Після зоряного дощу*

на спопелілій долині

всі зібралися під вартою ангелів

з уцілілого пагорба

можна окинути оком

ціле бекаюче стадо двоногих

насправді їх небагато

навіть якщо додати тих які прийшли

з літописів казок і житій святих

але годі цих розмірковувань

перемістіть погляд

на вхід у долину

звідки доноситься крик

після хрипкого вибуху

після хрипкої тиші

цей крик б'є як джерело живої води

це пояснюють нам

крик матерів у яких забирають дітей

бо як виявляється

ми будемо спасенні поодинці

ангельська сторожа не має жалю

і треба визнати що в них важка робота

вона благає

- тримай мене перед очима

за руку в обіймах

залишаймося разом завжди

ти не можеш мене покинути зараз

коли я померла і потребую любові

старший ангел

посміхаючись розвіює непорозуміння

бабуся несе

трупик канарки

(всі тварини померли дещо раніше)

вона була такою милою - каже плачучи

все розуміла

що я говорила -

її голос зникає серед загального крику

навіть лісоруб

якого важко запідозрити в такій справі

згорблений старий як хлопчик

притискає сокиру до грудей

- все життя була моєю

зараз вона теж моя

годувала мене там

прогодує тут

ніхто не має права

- каже він -

не віддам

ті хто скорилися

безболісно виконують накази

вони йдуть похиливши голови на знак згоди

але вони ховають у стиснених кулаках

обривки листів стрічечки зрізані локони

і фотографії

які як вони наївно думають

не будуть у них відібрані

ось так вони виглядять

за мить

до остаточного поділу

на скрежет зубовний

і спів псалмів

* Не що інше, як зображення Судного дня після Апокаліпсису, коли впали зірки, виверглися вулкани і ангели перестали бути охоронцями, а перетворилися на сторожу, яка слідкує, щоб ніхто не втік.

U wrót doliny

Po deszczu gwiazd
Na łące popiołów
zebrali się wszyscy pod strażą aniołów

z ocalałego wzgórza
można objąć okiem
całe beczące stado dwunogów

naprawdę jest ich niewielu
doliczając nawet tych którzy przyjdą
z kronik bajek i żywotów świętych

ale dość tych rozważań
przenieśmy się wzrokiem
do gardła doliny
z którego dobywa się krzyk

po świście eksplozji
po świście ciszy
ten głos bije jak źródło żywej wody

jest to jak nam wyjaśniają
krzyk matek od których odłączają dzieci
gdyż jak się okazuje
będziemy zbawieni pojedynczo

aniołowie stróże są bezwzględni
i trzeba przyznać mają ciężką robotę

ona prosi
– schowaj mnie w oku
w dłoni w ramionach
zawsze byliśmy razem
nie możesz mnie teraz opuścić
kiedy umarłam i potrzebuję czułości

starszy anioł
z uśmiechem tłumaczy nieporozumienie

staruszka niesie
zwłoki kanarka
(wszystkie zwierzęta umarły trochę wcześniej)
był taki miły – mówi z płaczem
wszystko rozumiał
kiedy powiedziałam –
głos jej ginie wśród ogólnego wrzasku

nawet drwal
którego trudno posądzić o takie rzeczy
stare zgarbione chłopisko
przyciska siekierę do piersi
– całe życie była moja
teraz też będzie moja
żywiła mnie tam
wyżywi tu
nikt nie ma prawa
– powiada –
nie oddam

ci którzy jak się zdaje
bez bólu poddali się rozkazom
idą spuściwszy głowy na znak pojednania
ale w zaciśniętych pięściach chowają
strzępy listów wstążki włosy ucięte
i fotografie
które jak sądzą naiwnie
nie zostaną im odebrane

tak to oni wyglądają
na moment
przed ostatecznym podziałem
na zgrzytających zębami
i śpiewających psalmy