Міс Дункан, танцюристка,

яке там хмарка, зефір, вакханка,

відблиск місяця на хвилі, хитання, подих.

Коли так стоїть у фотостудії,

важко, тілесно вийнята з руху, з музики,

кинута на поталу позі,

на фальшиве свідчення.

Товсті руки підняті над головою,

вузол коліна з-під короткої туніки,

ліва нога вперед, боса стопа, пальці,

5 (прописом п’ять) нігтів.

Один крок від вічного мистецтва до штучної вічності -

Мені важко визнати, що це краще ніж нічого

і доречніше, ніж ніколи.

За ширмою рожевий корсет, сумка,

в сумці квиток на пароплав,

відправлення наступного дня, шістдесят років тому;

вже ніколи, але зате точно о дев’ятій ранку.

ZNIERUCHOMIENIE

Miss Duncan, tancerka,

jaki tam oblok, zefirek, bachantka,

blask ksiezyca na fali, kołysanie, tchnienie.

Kiedy tak stoi w atelier fotograficznym,

z ruchu, z muzyki – ciężko, cielesnie wyjeta,

na pastwe pozy porzucona,

na falszywe świadectwo.

Grube ramiona wzniesiona nad glowa,

wezel kolana spod krotkiej tuniki,

lewa noga do przodu, naga stopa, palce,

5 (slownie piec) paznokci.

Jeden krok z wiecznej sztuki w sztuczna wiecznosc –

z trudem przyznaje, ze lepszy niz nic

i sluszniejszy niz wcale.

Za parawanem rozowy gorset, torebka,

w torebce bilet na statek parowy,

odjazd nazajutrz, czyli szescdziesiat lat temu;

juz nigdy, ale za to punkt dziewiata rano.