Заляпані скатертини, сліди від цигарок навколо блюдець на столі засідань Олімпу, незмінні серветки і квіти у кришталевих вазах, а також одноманітний список страв, поганий вибір вин - одне це свідчить про глибоку кризу богів. Боги не приходили чи самовільно не залишали засідання, вони їли дарунки богам неестетично (і всупереч правилам), спали за столом або голосно видавали тілом звуки. Доля світу вислизала з їхніх рук.

Зевс зустрічався з Гермесом частіше, ніж зазвичай.

"Цей кінець світу можна було передбачити", - говорив Зевс Гермесу, - ми не безсмертні, звісно, але спосіб, в який це відбувається, осудливий за формою і обурливий. Ми не залишаємо після себе нічого, навіть хороших спогадів. І все ж не все в наш час було поганим - щось треба виправити - казав Зевс Гермесу.

Гермес порадив вибрати одного з богів як жертву і принести його в жертву людськими руками. Такий невеликий софізм. Зрештою, це спосіб анімації, що практикується багатьма релігіями. Донині це не вдавалося, але ви можете спробувати ще раз, як ніби Бог вторгся на лекцію професора філософії, навіть якщо це були лекції з атеїзму. Зрештою, ви нічим не ризикуєте. Завіса, що розділяє світи - надприродний і земний - вже давно дірява.

Як не дивно Діоніс погодився на експеримент - у всякому разі ризикнув на роль жертви. Він пояснив, що життя давно втратило свою чарівність і сенс, і крім того, він страждає від мігрені та алкогольної залежності, що ускладнює виконання ним своїх обов'язків. Ця справа здавалася - і насправді була влаштована - швидкою і безболісною.

Але чи дійсно безболісною? Зевс мав незначні сумніви.

- Тож розкажи мені, як це було, - запитував Гермеса.

- Ну, все робилося без примусу і без неприємних і тривіальних сцен.

- Чи страждав Діоніс? - наївно запитував Зевс.

- Він не тільки страждав. Він плакав. І закликав Бога в свідки.

Ofiara

Poplamione obrusy, ślady papierosów wokół małych talerzyków na stole obrad Olimpu, nie zmieniane serwetki i kwiaty w kryształowych wazonach, a także monotonna lista potraw, słaby wybór win – już to samo świadczyło o głębokim kryzysie świata bogów. Bogowie nie przychodzili lub samowolnie opuszczali obrady, spożywali dary boże nieestetycznie (i wbrew regułom), spali przy stole lub głośno wypuszczali odgłosy z ciała. Losy świata wymykały się z ich rąk.
Zeus częściej niż zwykle spotykał się z Hermesem w cztery oczy.
– Taki koniec świata można było przewidzieć – mówi Zeus do Hermesa – nie jesteśmy nieśmiertelni, hélas, ale sposób, w jaki to przebiega, jest karygodny w formie i oburzający. Nie pozostawimy po sobie nic, nawet dobrego wspomnienia. A przecież nie wszystko za naszych czasów było złe – trzeba coś zaradzić – mówi Zeus do Hermesa.
Hermes radzi, by któregoś z bogów wybrać na ofiarę i ofiarować ją rękami ludzi. Taki mały sofizmat. Ostatecznie jest to sposób animacji praktykowany przez wiele religii. Dotychczas to się nie udawało, ale można spróbować jeszcze raz, tak, jakby Bóg wtargnął na wykład profesora filozofii, choćby to były wykłady ateisty. Koniec końców niczego się nie ryzykuje. Kurtyna oddzielająca światy – nadprzyrodzony i ziemski – już dawno jest dziurawa.
Dziwnie łatwo Dionizos zgodził się eksperymentalnie – bądź co bądź zaryzykować rolę ofiary. Tłumaczył, że życie straciło dla niego dawno urok i sens, a poza tym cierpi na migrenę i uzależnienie alkoholowe, utrudniające mu sprawowanie obowiązków. Cała sprawa wyglądała – i w istocie załatwiona była – szybko i bezboleśnie.
Ale czy rzeczywiście bezboleśnie? Zeus miał lekkie wątpliwości.
– Więc opowiedz dokładnie, jak to było – pytał Hermesa.
– No, odbyło się wszystko bez przymusu i scen niemiłych i trywialnych.
– Czy Dionizos cierpiał? – zapytał naiwnie Zeus.
– Nie tylko cierpiał. Płakał. I przywoływał Boga na świadka.