській місцевостях панує анархія. Різноманітні революційні страйки паралізують життя населення. На несвідомі революційні ідеї народних мас, обманутих і експлуатованих радянськими агентами, накладається злий умисел, і безалаберність влади всіх рівнів. Натомість ми пропонуємо справедливість і рівність всіх перед законом, примирення і солідарність в умовах братства і згоди. В наших грудях не повинно бути місця почуттям ненависті і помсти. На нашій Батьківщині вперше реально втіляться у наступному порядку три ідеали: свобода, братство і рівність".
Цього ж ранку генерал Кейпо де Льяно захопив севільський гарнізон. Маючи лише сотню солдат і п"ятнадцять фалангістів, на вечір цього дня він вже контролював центр міста. До нього приєдналися жандармерія і артилерійська батарея. Захопленим зненацька беззбройним республіканцям довелося відійти в робітничіі квартали і чекати допомоги уряду. Не дочекалися. Мадрид передавав новини, в яких нічого не говорилося про початок військового заколоту. Навіть 19 липня голова ради міністрів Касарес Кірога погрожував розстрілом тим губернаторам, які зважаться озброїти народ. А по радіо Севільї Кейпо де Льяно повідомляв про повну перемогу заколотників у всій Іспанії, крім Барселони і Мадриду, що іспанські війська з Марокко вже висадилися на півострові і наступають на Гранаду, Кордову, Хаен, Естремадур, Толедо і Мадрид. "Наволоч буде виловлено, як пацюків", - повторівав він неодноразов.
Зрештою республіканський уряд і партії Народного Фронту закликали громадян стати на захист республіки. Почалася братовбивча громадянська війна, у якій з одного боку були консервативно-монархічні та фашистські угрупування, з другого - блок республіканських та антифашистських партій. Непримиримість конфлікту поглиблювалася економічною кризою та поляризацією суспільства внаслідок протистоянням лівих і правих, традиціоналістів і модернізаторів, монархістів і республіканців, фашистів і антифашистів, віруючих католиків і атеїстів-боговідступників.
Франко звернувся за допомогою до Гітлера і Муссоліні. Берлін і Рим направили в Марокко, де перебував Франко, 20 транспортних літаків, 12 бомбардувальників і транспортне судно "Усамо". До початку серпня африканська армія заколотників була переправлена на Піренейський півострів. 6 серпня південно-західне угрупування під командуванням Франко почало марш на Мадрид, одночасно північне угрупування під командуванням Моли рушило на Касерес.
Німеччина і Італія направили своїх воєнних інструкторів, німецький легіон "Кондор" і 125-тисячний італійський експедиційний корпус, озброєння на 500 млн. доларів. Урядом Італії було поставлено 2 тис. гармат 10 тис. автоматів, 249 тис. гвинтівок, 324 млн. патронів, 8 млн. артилерійських снарядів, 12 тис. грузовиків, 700 танків, 800 літаків, 16 тис. авіабомб, 2 підводних човни, 4 есмінці "Сеута", "Теруель", "Мелілья", "Уеска"..
Тисячі добровольців з числа російських білоемігрантів воювали в лавах армії Франко, сприймаючи цю війну як продовження російської громадянської війни проти більшовизму (31 березня 1939 року на параді перемоги у Валенсії російські вояки Іспанського іноземного легіону за особистим розпорядженням Франко несли іспанський і російський трикольорові прапори).
Прем'єр-міністр Іспанії Х.Хіраль звернувся за допомогою до Франції, Франція поставила декілька застарілих літаків. На прохання про допомогу від голови уряду Народного Фронту Ф.Ларго Кабальєро Радянський Союз надіслав до Іспанії військових радників. За час війни у 1936 - 1939 у іспанських подіях приймали участь близько 3,5 тисяч радянських громадян. Було поставлено 1 тисячу літаків, 900 танків, 1500 гармат, 300 бронемашин, 30 000 тон боєприпасів.
9 вересня в Лондоні почав працювати "Комітет з невтручання в іспанські справи", метою якого було недопущення переростання іспанського конфлікту у загальноєвропейську війну. "Акт про нейтралітет" заборонив поставки озброєння в зону конфлікту воюючим сторонам. Перешкоджаючи поставкам зброї, Комітет з невтручання фактично сприяв участі в бойових діях у Іспанії військових контингентів Германії і Італії. Ембарго на поставки зброї в умовах інтервенції країн фашистської "осі" означало роззброєння законного республіканського уряду.
У жовтні 1936 року Комінтерн ініціював створення інтернаціональних бригад з прибуваючих до Іспанії добровольців. У цій війні в інтербригадах загинули 4 900 добровольців - 2 000 німців, 1 000 французів, 900 американців, 500 британців і 500 інших
Воєнний конфлікт загострився створенням двох різних типів державності. В республіканській зоні була націоналізована земля, великі промислові підприємства і банки були конфісковані і передані профспілкам.Спроби заколоту в Мадриді і Барселоні були швидко придушені. Флот і авіація залишилися вірними республіці, законний уряд підтримали 8,5 тис. офіцерів і 160 тис. рядових..
На контрольованій республіканцями території проживали 16 млн. осіб, знаходилися основні промислові центри і воєнні заводи. Владу на місцях брали самопроголошені ідеологічно неоднорідні комітети і хунти захисту Республіки. В перші місяці війни на республіканській території групи республіканських міліціанос (народне ополчення) позбавлені єдиного центру управління, під лозунгами соціальної революції і боротьби з саботажниками здійснювали червоний терор, жертвами якого стали військові, представники буржуазії, правих партій, священики (було знищено 7 тисяч осіб духовного звання).
Триваюче в умовах війни суперництво між партіями Народного Фронту (соціалістами, комуністами і анархістами) супроводжувалося відкритими зіткненнями, аж до збройного путчу в Каталонії у травні 1937 року.
В національній зоні, контрольованій франкістами, мешкали близько 10 млн. осіб, вироблялося 70 % сільськогосподарської продукції і 20 % промислової продукції. Путчисти добилися успіху на півдні країни в районах Севільї, Кордови, Гранади, Кадіса, в Старій Кастилії, Наварі, Галіції, Арагоні, на Канарських та Болеарських островах.
Влітку 1937 року франкістські війська захопили промислову північ країни. Під контролем республіканців залишилася третина територій. Успіх франкістів забезпечило зосередження владних повноважень і функцій в руках однієї людини - генерала Франко, проголошеного восени 1936 року Головнокомандуючим всіма родами військ і одночасно головою уряду (інші організатори заколоту загинули в авіакатастрофах: Мола 3 червня 1937 року, Хосе Санхурхо - 20 липня 1937).
Франко створив державну технічну хунту, прообраз майбутнього уряду. 30 січня 1938 року були створені керівні органи влади, всі політичні сили, які підтримали заколот (фашисти, традиціоналісти, карлісти, монархісти та ін.) у квітні 1937 року об'єдналися в єдину партію - Іспанську традиціоналістську фалангу на чолі з генералом Франко Хунта скасувала свободу слова, друку, зібрань і маніфестацій, заборонила всі профспілкові організації і політичні партії, крім Іспанської фаланги. Земельна власність та інша нерухомість була повернена власникам.
У другій половині 1938 року Франція закрила кордон з Іспанією, посиливши блокаду республіканської Іспанії. Мюнхенський договір між Германією, Великобританією і Францією деморалізуюче вплинув на республіканців. На 26 січня 1938 року франкісти захопили Каталонію. 27 лютого 1939 року Великобританія і Франція розірвали дипломатичні стосунки з законним урядом Іспанії і визнали уряд Франко.
Генерал Франко не спромігся захопити Мадрид, в битвах при Харамі і Гвадалахарі був розгромлений італійський корпус. Але поразка республіканців у 113-денній битві на Ебро у листопаді 1938 року стала переломною в цій війні. 1 квітня 1939 року громадянська війна в Іспанії закінчилася перемогою фалангістів, цього ж дня США визнали уряд Франко. Країна розділилася на переможців і переможених.
145 тис. осіб загинули в боях, понад 130 тис. були розстріляні або померли в тюрмах (75 тис були страчені націоналістами, 55 тис. - республіканцями), понад 400 тис. стали каліками, близько 500 тис. емігрували, близько 300 тис. утримувалися у концентраційних таборах до 1945 року.
У 1939 - 1949 роках сільськогосподарське виробництво склало 21 % від рівня 1935 року, промислове - 31 %. Було зруйновано понад 500 тис. будівель. Весь золотий запас держави (510 тон) за ініціативою міністра фінансів республіки X. Негрина був вивезений у Радянський Союз, і не був повернений - керівництво СРСР залишило його в рахунок оплати боргу за поставлене озброєння. Борг Німеччині і Італії склав 1 млрд. доларів.
"У людей коротка пам'ять. Але озирніться назад. Війна - зло, але часто менше із зол. Хто взяв меч, той загине від меча, але хто не взяв меч, гине від огидних хвороб. Я мало бачив жорстокості на війні в Іспанії. Знаю, що вони чинилися республіканцями, і набагато частіше (та й сьогодні це триває) фашистами. Що мене вразило і продовжує вражати - це звичка судити про жорстокості, вірити в них чи піддавати сумніву, відповідно до політичних уподобань. Всі ладні повірити у жорстокості, які чиняться ворогом, і ніхто - в ті, що чиняться армією, якій співчувають.
Я побачив, що історію пишуть, виходячи не з того, що відбулося, а з того, що повинно відбутися згідно з різними політичними доктринами." (ополченець Partido Obrero de Unificacion Marxista. Джордж Оруелл "Згадуючи війну в Іспанії")