Коли опадало листя повіки крушилися ніжністю поглядів 

ще під землею дрижали приглушені горла джерел

в кінці зник голос останнього птаха остання щілина в камінні

і серед пониклих трав ящіркою стих неспокій

похилі смуги дерев на вагах горизонту

навскісний промінь упав на спинену землю

Вікно закрите Сад став зимовим

Очі вологі і смуток лежить на устах

Який пастух випровадив дерева  Хто грав

так щоб узгодити все руки гілля і небо

сформувати так твердо як мертві рамена 

опівнічний проносить Орфей

над головою тупіт ангельських стоп

як луска з їхніх крил падає сніг

тиша - це досконала лінія яка

землю рівняє з сузір'ям Терезів

погляд бруньок зимового саду - хай вас не зранить кохання

жмут волосся жорстокої долі - хай згорить у повітрі прозорім

Zimowy ogród

Jak liście opadały powieki kruszyła się czułość spojrzeń

drżały pod ziemią jeszcze zduszone gardła źródeł

na koniec zamilkł głos ptaka ostatnia szczelina w kamieniu

i wśród najniższych roślin niepokój zmarł jak jaszczurka

pionowe linie drzew na horyzontów wadze

ukośny promień padł na zatrzymaną ziemię

Okno zamknięte jest Stanął zimowy ogród

Oczy wilgotne są i mały przy ustach obłok

- jaki to pasterz wyprowadził drzewa Kto grał

tak aby wszystko pogodzić rękę gałąź i niebo

formingę pewną jak ramiona zmarłej

 północny niesie Orfeusz

 tupot anielskich ponad głową stóp

 jak łuska skrzydeł leci śnieg

 cisza jest linią doskonałą która

 porówna ziemię z gwiazdozbiorem Waga

 zimowym sadom pąki spojrzeń - niech miłość nas już nie kaleczy

 okrutnym losom włosów garść - niech spala się w powietrzu czystym