Іноді, не без зворушення, пан Когіто згадує свій юнацький шлях до досконалості, це молодіжне „через тернії до зірок”. Отож якось сталося з ним таке, коли він поспішав на лекції, в його черевик потрапив маленький камінчик  Він зловмисно втерся між живим тілом і шкарпеткою. Здоровий глузд вимагав позбутися непроханого гостя, але правило „любити свою долю” заперечувало йому. Він вибрав друге, героїчне рішення.

Спочатку це виглядало нестрашно, звичайний біль і нічого більше, але через якийсь час в полі свідомості об’явилася п’ятка саме тоді, коли молодий Когіто старанно ловив думки професора про розробку Платоном концепції ідеї. П’ятка, росла, набухала, пульсувала, з блідо-рожевої перетворювалася на фіолетову, як сонце, витісняючи з голови не тільки ідеї Платона, але й усі інші ідеї.

Увечері перед сном він витряхнув зі шкарпетки стороннє тіло. Це була маленька холодна жовта піщинка. П’ятка навпаки була велика, гаряча і нещасна від болю.

Pan Cogito a perła

Czasem przypomina sobie Pan Cogito, nie bez wzruszenia, młodzieńczy swój marsz ku doskonałości, owe juwenilne per aspera ad astra. Otóż zdarzyło mu się pewnego razu, gdy spieszył na wykłady, że wpadł mu do buta mały kamyk. Umiejscowił się złośliwie między żywym ciałem a skarpetką. Rozsądek nakazywał pozbyć się intruza, ale zasada amor fati – przeciwnie, znoszenie go. Wybrał drugie, heroiczne rozwiązanie. 
Z początku wyglądało to niegroźnie, po prostu doskwieranie i nic więcej, ale po jakimś czasie w polu świadomości pojawiła się pięta, i to w momencie, kiedy młody Cogito mozolnie chwytał myśl profesora rozwijającego temat pojęcia idei u Platona. Pięta rosła, nabrzmiewała, pulsowała, z bladoróżowej stawała się purpurowa jak zachodzące słońce, wypierała z głowy nie tylko ideę Platona, ale wszystkie inne idee. 
Wieczorem przed udaniem się na spoczynek wysypał ze skarpetki obce ciało. Było to małe, zimne, żółte ziarenko piasku. Pięta była przeciwnie duża, gorąca i ciemna od bólu.