Нові боги йшли за римською армією на пристойній відстані, так, щоб похитування стегон Венери і нестримні вибухи сміху Бахуса не здавалися надто недоречними серед ще теплих згарищ і тіл варварських героїв, урочисто закопуваних жуками й мурахами

Старі дивилися з-за дерев на вторгнення нових без симпатії, але здивовано. Бліді безволосі тіла здавалися слабкими, але  привабливими.

Незважаючи на мовні труднощі, відбулася зустріч на вищому рівні. Після кількох нарад були поділені сфери впливу. Старі боги задовольнилися другорядним становищем в провінції. Все ж з нагоди великих урочистостей їх вирізьбили в камені (крихкому піщанику) разом з богами завойовників.

Цернуннос кинув справжню тінь на колаборацію. За порадою своїх колег він прийняв латинське закінчення, але його гіллясті і постійно ростучі роги неможливо було сховати під жодним вінком.

По цій причині найчастіше він селився в лісових хащах. Його часто бачили на тінистих галявинах. В одній руці він тримає змію з овечою головою, другою вимальовує в повітрі заперечні знаки.

Цернуннос – кельтський людиноподібний бог з оленячими рогами на голові. Сидить у буддійській позі, тримаючи в одній руці рогату змію, в іншій - торквес (гривну - шмат срібла вагою близько 204 г). Можливо, був володарем підземного царства і пов'язувався з циклами помирання і воскресіння природи. Його роги втілюють гілки древа, а кожен їхній відросток – початок нового життя. Торквес, який він тримає в правиці – символ влади Короля. Рогата змія, що в його лівій руці, - символ чоловічої родючої сили з одного боку, і символ народження нового життя через скидання, відмирання старої шкіри – з іншого, а отрута змії може стати як смертельною небезпекою, так і засобом зцілення

Cernunnos

Nowi bogowie szli za armią rzymską w przyzwoitej odległości, tak, żeby kolebanie bioder Wenery i nieopanowane wybuchy śmiechu Bachusa nie wydawały się zbyt niestosowne wobec ciepłych jeszcze popiołów i ciał barbarzyńskich bohaterów uroczyście grzebanych przez żuki i mrówki.
Starzy bogowie przyglądali się zza drzew wkraczaniu nowych bez sympatii, ale z podziwem. B1ade nie owłosione ciała wydawały się słabe, lecz pociągające.
Mimo trudności językowych doszło do spotkania na szczycie. Po kilku konferencjach podzielono sfery wpływów. Starzy bogowie zadowolili się drugorzędnymi stanowiskami na prowincji. Wszelako z okazji większych uroczystości rzeźbiono ich w kamieniu (sypki piaskowiec) razem z bogami zdobywców.
Prawdziwy cień nakolaboracije rzucił Cernunnos. Przyjął wprawdzie za namową kolegów łacińską końcówkę, ale jego rozłożyste i stałe rosnące rogi nie dały się przesłonić żadnym wieńcem.
Najczęściej przeto rezydował w ostępach leśnych. Widziano go często na mrocznych polanach. W jednej ręce trzyma węża o głowie
jagnięcia, drugą kreśli na powietrzu niezrozumiałe zupełnie znaki.