Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Поезія » Збіґнєв Герберт

До Марка Аврелія

                   Професорові Хенріку Ельзенбергу

Добраніч Марку* лампа згасла

й закрита книга в узголів’ї

заводять зорі** срібні дзвони

лунає мова неба дивна

і варвара*** тужливий крик

який не відає латини

то віковічний страх пітьми

у ненадійний світ людини

 

б'є переможний чую крик

твої слова навала знищить

стихій нестриманий потік

зруйнує стіни твого світу

за що нам -  затремтить на вітрі

знов попіл в помутнілім небі

і розпачу слова даремні

візьмуть з собою тіні вбитих

 

бо краще Марку спокій втратить

і руку крізь пітьму подати

нехай вкладе п’ять почуттів

в тремтіння ліри світ сліпий

наш всесвіт зрадить астрономію

зірок пророцтва мудрість трав

і твою велич надзвичайну

і мій безсильний Марку плач

* Марк Аврелій Антонін (26 квітня 121, Рим — 17 березня 180, Віндобона тепер Відень) — Римський імператор, філософ-стоїк. У центрі його вчення  володіння людиною своїм тілом, душею і духом, носієм яких є благочестива, мужня і керована розумом особистість — громадянин Все­світу. Марк Аврелій був останнім із плеяди великих цезарів Стародавнього Риму - імператорів Нерви, Траяна, Адріана і Антоніна Пія, правління яких стало «золотим століттям» в історії Риму. Після смерті Марка Аврелія закінується час величі і слави Римської імперії. Далі – навала варварів.

** "Срібні зірки" - попереджають про тривожні події, які назавжди змінять обличчя землі і перетворять її на пустелю.

*** Варварський світ - місце дикості, відокремленої від миру і порядку.

Do Marka Aurelego

                  Prof. Henrykowi Elzenbergowi

Dobranoc Marku lampę zgaś
i zamknij książkę Już nad głową 
wznosi się srebrne larum gwiazd
to niebo mówi obcą mową
to barbarzyński okrzyk trwogi 
którego nie zna twa łacina
to lęk odwieczny ciemny lęk
o kruchy ludzki ląd zaczyna

bić I zwycięży Słyszysz szum
to przypływ Zburzy twe litery
żywiołów niewstrzymany nurt
aż runą świata ściany cztery
cóż nam - na wietrze drżeć
i znów w popioły chuchać mącić eter
gryźć palce szukać próżnych słów
i wlec za sobą cień poległych

więc lepiej Marku spokój zdejm
i ponad ciemność podaj rękę
niech drży gdy bije w zmysłów pięć
jak w wątłą lirę ślepy wszechświat
zdradzi nas wszechświat astronomia
rachunek gwiazd i mądrość traw
i twoja wielkość zbyt ogromna
i mój bezradny Marku płacz

Категорія: Збіґнєв Герберт | Додав: Kunigunde (29.09.2015)
Переглядів: 244 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: