Я запитала його про ті часи

коли ми були ще такі молоді,

наївні, запальні, дурні, незрілі.

Трохи з того лишилося, крім молодості

- відповів він.

Я запитала його, чи він все ще точно знає,

що для людства добре, а що погано.

З можливих це найбільш смертельна ілюзія

- відповів він.

Я запитала його про майбутнє,

чи він все ще може його ясно бачити.

Я прочитав надто багато книжок з історії

- відповів він.

Я запитала його про фото,

оті в рамках, на столі.

Були, минули. Брат, кузен, невістка,

дружина, донечка на колінах дружини,

кішка на руках донечки,

і квітуча черешня, а вище тієї черешні

неідентифікований літаючий птах

- відповів він.

Я запитала його, чи буває він іноді щасливим.

я працюю

- відповів він.

Я запитала про друзів, чи ще має їх.

Кілька моїх колишніх асистентів,

які також вже мають колишніх асистентів,

пані Людмила, яка порядкує в домі,

хтось дуже близький, але за кордоном,

дві дами з бібліотеки, обидві усміхнені,

маленький Гжесь з дому навпроти та Марк Аврелій

- відповів він.

Я запитала його про здоров'я та самопочуття.

Вони забороняють мені каву, горілку, сигарети,

перенесення важких спогадів і речей.

Мушу удавати, що цього не чую

- відповів він.

Я запитала про сад і лавку в саду.

Коли вечір ясний, я спостерігаю за небом.

Я не можу надивитися,

скільки точок зору там

- відповів він.

Stary profesor

Spytałam go o tamt

kiedy byliśmy jeszcze tacy młodzi,

naiwni, zapalczywi, głupi, niegotowi.

Trochę z tego zostało, z wyjątkiem młodości

– odpowiedział.

Spytałam go, czy nadal wie na pewno,

co dla ludzkości dobre a co złe.

Najbardziej śmiercionośne złudzenie z możliwych

– odpowiedział.

Spytałam go o przyszłość,

czy ciągle jasno ją widzi.

Zbyt wiele przeczytałem książek historycznych

– odpowiedział.

Spytałam go o zdjęcie,

to w ramkach, na biurku.

Byli, minęli. Brat, kuzyn, bratowa,

żona, córeczka na kolanach żony,

kot na rękach córeczki,

i kwitnąca czereśnia, a nad tą czereśnią

niezidentyfikowany ptaszek latający

– odpowiedział.

Spytałam go, czy bywa czasami szczęśliwy.

Pracuję

– odpowiedział.

Spytałam o przyjaciół, czy jeszcze ich ma.

Kilkoro moich byłych asystentów,

którzy także już mają byłych asystentów,

pani Ludmiła, która rządzi w domu,

ktoś bardzo bliski, ale za granicą,

dwie panie z biblioteki, obie uśmiechnięte,

mały Grześ z naprzeciwka i Marek Aureliusz

– odpowiedział.

Spytałam go o zdrowie i samopoczucie.

Zakazują mi kawy, wódki, papierosów,

noszenia ciężkich wspomnień i przedmiotów.

Muszę udawać, że tego nie słyszę

– odpowiedział.

Spytałam o ogródek i ławkę w ogródku.

Kiedy wieczór pogodny, obserwuję niebo.

Nie mogę się nadziwić,

ile tam punktów widzenia

– odpowiedział.