Головна » Статті » Поезія » Збіґнєв Герберт |
Ніколи про тебе не зважуся заговорити величне небо мого району ні про вас дахи підтримувані водоспадом повітря прекрасним пухнастим волоссям дахів наших будинків мовчу також про вас димоходи лабораторій журби що тягнуться до місяця витягнувши шиї і про вас відкрито-закриті вікна які розтріскуються поперек коли ми помираємо за морем
Не стану описувати навіть дім який знає всі мої втечі й мої повернення хоча він малий і не закриває очей не зберіг запахи зелених штор або рипіння сходів на яких вночі горить світильник або лишайник на воротах
Насправді я хотів би написати про клямку хвіртки того дому про її тверду ручку і привітне рипіння і хоча я знаю про неї так багато тільки жорстоко повторюю звичайну літанію слів Так багато відчувається між одним ударом серця та іншим так багато речей можна взяти в обидві руки
Не дивуйтеся що ми не здатні описати світ тільки звертаємося до речей ніжно по імені
Nihdy o tobie Nigdy o tobie nie ośmielam się mówić
Nie opiszę nawet domu
Chciałbym właściwie napisać o klamce furtki tego domu
Tyle uczuć mieści się między jednym uderzeniem serca a drugim tyle przedmiotów można ująć w obie ręce
Nie dziwcie się że nie umiemy opisywać świata | |
Переглядів: 205 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |