А це що за карапузик в сорочечці?

Та це ж малий Адольфик, син панів Гітлерів!

Може виросте доктором з права?

Або стане тенором у віденській опері?

Чия то ручка, чиє вушко, носик, оченята?

Чий животик, повний молочка, не відомо чий:

друкаря, лікаря, торгівця, священника?

Куди ці кумедні ніжки забредуть, куди?

На грядки, до школи, в офіс, на весілля

доньки бургомістра, можливо?

Малятко, ангелочок, крихітка, промінчик,

тільки рік відтоді, як прийшов у світ,

вистачало знаків на землі й на небі:

сонечко весняне, на вікні герань,

на подвір’ї грала музика шарманки,

папірець рожевий напророчив щастя,

те ж перед родинами сон пророчив матері:

як насниться голуб – радісні новини,

як його впіймаєш – довгожданий гість.

Тук, тук, хто там, то Адольфа серце б’ється .

Брязкальце, слюнявчик, соска і пелюшки,

хлопчик, слава Богу, не зуроч, здоровий,

схожий на татуся, на котика в кошику,

на дітей із інших родинних альбомів.

Ну, не треба починати плакати,

зараз пан фотограф під покривалом зробить пстрик.

Ательє Клінгера, Грабенштрасе Браунау,

а Браунау невеличке, але гідне місто,

солідна фірма, шановані сусіди,

пахнуть свіжим хлібом й господарчим милом.

Не чути ні виття собак, ні поступу долі.

Викладач історії послаблює комір

і позіхає над зошитами.

Pierwsza fotografia Hitlera

A któż to jest ten mały dzidziuś w kaftaniku?
Toż to mały Adolfek, syn państwa Hitlerów!
Może wyrośnie na doktora praw?
Albo będzie tenorem w operze wiedeńskiej?
Czyja to rączka, czyja, uszko, oczko, nosek?
Czyj brzuszek pełen mleka, nie wiadomo jeszcze:
drukarza, konsyliarza, kupca, księdza?
Dokąd te śmieszne nóżki zawędrują, dokąd?
Do ogródka, do szkoły, do biura, na ślub
może z córką burmistrza?

Bobo, aniołek, kruszyna, promyczek,
kiedy rok temu przychodził na świat,
nie brakło znaków na niebie i ziemi:
wiosenne słońce, w oknach pelargonie,
muzyka katarynki na podwórku,
pomyślna wróżba w bibułce różowej,
tuż przed porodem proroczy sen matki:
gołąbka we śnie widzieć - radosna nowina,
tegoż schwytać - przybędzie gość długo czekany.
Puk puk, kto tam, to stuka serduszko Adolfka.

Smoczek, pieluszka, śliniaczek, grzechotka,
chłopczyna, chwalić Boga i odpukać, zdrów,
podobny do rodziców, do kotka w koszyku,
do dzieci z wszystkich innych rodzinnych albumów.
No, nie będziemy chyba teraz płakać,
pan fotograf pod czarną płachtą zrobi pstryk.

Atelier Klinger, Grabenstrasse Braunau,
a Braunau to niewielkie, ale godne miasto,
solidne firmy, poczciwi sąsiedzi,
woń ciasta drożdżowego i szarego mydła.
Nie słychać wycia psów i kroków przeznaczenia.
Nauczyciel historii rozluźnia kołnierzyk
i ziewa nad zeszytami