Сьогоднішня подорож до найвідомішого місця Харківщини - палацо-паркових руїн у Шарівці. Є щось сакральне у слові - руїна. Ним означено розпад української протодержави в другій половині ХVІІ століття. Потім загибель тієї держави, до творення якої долучилися втікачі з вирубаної і випаленої Руїною Брацлавщини. Зараз тут перетворюються на руїну палац і парк - найпрекрасніша справа їхніх рук - український витвір за німецьким задумом. Це застигла в часі історія нашого роду - козацька звитяга, тяжка праця, несправджені надії. 

Широка дорога веде до палацу, але туди - пізніше. Зараз від вхідної брами повернемо праворуч стежкою в парк до надгробного каменю з могили Хрістіана Гейнріха Гебенштрейта, одного з перших творців паркового комплексу в Шарівці.

  Фото 1. Кладка

Кладка з дубових дощок через канаву - залишок зруйнованої зливової каналізації, яка колись уберігала алеї і стежки парку від затоплення в негоду. Відразу за нею починається осіння казка. Сухе безбарвне осіннє вмирання після недавніх дощів нарешті змінилося в'яненням з золотом і багрянцем.

Фото 2. Стежка 

Фото 3 Східці на пагорб

Фото 4. Надгробний камінь з написом німецькою мовою "Хрістіан Гейнріх Гебенштрейт нар. в Пернані 25 грудня 1818 помер в Баутцені 4 березня 1885"

Отже другий володар маєтку Хрістіан Гебенштрейт народився поблизу Парижа в місті Пернан, а пішов з життя в саксонському місті Баутцен. Розвіявся один з міфів Шарівки, що прах його був похований у фамільному склепі при Благовіщенській церкві, збудованій вісімнадцятирічним юнаком у 1836 році  поряд з палацом і розібраній через сто років за радянської влади. Псалом з Біблії, перекладений на німецьку Мартіном Лютером, підтверджує, що Гебенштрейт був лютеранином, як і майбутній володар маєтку Леопольд Кеніг, як багато інших німців, які з середини XVI століття почали переселятися з неспокійної Німеччини на цю землю. Вони теж втікали від селянських повстань і релігійних війн. 

В мережі гуляє байка про те, що Хрістіан Гебенштрейт виграв у карти Шарівський маєток у його першого господаря, гультяя Ольховського. Люди творять богів за образом і подобою своєю. Часто вигадка далека від дійсності. Якщо людині дістається нікчемне місце в житті, вона подумки опускає дійсність до нікчемності свого місця.

По собі брати Гебенштрейти (другого брата звали Федором, але, ймовірніше, був він Фрідріхом Гейнріхом Гебенштрейтом) залишили не тільки закладений парк, в якому були сплановані алеї і висаджені акліматизовані екзотичні дерева й кущі (цим займався Фрідріх), не тільки величний палац, який вражав довершеною красою. На кошти братів у Шарівці була збудована цегляна школа, найуспішніші діти заохочувалися до навчання, талановиті направлялися вчитися до Харкова. У Харківському практичному технологічному інституті (заснований у 1885 році) з благодійного фонду Хрістіана Гебенштрейта розміром 6000 рублів талановитим студентам призначалася щорічна стипендія 285 рублів. У 1881 році за проектом і на кошти Хрістіана Гебенштрейта в Богодухові, де був ще один маєток братів, збудована з цегли земська лікарня. За ініціативи братів Гебенштрейтів почали насаджувати лісосмуги, вносити добрива в грунт, запроваджувати сільськогосподарські машини. 

І все ж відвідувачі йдуть не сюди, на цей пагорб, а до Каменя кохання, нібито привезеного за наказом Кеніга з Криму в докір дружині за її коханця, з яким вона займалася коханням на цьому камені. Бідолашна Кароліна Папмель, оббрехана і знеславлена міфотворцями історії Шарівського палацу, її тихе й вірне кохання здалося їм не таким привабливим, як зради розніженої блудниці чи розпусної сільської дівки, яких приписували в дружини неодмінно рогатому цукровому королю.

Коли в палаці поряд чоловічий голос почав переповідати історію подружніх зрад Кароліни, не втрималася і взялася гаряче спростовувати наклепи. Як посвітлішали обличчя слухачів від розповіді про вірне кохання цієї пари, і про життя трудоголіка Леопольда Кеніга, який завжди слідував настанові батька кожен день починати словами: "Господи, благослови мою працю!" Як гаряче запрошували на свої зібрання - розповісти більше про Шарівський парк та історії господарів палацу! У світі є місце доброті, вірності, шляхетності. Вони і зараз затребувані не менше, ніж завжди. Основа світу не злодії, зрадливці, убивці, а працьовиті, доброзичливі, вірні. Чи будуть тут колись переконувати людей у цьому? Чи торуватимуть стежку до цього каменю, який нагадує про життя людини, гідної доброї пам'яті.

Фото 5. Напис на камені німецькою мовою десятого рядка з Псалма 90 - підсумок життя, прощальне слово непересічної людини

Unser Leben währet siebzig Jahre, und wenn's hoch kommt, so sind's achtzig Jahre, und was daran köstlich scheint, ist doch nur vergebliche Mühe; denn es fähret schnell dahin, als flögen wir davon.  Ps. 90:10

Наше життя триває сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні - це страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо. Псалом 90:10

Фото 6. Алея над Великим ставком

Від каменя стежкою вниз до Великого ставу. Тихо опадає листя і падають в пам'ять інші рядки цього ж псалма:

Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, і як сторожа нічна... Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає: Уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне!

Фото 7. Великий став. Накрапає дощ

Фото 8. Великий став засипає опадаюче листя

І знову неймовірної краси стежки і алеї парку. Серед в'янення привернув увагу дуб з лавочкою біля нього. Та це ж знаменитий 600-річний дуб, зелений, кремезний, зранений! Згадався 700-річний запорізький дуб з засохлими, відпалими від нього гілками, підпертими жердинами й прикутими до стовбура ланцюгами. То було жалюгідне видовище! Чи варто удавати життя там, де вже панує смерть?

Фото 9. Дуб-велетень віком 600 років

Фото 10. Фазанник зараз з вибитими вікнами і поваленою сосною на даху

Колись могли позмагатися красою і кількістю різних видів фазанів фазанмейстри найбільших цукрозаводчиків краю: Кеніга у Шарівці і Харитоненка в ближній Наталівці. Для висиджування і догляду за фазанятами тримали індичок, більш надійних матерів, ніж легковажні фазанихи. В обов'язки єгеря входив відстріл хижих птахів, полюючих на фазанят. Кому зараз потрібні зайві клопоти з екзотичними птахами, які були окрасою парку?

Фото 11. Ворота до подвір'я лісника (єгеря)

Фото 12. Будинок лісника (єгеря)

Колись цей будинок привернув увагу відомого любителя полювання Кушнарьова - хотів використовувати його для власних мисливських забаганок. Він затіяв ремонт, про який досі нагадує попередження на воротах "Стороннім вхід заборонений. Ведуться реставраційні роботи". Кушнарьова в Ізюмському лісі підстрелило нетверезе товариство і кілька годин вирішувало, як бути далі. Довирішувалося, доки стік кров'ю та й помер. З його смертю закінчилася реставрація мисливського будиночка для сучасного вельможі.

Фото 13. Господарська будівля у дворі лісника з ознаками людської присутності

Власники маєтку не полювали. Обов'язком єгеря було дбати про фазанів та взимку підгодовувати оленів і косуль, які цілий рік гуляли в парку. Спостерігати за ними можна було з вікон палацу і, звичайно ж, під час прогулянок алеями парку. Зараз тут ні оленів, ні фазанів, хіба що невелика зграйка качок на господарському дворі та безпородний пес, який живе на дві будки - то біля мисливського будиночка, то біля палацу. Його будки - дві завершені споруди сучасних господарів палацу.

Фото 14. Будівля біля тераси перед палацом. Хочеться назвати її сторожкою. Господарі палацу дбали про зручності для своєї обслуги

Фото 15. Альтанка з химерами на колонах, колись тут був колодязь

Фото 15. Химера з альтанки

Фото 16. Арка на вході до парку

Фото 17. Оранжерейний корпус

Родина Кеніга приїздила в маєток навесні. До їхнього приїзду з оранжерей висаджували перед палацом квітучі троянди, до столу подавалися власні свіжі овочі. Чотири теплиці повністю задовольняли потреби в квітах і овочах. Опалювалися теплиці котельнею, збудованою поруч, освітлення забезпечувала власна електростанція - електрика у палаці появилася раніше, ніж у Харкові. Вода з артезіанської свердловини закачувалася в бак, установлений на даху палацу, звідти водогоном подавалася для поливу і на господарські потреби. 

Фото 18. Теплиця

Фото 19. Теплиця

Фото 20. Будинок садівника

Фото 21. Ворота до господарського двору

Фото 22. Каретні №1

Фото 23. Каретні № 2. В цій будівлі зараз живуть люди

Фото 24. Електростанція

Фото 25. Будинок управляючого. Стежка до його дверей могла б переконати, що тут працює музей. Немає.

Фото 26. Гараж

Фото 27. Вид  на палац ззаду

Фото 28. Вид на палац збоку

Після красот парку очікування такої ж дивної краси всередині палацу.  Вмирання і в'янення природи зворушують і зачаровують. Вмирання рукотворної краси гнітить і обурює. Чому в Німеччині люди здатні створити Товариство з порятунку вітрильника "Gorch Fock I", зібрати кошти, викупити його в України і продовжувати реставрацію рік за роком? Чому в Україні рік за роком тільки ведуться розмови про необхідність реставрувати палац і парк? Запитую про 3 млн. грн., які в цьому році обласна рада виділила на реставраційні роботи. Працівник комплексу обурено розповідає, що приїхала бригада реставраторів, привезли матеріали, інструменти, попрацювали до обіду, в обід почали пиячити, а далі поволі продали все привезене, гроші пропили і зникли. Навіть перфоратор пропили!!! Дивуюся:

- Невже за документами не можна з'ясувати, хто повинен був виконувати роботи, і через суд змусити повернути вкрадені кошти.

- Які документи?! Ніяких документів немає. Кого шукати? Вітю? Толіка? Сашу? 

- Так все й закінчилося?

- Ні, приїхала ще одна бригада алкоголіків. Бачите, оту побілену пристройку? Оце і вся реставрація за 3 мільйони.

Фото 29. Оце і вся реставрація за 3 мільйони!

Читаю в новинах про пошук іноземних спонсорів, які дадуть кошти на відновлення палацу, і поїдуть сюди туристи зі всього світу милуватися перлиною Слобожанщини, захоплюватися величчю людського духу, здатного прориватися з багна крізь тернії до зірок. А перед очима плюхання негідників з одного багна у ще більше багно. Але геть сумне, ми ж збираємося на власні очі побачити диво, яке змогла створити наша рідна земля.

Переступаємо поріг палацу і жалкуємо, що сто років тому тут було електричне освітлення, а зараз лише тьмяне світло пасмурного дня через запилене скло ледь освітлює уцілілі рештки колишньої величі. Прямокутна зала з двома уцілілими дзеркалами біля протилежних стін, піаніно, кривоногий стілець, шматки лінолеуму поверх уцілілого паркету, потворні батареї водяного опалення під вікнами... Поруч шепоче якась жінка: "Невже не можна було зробити хоча б невеликий ремонт!" Потім почую ці ж слова від інших відвідувачів ще раз і ще раз тут і в інших доступних для огляду кімнатах. Доречі, вхідний квиток коштує 30 грн. Попри будній день відвідувачів кілька десятків.

Фото 30.

Фото 31. Дзеркало

Фото 32.Дзеркало, піаніно, стілець і облуплені стіни

Фото 33. Не знищені вікна розвіюють гнітюче враження від облізлих стін і драного лінолеуму - таки палац

Фото 34. Творцям палацу ніколи б не прийшло в голову поставити для обігріву приміщень такі батареї. Як контрастують вони з печами, облицьованими кахлями, з художньою ковкою і прикрасами для  камінів. Ніби такі ж люди живуть на цій землі, але куди й чому зникло відчуття краси, художній смак. Це ж не від бідності, в оздобленні убогих сільських хат більше смаку і міри. Очей не відвести від хат у старих селах. Зовсім інше - хороми сучасних багатіїв. Хто спаплюжив їхнє сприйняття світу? Ольховські і Кеніги виросли не в царських палатах, можливо, вони не могли мати і не мали прищепленого з дитинства розуміння прекрасного, але мали прищеплене з дитинства бажання вчитися і слідувати зразкам прекрасного, керуватися порадами знавців і майстрів. Подивіться на оздоблення стелі в бальній залі - це далеко не Мікеланджело і не Рафаель, але це те ж саме вічне прагнення людини  услід за великими піднятися до зірок.

Фото 35. Фрагмент розпису стелі бальної зали

Фото 36.  Фрагмент розпису стелі бальної зали

Фото 37. Фрагмент розпису стелі бальної зали

Фото 38. Фрагмент розпису стелі бальної зали

Фото 39. Фрагмент розпису стелі бальної зали

Фото 40. Фрагмент розпису стін бальної зали

Фото 41. Люстра в бальній залі

Фото 42. Камін в бальній залі

Фото 43. Решітка і оздоблення каміна в бальній залі

Фото 44.Фрагмент розпису стін бальної зали

Фото 45.Фрагмент розпису стін бальної зали

Фото 46. Балкон для оркестру в бальній залі

Фото 47. Фрагмент балкона

Фото 48. Камін

Фото 49. Стеля

Фото 50. Світильник

Фото 51.

Фото 52.

Фото 53. Камін

Фото 54. Піч з кахлями, замовленими в Голландії

Фото 55. Різьблені перила на сходах до другого поверху

Фото 56. Фрагмент оздоблення стелі

Фото 57.Фрагмент розпису стін

Фото 58. Фрагмент розпису стін

Фото 59. Фрагмент розпису стін

Фото 60. Фрагмент розпису стін

Фото 61. Фрагмент розпису стін

Фото 62.Чавунні гвинтові сходи виготовлені в Німеччині, пофарбовані блакитною фарбою в СРСР

Після розпаду СРСР у 2008 році закрили санаторій для хворих на туберкульоз, діючий тут з 1925 року. В палаці знайшли пристанище бомжі. Їхнє перебування не відмітилося ні написами на стінах, ні вирваними металевими решітками, ні оббитими кахлями, ні виламаними на дрова дерев'яними панелями. Як не сумно, але саме господарювання радянських і післярадянських чиновників нанесло палацу найбільшу шкоду. Вони не цікавляться зразками, не запитують знавців, вони самі знають, як краще. Масляна фарба, штукатурка, вапно і найдешевший лінолеум - ось зразок і матеріал їхньої творчості. 

Фото 62. Палац у жовтні 2019 року

Фото 63. Перед палацом у 2011 році ще висаджувалися квіти і діяв фонтан

Фото 64. Вид з даху на фонтан і квітник перед палацом у 2019 році.

Не шукайте залишків квітів, є тільки залишки уцілілих багаторічних кущів. До фонтана вже багато років немає нікому діла. Руйнується, як до нього зруйнувалися фонтани в Малому ставу.

Фото 63. Парадні ворота з будинком варти відреставровані у 2018 році

Зараз біля воріт прикріплений фанерний щит з заповідями Божими. У 2011 році тут була прикріплена пам'ятна дошка "В цій місцевості та в колишньому замку Червоногвардійський загін Харківського заводу "Всезагальна Компанія Електрики" у грудні 2017 року подавив Контрреволюційне гайдамацьке повстання і допоміг селянам села Шарівка відновити Радянську владу". Еге ж, саме в замку знайшов і давив гайдамаків... Відновлював Радянську владу в Шарівці через місяць після повстання більшовиків і встановлення Радянської влади у Пітері й Москві... Міф і не повинен бути правдоподібним.

Немає пам'ятної дошки, яка б розповіла, що в будинку варти працювали чекісти в 30-тих роках минулого століття - вони мордували затриманих за розстрільними списками селян Шарівки і ближніх сіл. Тут був закатований і повішений на дереві в парку рідний брат прадіда моїх синів. Він не був ні гайдамакою, ні повстанцем - працював учителем у Золочеві та був регентом церковного хору Благовіщенського собору в Харкові. Освічена, працьовита людина - цього вистачило для смертного вироку. Його дружина з малолітніми дітьми за порадою друзів відразу після похорону поїхали в Сибір. Там загубилися їхні сліди. Прадід моїх синів врятувався. За наполяганням голови сільради його викреслили з розстрільного списку. Прадід був добре освіченою людиною, він єдиний у селі, вмів  складати звітні документи і друкувати на друкарській машинці. Для малограмотного голови незамінний помічник.

Фото 64. Нині знищений слід радянського міфотворення 

Фото 64. Сучасний елемент декору будинку варти - взимку холодно, білетерів гріє тільки піч-буржуйка, добре, поряд є дрова

Можете уявити собі таку трубу, яка підкопчує готичні вежі за часів Кенігів? Знаю, що тоді прислуга не мерзла в неопалюваних приміщеннях.  

Від вигляду руїн у Шарівці спадає на думку одне слово - імпотенція? Чомусь не відродження.

Щоб зрозуміти логічну неминучість нинішньої руїни, варто здійснити сюди ще одну подорож - історичну. 

04/10/2019