Відразу відповім на питання чи є життя після коронавірусу. Є. На цьому можна поставити крапку, але чому б і не поговорити про життя.

Якщо у Вас нічого не болить, варто поцікавитися захворюваннями, які протікають безсимптомно. Ваша цікавість обов'язково приведе до опису онкологічних захворювань, і спокійному життю настане кінець. Допоможе вилікуватися від онкології навіть порізаний палець, бо здатен надовго відволікти від невиліковних дум про швидкоплинність життя.

Якщо у Вас кожного разу болить у іншому місці, Ви абсолютно здорова людина. Тому моя Вам порада, якщо десь щось заболіло, перечекайте, доки заболить в іншому місці. Як тільки це станеться, полегшено зітхніть: "Чудово! Я - людина при повному здоров'ї". Коли зайнятися особливо нічим, це дієвий засіб для спонтанних переходів від одного хворобливого стану до іншого з неминучим скочуванням до стану, в якому нічого не болить.

Такі спостереження здатні розважити у звичайних умовах. Але нинішній стан людства аж ніяк не можна назвати звичайним - світ косить коронавірусна інфекція, і ще не відомо, яким буде кінець. Звичайно, якщо Вас будуть лікувати в Ізраїлі чи в Німеччині, я сподіваюся на оптимістичний результат. Мій Додаток до звіту для тих, хто лікуватиметься, доліковуватиметься і повертатиметься до звичного життя тут, в Україні, щоб знали, чого чекати і на що розраховувати.

Отже у вересні я вже знала, що житиму далі. Нове життя виявилося не схожим на старе. Я втратила голову, тобто розумові здібності. Для  спілкуватися з людьми не вистачало слів. Справді, людина думає словами, або зовсім не думає. Сильно постраждала здатність зі слів збирати речення. Слова згадувалися повільно і з великими труднощами. Головний біль, порушена координація рухів, нудота, розладжений сон повели в районну поліклініку до невропатолога. За відгуками, до кращого з двох наявних. Щоб потрапити до нього, знадобилося записатися на прийом до сімейного лікаря. З одержаним електронним направленням, підтвердженим роздруківкою на аркуші формату А4, записуюся на прийом до невропатолога. Перша в черзі близько двох годин - лікар відсутній. Черга росте. За 40 хвилин до закінчення прийому енергійною ходою лікар входить в кабінет і за п'ять хвилин лунає довгоочікуване "Заходьте". Мій рятувальник у піввуха слухає опис моєї недуги. Бере діагностичний прилад - молоточок -  і перевіряє якість колінного рефлексу. З задоволенням переконуюся, що коронавірус не пошкодив колінний рефлекс, нога підстрибує від удару молотком по коліну. Лікар теж залишився задоволений силою, швидкістю і амплітудою реакції. Він сідає за стіл і починає надиктовувати медсестрі цілющі препарати від моєї недуги, одночасно записуючи їх же в мою історію хвороби. Відчуваю захоплення професіоналізмом лікаря, який так швидко розібрався з моїм станом і так впевнено, не зазираючи в довідники, призначив лікування. Стандартні 100 грн. - всяка праця повинна бути оплачена - чотири рецепти, дякую і до побачення. Вдома відкриваю історію хвороби і намагаюся зрозуміти значення закарлючки, поставленої після DS. Вона не нагадує жодну літеру з жодних відомих і невідомих мені алфавітів. Розумію, що є такі діагнози, які хворим краще не знати. Тому займаюся дослідженням виписаних ліків. Фармакологія - таємнича наука для непосвячених. Але все ж лікарська дія виписаних пігулок ніяк не корелює з моїм хворобливим станом, тому похід до аптеки не відбувся.

Далі моє захворювання розвивається за стандартною схемою. Почало боліти серце так, що про втрачений мозок довелося забути. Запахи валокардину довели сім'ю до нервового зриву: "Або негайно йди в лікарню, або ми викликаємо до тебе швидку допомогу!" Стандартна відповідь "Йдіть к свиням!" стимулювала фантазії аж до лікування в Німеччині (а де ж ще лікуються радянські і пострадянські інженери?) і пересадки серця.

Остання пропозиція стимулювала вже мої спогади. Олег Іванович, завідувач кафедрою педіатрії, потрапив у лікарню з такою сильною одишкою, що з великими зусиллями міг перейти від ліжка до унітазу. В кардіологічному відділенні лікарні тут же зібрали консиліум зі світил медичної думки нашої академії. Діагноз був невтішним, потрібен донор і пересадка серця. Як можна швидше! Доки шукали донора, хворого прийшов відвідати чоловік співробітниці кафедри педіатрії, з яким Олег Іванович не раз чаркувався, бо теж був любителем хильнути чарчину в доброму товаристві.  Прекрасний лікар, але п'яничка. Отож п'яничка потикав стетоскопом у груди і спину Олегу Івановичу, запитав, чи робили рентген грудної клітки, попросив показати рентгенограму. Подивився і каже: "Та в тебе ж двостороннє запалення легенів! Ти чи не бачиш, ось і ось затемнення!" Тут розвиднилося всім світилам медичної думки нашої академії. Пошук донора для пересадки серця закінчився. Тиждень лікування антибіотиками і Олег Іванович заявився в нашому відділі з  традиційними "мамочкою" і "дочкою", як він називав літрову і півлітрову пляшки "Хортиці", святкувати своє воскресіння.

Отож моєї згоди на пересадку серця не діждеться ніхто. Мене в них багато, а я в себе одна. Але до сімейного лікаря все ж пішла, я й досі люблю її після того, як захоплююче вона лікувала мене від коронавірусу. Спокійна, доброзичлива, без зарозумілості і зверхності, властивої більшості представників її професії. Послухала серце, розглянула ЕКГ за останні 10 років, виписала ліки, супроводила їх порадами. Дорогою додому я придбала в аптеці ліки, на щастя, всі без різких запахів. За тиждень минув біль у серці, а з ним і головний біль, зникли мовні проблеми і порушення координації рухів.

Ще один наслідок коронавірусної інфекції - почало пасмами випадати волосся. Довелося його вкоротити. Не допомогло. Тоді подруга нарадила мазати голову кефіром і тримати її близько години під хусткою. Чи то кефір допоміг, чи то все волосся, яке повинно було покинути голову, встигло це зробити, але з цією проблемою справилася.

Отут би вже й сказати, що кожного разу болить в іншому місці, тому я абсолютно здорова. Але за тиждень після Нового року одержала ще одне підтвердження свого абсолютного здоров'я. Вранці пронизав різкий біль у лівому боці. Забігала по кімнати, біль викручував і то кидав у ліжко, то піднімав бігати по кімнаті. Причому ні бігання, ні лежання не давали полегшення.

- Що з тобою?

- Здається, я захворіла.

- Викликати швидку.

- Не треба. Заварю трави, може полегшає.

Від трав легше не стало. Не стало й гірше. До болючих спазмів додалася лихоманка, почало кидати то в жар, то в холод. Старший син тихо викликав швидку. На час приїзду лікаря мене трясло так, що не могла вдягнутися. Лікар потикала в живіт, постукала по спині, вколола ношпу, щоб дати можливість зібратися, і відвезла в нефроурологічний центр. В приймальному відділенні дивилися на мої спроби то бігати по коридору, то лягати на топчан, то рвати над раковиною, доки лікар не витримав, покликав медсестру:

- Бачиш, жінка мучиться. Вколи їй що-небудь.

- Та в мене крім анальгіну немає нічого.

- Так вколи їй анальгін.

Анальгін вкололи. Біль стих. Близько сімнадцятої години я вже була в операційній. Камінь в лівій нирці заблокував сечовивідний канал. Лікар виштовхнув камінь з каналу в нирку і роздробив його. Через п'ять днів я була вдома. Ні голова, ні серце, ні випадіння волосся більше не хвилювали.

Якщо до коронавірусу я бувала в поліклініці приблизно один раз на п'ять - шість років, то за чотири місяці після коронавірусу потребувала медичної допомоги вже тричі. Здоров'я прибуває катастрофічно швидко.