Вісник на якого чекали відчайдушно довго

зі звісткою жаданою про перемогу або загибель

затримувався з прибуттям – трагедія була бездонною

Хор скандував у глибині темні пророцтва й прокляття

король –династична особа – метався у тенетах невідання

не вистачало лише одного обов’язкового персонажу – долі.

Епілог напевне відомий вітру орлу морській хвилі

глядачі напівмертві ледь дихали закам’янілі

Боги заснули Ніч тиха без блискавиць

Прибув нарешті вісник у масці з крові багна і сліз

щось крикнув нерозбірливе рукою вказав на Схід

це було гірше смерті не співчуття чи спокою

а кожен в останню мить жадав лиш оправдання

Десь далеко точилася жорстока битва, а тут, в столиці не знають її перебіг

Минуло так багато часу... ймовірно закінчилася... Але хто переміг?

Немає вісника! Немає оголошення правди! Наростає розпач.

Король метається, як риба в сіті. Невизначеність нестерпна.

Кому відомий хід подій? Птахам? Вітру? Хвилі в морі? Боги мовчать, ніч тиха.

Дія відбувається в палаці, але палац той якийсь дивний. Тут є хор і глядачі.

А може це театральна сцена? Що грають? Можливо „Царя Едіпа” Софокла? Але там немає жодної битви. Зате є тайна людської долі.

До короля прибув гість з Коринфа. Його слова схвилювали і зараз всі чекають, що скаже старий – слуга короля Лайоша. Чи заспокоївся король,

Чи теж підтвердить слова Коринфійця, а якщо так, і якщо так, що вони насправді означають? Чи над головою Едіпа не виникає знову привид старовинного пророцтва, що він уб’є свого батька і одружиться з власною матір’ю? Чи зібралися вони нарешті, щоб почути голос долі, яка кожному написана в його день народження?

Але старий не приходить. Не з’являється актор, який його грає. Як грати в такій ситуації? Невизначеність Едіпа залишається через невизначеність з акторами і глядачами. Чи правитель Фів дізнається нарешті правду? Чи вдасться добратися до кінця спектаклю? Хор погрожує і проклинає. Глядачі оніміли. Нарешті він прибув. Але ніхто не розуміє його слів. Він щось викрикує і показує на Схід. Чогось боїться? Його обличчя закривавлене і брудне.

В античній трагедії глядачі спостерігали за героєм, доля якого була визначена волею богів. Він діяв, робив вибір, пробував здобути хоча б видимість свободи, але в кінці кінців мусив скоритися своїй долі, всемогутній Фатум завжди перемагав. Остаточна поразка завжди була поразкою повною і невідворотною. Дивлячись на нього з залу, людина могла жалкувати над долею персонажу і відчувати страх перед волею богів. Таким чином очишаючись досягати катарсису. Так було в давнину. Сьогодні ж ми бачимо переляканого короля, зловісні слова хору, брудного божевільного і втрачених глядачів. Замість давньої трагедії маємо жалюгідний фарс. Насмішки з людини, яка втратила щось важливе і не здатна його знайти.

Posłaniec

Posłaniec na którego czekano rozpaczliwie długo

upragniony zwiastun zwycięstwa lub zagłady

ociągał się z przybyciem - tragedia była bez dna

W głębi chór skandował ciemne proroctwa i klątwy

król - dynastyczna ryba - miotał się w niepojętej sieci

brak było drugiej koniecznej osoby - losu

Epilog pewnie znał orzeł wiatr morska fala

widzowie na poły martwi oddychali płytko jak kamień

Bogowie spali Noc cicha bez błyskawic

Na koniec przybył ów goniec w masce z krwi błota lamentu

wydawał niezrozumiałe okrzyki pokazywał ręką na Wschód

to było gorsze niż śmierć bo ani litości ni trwogi

a każdy w ostatniej chwili pragnie oczyszczenia

Gdzieś w dali toczy się okrutna bitwa, a tu, w stolicy, nikt nie zna jej przebiegu. Minęło już tak dużo czasu… Pewnie już się skończyła… Ale kto wygrał? Nie ma posłańca! Nie ma objawiciela prawdy! Narasta rozpacz. Król miota się niczym ryba w sieci. Niepewność jest nie do zniesienia. Kto zna przebieg wydarzeń? Ptaki? Wiatr? Morskie fale? Bogowie milczą, noc jest spokojna.

Dzieje się to wszystko w pałacu, ale pałac ów jakiś dziwny. Mamy tu chór i widzów. A może to scena teatralna? Co grają? Może "Króla Edypa" Sofoklesa? Nie ma więc żadnej bitwy. Jest za to tajemnica ludzkiego losu. Do króla przybył gość z Koryntu. Jego słowa wzbudziły niepokój i teraz wszyscy czekają, co powie starzec - sługa zmarłego króla Lajosa. Czy uspokoi króla, czy też potwierdzi słowa Koryntyjczyka, a jeśli tak, to co one tak naprawdę oznaczają? Czy nad głową Edypa nie pojawi się znów widmo dawnej przepowiedni, że zabije swego ojca i ożeni się z własną matką? Czy zebrani usłyszą wreszcie głos Losu, który zapisano dla każdego już w dniu jego urodzin?

Lecz stary nie nadchodzi. Nie pojawia się grający go aktor. Jak grać w takiej sytuacji? Niepewność Edypa łączy się z niepewnością aktorów i widzów. Czy władca Teb pozna wreszcie prawdę? Czy uda się dobrnąć do końca spektaklu? Chór wygraża i przeklina. Widzowie oniemieli. Wreszcie przybył. Lecz jego słów nikt nie rozumie. Wydaje z siebie jakieś okrzyki i pokazuje na wschód. Czegoś się boi? Jego twarz jest zakrwawiona i ubłocona.

W tragedii antycznej widzowie patrzyli na bohatera, którego losy były z góry określone przez wolę bogów. Podejmował on działanie, dokonywał wyborów, próbował wywalczyć choćby namiastkę wolności, ale na końcu i tak musiał wypełnić swoje przeznaczenie, wszechpotężne Fatum zawsze brało górę. Ostateczna klęska była zarazem klęską pewną i nieuchronną. Patrząc na nią z widowni, człowiek miał litować się nad dolą postaci i odczuwać trwogę przed wolą bogów. Tym sposobem miał się oczyścić, dostąpić katharsis. Tak było w starożytności. Dzisiaj widzimy wystraszonego króla, złowrogie słowa chóru, brudnego szaleńca i zagubionych widzów. Miejsce antycznej tragedii zajęła żałosna farsa. Kpina z człowieka, który utracił coś ważnego i nie potrafi tego odnaleźć.