На стінах ніщо

І тільки спливає сирість.

Темно і зимно тут.

Але темно і зимно

Після того як згас вогонь.

Ніщо - але після бізонів

Намальованих охрою.

Ніщо - але ніщо не втрачене

Після тривалого опору

Схиленої голови.

Але ж Ніщо Прекрасне.

Варте великої літери.

Єресь у порівнянні з простим небуттям,

Неповторна і горда різниця.

Ніщо - але після нас,

Хто були тут

І серця свої їли,

І пили свою кров.

Ніщо, невже танець наш

Недотанцьований.

Твоя першість у пристрасті

Стегон, рук, ший, облич.

Моя першість в святому лоні

З маленькими паскалями.

Тиша - але після закликів.

Не рідня сонній тиші.

Тиша, що мала горлянки, труби і барабани.

Він прищепив її тут як квітку

Вигуків, сміху.

Тиша - але в пітьмі

з розплющеними очима.

Пітьма - але у холоді

до шкіри, до кісток.

Холод - але смерті.

На землі, можливо, єдиній

У небі? Можливо, сьомій?

Ти задихаєшся в порожнечі

і дуже хотів би знати.

Наскельний малюнок з печери Ласко (Франція, департамент Дордонь),18 - 15 тисячоліття до н.е.

Jaskinia

Na ścianach nic

I tylko wilgoć spływa.

Ciemno i zimno tu.

Ale ciemno i zimno

Po wygasłym ogniu.

Nic- ale po bizonie

Ochra malowanym.

Nic- ale nic zaległe

Po długim oporze

Pochylonego łba.

A więc Nic Piękne.

Godne dużej litery.

Herezja wobec potocznej nicości,

Nienawrócona i dumna z różnicy.

Nic- ale po nas,

Którzyśmy tu byli

I serca swoje jedli,

I krew swoja pili.

Nic, czyli taniec nasz

Niedotańczony.

Twoje pierwsze u płomienia

Uda, ręce, karki, twarze.

Moje pierwsze święte brzuchy

Z maleńkimi paskalami.

Cisza- ale po głosach.

Nie z rodu cisz gnuśnych.

Cisza, co kiedyś swoje gardła miała, piszczałki i bębenki.

Szczepił ją tu jak dziczkę

Skowyt, śmiech

Cisza- ale w ciemnościach

Wywyższonych powiekami.

Ciemności- ale w chłodzie

Przez skórę, przez kość.

Chłód- ale śmierci.

Na ziemi może jednej

W niebie? Może siódmym?

Wygłowiłeś się z pustki

I bardzo chcesz wiedzieć.