На найзеленішому пагорбі

найкіннотніша свита

у плащах найшовковіших.

До замку о семи вежах,

із котрих кожна найвища.

Попереду князь

найприємніший непузатий,

при князеві княжа пані

на диво юна, молодесенька.

За ними кілька дворянок

мов намальованих дійсно,

і найпажистіший паж ,

а на плечі у пажа

щось дуже мавпяче

з щонайсмішнішими писочком

і хвостиком.

Відразу потім три лицарі,

а кожен двоїться, троїться,

і як той кругловидий

перед другим довговидим,

а як під кимсь кінь гнідий,

то найгнідіший найміцніший,

а всі наче гладять копитами

ромашки найпридорожніші.

Хто здався б сумним натомленим,

косооким, з протертим ліктем,

того безумовно немає.

Нішонайменших проблем

міщанських або селянських

під небом найлазуровішим.

Навіть шибенички непомітні

оку найсоколинішому

й ніщо не викликає й тіні сумніву.

Такі собі премилі їдуть

в найфеодальнішому реалізмі.

Однак він дбав про рівновагу:

на іншому малюнку пекло їм уготовив.  

Ох, було це

само по собі зрозуміле.

Гобелен за мініатюрою Серпень з "Розкішного Часослова герцога Беррійського"

Ймовірно, першоджерелом до цього тексту стала одна з мініатюр ілюстрованого середньовічного рукопису „Розкішний Часослов герцога Беррійського” братів Лімбургів. Герцог Жан де Беррі є чудовим прикладом меценатства пізнього середньовіччя та одним із найбільших меценатів усіх часів. Його слава є свідченням здатності мистецтва дарувати безсмертя.

Герцог Жан де Беррі (1340–1416) був сином, братом і дядьком трьох послідовних королів Франції (Жан Добрий, Карл V і Карл VI). Він жив у період майже постійних заворушень між Англією та Францією, період, відомий як Столітня війна, і свого часу був заручником в Англії під час епізоду цієї війни. Він двічі виконував обов'язки регента Франції, спочатку під час неповноліття Карла VI, а пізніше, коли Карл VI був недієздатним через психічну хворобу. Як і годиться багатій і впливовій людині свого часу, образ герцога багаторазово малювали або різьбили, і деякі з цих портретів збереглися до сьогодні.

Жан де Беррі особливо любив витвори мистецтво, які були невеликі за розміром, але мали високу цінність. Він цінував ювелірні вироби та мініатюрні скульптури із золота, дорогоцінного каміння та емалі. У герцога був смак справжнього знавця і інтерес до класичного минулого. З усіх колекцій герцога його рукописи принесли йому найбільшу популярність. В його бібліотеці, можна було знайти найкрасивіші рукописи світу. Він придбав їх різними способами: в подарунок, сімейним спадком, купівлею в агентів, які пропонували книги з-за кордону, а також з Парижа, а також за замовленням у митців, яких він наймав. Дві книги Часословів, які колись належали Жану де Беррі, відображають придворне середовище, де для людей було традиційно мати гарні книги, щоб користуватися ними в приватній молитві.

Жан де Беррі вже володів кількома Часословами в 1405 році, коли доручив молодим братам Лімбургам створити Часослов, і вони почали виготовляти стандартні елементи книги, такі як сцени з дитинства Христа. По ходу роботи виявилося, що молоді художники ставали все більш досвідченими, а їхній покровитель, дедалі більше вражений їхнім генієм, розширив параметри цього конкретного Часослова. На додаток до стандартних елементів і молитов, цей рукопис включає сім послідовностей «книжок з картинками», груп повносторінкових ілюстрацій, що розповідають історії основних святих. Після завершення «Belles Heures» Жан де Беррі доручив братам створити «Très Riches Heures», який сьогодні знаходиться в колекції Музею Конде в Шантійї, Франція.

Навіть померши, Жан де Беррі став причиною створення прекрасних витворів мистецтва. Його гробниця, побудована за зразком могили його брата, герцога Бургундського, включала численні скульптури в ансамблі, завершеному через роки після його смерті.

Ймовірно, сам герцог і брати Лімбург померли під час епідемії чуми у 1416 році.

Miniatura średniowieczna

Po najzieleńszym wzgórzu, 
najkonniejszym orszakiem, 
w płaszczach najjedwabniejszych. 

Do zamku o siedmiu wieżach, 
z których każda najwyższa. 

Na przedzie xiążę 
najpochlebniej niebrzuchaty, 
przy xiążęciu xiężna pani 
cudnie młoda, młodziusieńka. 

Za nimi kilka dwórek 
jak malowanie zaiste 
i paź najpacholętszy, 
a na ramieniu pazia 
coś nad wyraz małpiego 
z przenajśmieszniejszym pyszczkiem 
i ogonkiem. 

Zaraz potem trzej rycerze, 
a kazdy się dwoi, troi, 
i jak który z miną gęstą 
prędko inny z miną tęgą, 
a jak pod kim rumak gniady, 
to najgniadszy moiściewy, 
a wszystkie kopytkami jakoby muskając 
stokrotki najprzydrożniejsze. 

Kto zasię smutny, strudzony, 
z dziurą na łokciu i z zezem, 
tego najwyraźniej brak. 

Najżadniejszej też kwestii 
mieszczańskiej czy kmiecej 
pod najlazurowszym niebem. 

Szubieniczki nawet tyciej 
dla najsokolszego oka 
i nic nie rzuca cienia wątpliwości. 

Tak sobie przemile jadą 
w tym realiźmie najfeudalniejszym.
Onże wszelako dbał o równowagę: 
piekło dla nich szykował na drugim obrazku. 
Och, to sie rozumiało 
arcysamo przez się.