Пустинне місце. Гермес до Прометея:

- Тепер бачиш, чому все так закінчилося. Ти був надто нетерплячий, Прометею - Коли він говорить, повітря наповнюється криком засудженого. Гермес це дозволяє - щоб діалог відбувався гармонійно і плавно.

- Ну тепер ти розумієш. Треба було свій план здійснювати поступово, повільно, одна п'ятирічка за другою, від забуття аж до забуття. Ознайомлювати людство зі все новими кругами, так, що у разі викриття довелося б організувати жахливий показовий процес, щоб покарати винних у викраденні богом їхніх таємниць.

Крик Прометея.

- Правду кажучи боги легко змирилися з викраденням вогню. Він швидко деградував і був вигнаний на кухні. Все що він міг зробити, це пропалити горщик.Це не був вогонь небесний, який пожирав міста. Тепер всі забули що гнів богів викликав спогад про викрадене Прометеєм.

Крик. Діалог триває далі.

- А зі спогадів народжується совість - продовжує далі Гермес, розтягуючи голосні, ніби насолоджуючись тими словами - спочатку непомітна, вона настільки потужна, як вогонь і охоплює всю душу в час випробувань. Якщо вона прокинулася, її не можна заглушити. Вона змусила Ореста [1] блукати дорогами в пошуках прощення. Отже саме ти створив людину. У богів немає совісті.

Крик Прометея.

Гермес іде. Він також ніколи і ніде не відчував чарів совісті у своєму житті.

[1] Орест - син Агамемнона і Клітемнестри, цар Мікен і Аргоса. За міфами, Клітемнестра вбила свого чоловіка Агамемнона, коли той повернувся після перемоги над Троєю. Ореста виховав його дядько, фокідський цар Строфій. Орест помстився Клітемнестрі і її коханцеві Егісту за вбивство батька. Після цього богині помсти еринії переслудували його за матеревбивство. Еринії вважали, що вбивство матері тяжчий закон, ніж убивство чоловіка жінкою, між якими немає кровної спорідненості. В Афінах відбувся суд над Орестом, на якому голоси старійшин розділилися порівну.  Голос богині Афіни був вирішальним, вона стала на бік батьківського права. Оракул порадив Оресту привезти з Тавриди в Афіни статую Артеміди, яка вилікує його від мук совісті. В Тавриді в храмі Артеміди Орест зустрів свою сестру Іфігенію. Вони разом з сестрою і двоюрідним братом Піладом викрали статую і доставили в Афіни.

Prometeusz
Pustkowie. Hermes do Prometeusza:
– Teraz widzisz, dlaczego to wszystko tak właśnie się skończyło. Byłeś zbyt niecierpliwy, Prometeuszu. – Kiedy to mówi, powietrze napełnia krzyk skazanego. Hermes pozwala na to – aby dialog toczył się harmonijnie i płynnie.
– No więc teraz pojmujesz. Trzeba było swój plan urzeczywistniać stopniowo, powoli, jedna pięciolatka za drugą, od niepamięci aż do niepamięci. Wtajemniczać coraz to nowe kręgi ludzkości, tak, żeby w razie wykrycia trzeba było zmontować monstrualny proces pokazowy, by ukarać winnych wykradzenia bogom ich tajemnicy.
Krzyk Prometeusza.
– Prawdę mówiąc bogowie łatwo pogodzili się z wykradzeniem ognia. Został on szybko zdegradowany i zapędzony do kuchni. Wszystko czego mógł dokonać, to przypalić garnek. Nie był to więc ogień niebios pożerający miasta. Teraz już wszyscy zapomnieli, że gniew bogów budziła skradziona przez Prometeusza pamięć.
Krzyk. Dialog toczy się dalej.
– A z pamięci rodzi się sumienie – ciągnie dalej Hermes, rozciągając samogłoski jakby delektował się tym słowem – zrazu niepozorne, potężnieje jak ogień i ogarnia całą duszę w momentach próby. Raz obudzone nie daje się zagłuszyć. To ono każe Orestesowi błądzić po drogach w poszukiwaniu wybaczenia. Tak więc to właśnie ty stworzyłeś człowieka. Bogowie nie znają sumienia.
Krzyk Prometeusza.
Hermes odchodzi. On także nie zaznał nigdy w życiu uroków sumienia.