Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Поезія » Віслава Шимборська

На Вавилонській вежі

- Котра година? - Так, я щаслива,

і бракує тільки дзвіночка на шиї,

який дзвякав би над тобою, коли спиш.

- Отже ти не чула бурю? Стіни торсав вітер,

вежа роззявила, як лев, велику браму

на скрипучих завісах. - Як же ти забув?

Я була у простій сірій сукні,

призібраній на плечах. - А потім враз

небо розірвали сполохи. - Як же я могла увійти,

адже ти був не сам. - Я враз побачив

кольори перед істинним зором. - Жаль,

ти не можеш мені пообіцяти. - Твоя правда,

мабуть то був сон.  - Чому обманюєш,

чому називаєш мене її іменем,

все ще її кохаєш? - О так, хотів би,

щоб залишилася зі мною. - Мені жаль,

я повинна була про це здогадатися.

- Все ще думаєш про нього? - Але я не плачу.

- І це все? - Нікого як тебе.

- Принаймі ти щира. - Будь спокійний,

я поїду з цього міста. - Будь спокійна,

я піду звідси. - В тебе такі гарні руки.

- Це давня історія, лезо пройшло,

не зачепивши кості. - Нема за що,

мій любий, нема за що. - Не знаю

і не хочу знати, котра година.

 

Na wieży Babel

- Która godzina? - Tak, jestem szczęśliwa,

i brak mi tylko dzwoneczka u szyi,

który by brzęczał nad Tobą, gdy śpisz.

- Więc nie słyszałaś burzy? Murem targnął wiatr,

wieża ziewnęła jak lew, wielką bramą

na skrzypiących zawiasach. - Jak to, zapomniałeś?

Miałam na sobie zwykłą szarą suknię

spinaną na ramieniu. - I natychmiast potem

niebo pękło w stubłysku. - Jakże mogłam wejść,

przecież nie byłeś sam. - Ujrzałem nagle

kolory sprzed istnienia wzroku. - Szkoda,

że nie możesz mi przyrzec. - Masz słuszność,

widocznie to był sen. - Dlaczego kłamiesz,

dlaczego mówisz do mnie jej imieniem,

kochasz ją jeszcze? - O tak, chciałbym,

żebyś została ze mną. - Nie mam żalu,

powinnam była domyślić się tego.

- Wciąż myślisz o nim? - Ależ ja nie płaczę.

- I to juź wszystko? - Nikogo jak ciebie.

- Przynajmniej jesteś szczera. - Bądź spokojny,

wyjadę z tego miasta. - Bądź spokojna,

odejdę stąd. - Masz takie piękne ręce.

- To stare dzieje, ostrze przeszło

nie naruszając kości. - Nie ma za co,

mój drogi, nie ma za co. - Nie wiem

i nie chcę wiedzieć, która to godzina

Категорія: Віслава Шимборська | Додав: Kunigunde (31.12.2020)
Переглядів: 126 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: