На мій погляд Анатолій Шарій не вартий того шуму, який здійнявся навколо нього. Звичайний шахрай, фонтануючий ідеями збагачення і не здатний у шахрайстві дорости хоча б до рівня Остапа Бендера. Моє заочне знайомство з ним відбулося у 2009 році на сторінках інтернет-видання "Український політичний дурдом". Він регулярно викладав свої ІМХО, я пробувала себе в жанрі коментаря. Шарій  зачепив дражливу тему - високу смертність від онкозахворювань через недоступність сучасних ефективних засобів лікування. Українським онкохворим потрібен кіберніж.

"Майже мільйон офіційно діагностованих хворих - це для української влади не проблема. 9 смертей на 15 захворювань - теж не проблема. Баби ще понароджують. Приймайте смиренно, українці, тому що ви українці, і живете ви на Україні, і ходите ви під українською владою".

Є меми які мають стовідсотково прогнозований відгук. В Україні такими є злочинна влада, знедолений народ, хворі діти. Повноцінний онкоцентр з кіберножем  за 10 млн. доларів реально купити вскладчину. Для цього достатньо щоб справжні люди скинулися хоча б по 10 доларів. (https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/712.phtml)

Я, як справжня людина, вболіваюча за долю онкохворих, відправила на рахунок, вказаний Шарієм 200 грн., за себе і за кількох тих, хто не вважає себе справжньою людиною. Потім, переживаючи за успіх, почала цікавитися кіберножем на інтернет-сторінці, де Шарій обіцяв інформувати співгромадян про просування благородної справи збору коштів. З інформуванням щось не заладилося з самого початку. Після розміщеної емоційної статті, яка закликала пересилати гроші на вказані банківські рахунки, більше ні гу-гу. Зате на інших сайтах зарясніли заклики "Не вірте Шарію!" Кому вже доводилося мати з ним справу, писали про його непорядність - він страждає на ігроманію, часто програє великі гроші, бере в борг і не має звички повертати борги. Збір грошей на кіберніж - афера. Не хотілося вірити, але довелося.

Через якийсь час від початку акції Шарій виклав на сайті "Дурдому" статтю, в якій затаврував ганьбою українське населення, яке не доросло до права називатися народом. Суму 10 млн. доларів населення не назбирало, отже гідне того, щоб вимирати від онкохвороб без кіберножа. Акція "Кіберніж" завершилася. Бажаючі дізнатися, де ж зібрані гроші, дізналися. Гроші Анатолій Шарій залишив собі в оплату за прикладені зусилля по їх збору. Бо й справді, чому це він повинен задарма опікуватися онкохворими.

Обурення дурдомівської прогресивної спільноти таким поясненням було настільки великим, що Шарій надовго зник з сайту. Коли, на його думку, народ підзабув цю аферу, він виклав у "Дурдомі"свій черговий журналістський доробок. Час був близько полуночі. Це не завадило задати йому першим коментарем запитання: "Коли повернеш мені 200 грн., які я перерахувала тобі на кіберніж?"

- Які гроші? Який кіберніж?

Справді, рукописи не горять, навіть Шарієві. В інтернеті й сьогодні можна знайти сліди шарієвого кіберножа. Тоді посилання на сторінки аферистичної справи спровокували потік матюччя. За годину ІМХО зникло разом з Шарієм назавжди.

Минули роки. І ось переслідуваний владою за політичні переконання правдоруб і борець за щастя українців Анатолій Шарій відкриває очі зомбованим українцям на барижну українську владу на російських радіо- і телеканалах. Засіб врятувати Україну в нього є - Партія Шарія. Що обіцяє? Позаблоковий статус, омолодження влади, створення умов, соціальні виплати, прозорість, словом перевірений джентльменський політичний набір. Хвиля на підтримку Шарія піднялася вища, ніж на купівлю кіберножа. Навіть Харків мітингує - дуже хоче Шарія. Нічого, що сучий син - зате кого треба сучий син.